Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Австрійська школа

Карл Менгер (1840–1921) — засновник Австрійської економічної школи.

Австрійська економічна школа (нім. Österreichische Schule; англ. Austrian School) — це назва групи теоретиків, які представляють певну неортодоксальну доктрину в економічній теорії. Центральною ідеєю є еволюційне створення знань підприємцем та врахування динамічної невизначеності економічних процесів. Школа підкреслює важливість окремих людей та їхніх індивідуальних уподобань для економічних процесів (суб'єктивізм, методологічний індивідуалізм). Крім того, існує неприйняття математичного представлення економічних відносин — за деякими винятками, такими як Оскар Моргенштерн (четверте покоління) та Роджер Гаррісон («нові австрійці»). Математично-скептичному підходу протистоїть Лозаннська школа, яка виникла приблизно в той же час, та інші теорії з їх математично сформульованими моделями рівноваги (неокласична теорія). Прихильники та представники Австрійської школи досі вважають, що теорії не можуть бути остаточно спростовані історією чи емпірикою.

Засновником Австрійської школи зазвичай вважається Карл Менгер, який зробив внесок у розвиток школи граничної корисності своєю теорією граничної корисності: він стверджував, що класичний парадокс цінності, тобто питання про зв'язок між цінністю і корисністю, можна вирішити, визначивши цінність блага за внеском іншої одиниці блага у задоволення людської потреби. Цей підхід став відомим у суперечці про методи між економічною та історичною школами, в якій Менгер стверджував, що економічна теорія є незалежною від економічної історії. Ойген фон Бем-Баверк доповнив теорію Менгера суб'єктивістською теорією капіталу, згідно з якою відсоткова ставка на капітал виникає в ринковому процесі між індивідами з різними часовими преференціями. Власник капіталу відмовляється від споживання в теперішньому часі, щоб отримати відсоток в обмін на свою відмову. На цій основі Людвіг фон Мізес побудував теорію грошей і ділового циклу. Він пояснював економічні цикли викривленням виробничого процесу через створення грошей центральними банками, які стимулюють надмірні інвестиції через надмірно низькі відсоткові ставки. Фрідріх Гаєк удосконалив цю теорію, тим самим різко виступивши проти теорії Джона Мейнарда Кейнса та монетаризму (Чиказька школа).

З середини XX століття більшість економістів критично ставляться до сучасної Австрійської школи і вважають її відмову від математичного моделювання, економетрики та макроекономічного аналізу неортодоксальною економікою, тобто такою, що перебуває поза економічним мейнстрімом.

У 1970-х роках інтерес до Австрійської школи значно підсилився після того, як Фрідріх Гаєк отримав Нобелівську премію з економіки 1974 року.[1]

Ідеї Австрійської школи щодо неефективності і руйнівних наслідків втручання держави в економіку становлять основу економічної доктрини лібертаріанства.

Основні положення

Людвіг фон Мізес — ключова фігура Австрійської економічної школи.
Австрійська школа економіки
Австрійська школа економіки

Загальний опис

Особливості австрійської школи:

  • відмова від використання математичних методів досліджень;
  • акцент на вивчення психологічних особливостей поведінки споживачів;
  • акцент на гетерогенність і часову структуру капіталу при вивченні макроекономічних проблем, включаючи вивчення природи грошового циклу.
Докладніше: Часова преференція

Представники Австрійської школи відстоювали «гармонію класових інтересів», протиставляли теорії вартості Карла Маркса концепцію теорії «граничної корисності». Відповідно до неї ціна товару визначається не суспільною працею, затраченою на його виробництво, і не його корисністю взагалі, як твердили економісти Е.-Б. Кондільяк і Ж.-Б. Сей, а корисністю «останньої» одиниці запасу даного товару, що задовольняє найменш насущну потребу індивіда. Ця теорія ставить величину вартості в залежність від відносної рідкісності товару. Оцінка покупця визначає максимальний, а продавця — мінімальний рівень ціни.

АЕШ про товар

Докладніше: Карл Менгер та Принципи економічної науки (Карл Менгер)

Карл Менгер, засновник АЕШ, присвятив товару 7 главу своєї головної праці «Принципи економічної науки» (нім. Grundsätze der Volkswirtschaftslehre, 1871). Менгер розрізняє товар і економічне благо. Менгер визначає товар, як економічне благо, яке призначене для продажу, і яке втрачає свої властивості при отриманні його кінцевим споживачем[2].

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Принципи економічної науки

Також він розрізняє поняття товару у повсякденному і науковому смислі. У повсякденному вжитку товарами називають предмети, які виробник або продавець готовий обміняти, при цьому це поняття обмежується лише речами, — гроші виключаються з нього. При науковому підході товаром називають будь-які блага, які призначені для обміну, не залежно від їхньої матеріальності, здатоності до переміщення, їх характеру як продуктів праці, незалежно від осіб, які пропонують їх для продажу[3]. Також наводиться опис основних властивостей товару, як економічної категорії — межі придатності товарів до збуту, ступеню придатності до збуту і придатність товару до обігу. Під межами придатності товару до збуту мається на увазі сумарний споживчий попит. Так, згідно Менгеру, попит на твір про мову індіанців Латинської Америки тупі не перевищить 600 примірників за мінімальної ціни, у той час як межа придатності до збуту творів Шекспіра перевищує сотні тисяч[3]. Ступінь придатності товару до збуту важлива для товарів, які не мають самостійного значення, а потрібні лише як складові частини для інших. Менгер наводить приклад пружин для механічних годинників і манометрів. Якою б не була їхня ціна, кількість пружин, які продаються, буде залежати лише від виробництва годинників і манометрів. У той же ж час, золото і срібло практично не мають меж придатності до збуту.

Праксеологія

Обкладинка видання «Людської діяльності» Людвіга фон Мізеса 2010 р.
Докладніше: Праксеологія

До ключових теоретичних концепцій австрійської школи можна віднести праксеологію — науку про людську діяльність в аспекті її ефективності; економіка розглядається як субдисципліна праксеології. Концепцію праксеології розвинув Людвіг фон Мізес у своїй роботі «Людська діяльність: трактат з економічної теорії».

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Людська діяльність: Трактат з економічної теорії

Австрійська школа про економічні цикли

Докладніше: Австрійська теорія економічних циклів

Відповідно до теорії АЕШ, економічні цикли є безпосереднім наслідком неефективних та деструктивних політик центрального банку, які призводять до тривалого заниження відсоткових ставок, що сприяє видачі у надмірних обсягах кредитів, виникненню спекулятивних економічних бульбашок, та зменшенню заощаджень.

Історія виникнення

Мюррей Ротбард назвав "прото-австрійцями" представників Саламанкської школи.

Ллелевін Роквелл так описує виникнення Австрійської школи:

«Прото-австрійська традиція починається з іспанських схоластів 15-го століття, які вперше презентували індивідуалістичне і суб'єктивне розуміння цін і заробітної плати. Але формальне засування школи датується публікацією у 1871 р. «Принципів економічної науки» Карла Менгера, яка змінилв розуміння економістами вартості ресурсів і ціноутворення ресурсів, поваливши «маржиналістською революцією» одночасно класичний і марксистській погляди».[4]

Деякі історики економічної думки вважають Кондільяка передвісником Австрійської школи. Засновник Австрійської школи Карл Менгер (1840–1921 рр.) у «Принципах економічної науки» (1871 р.) цитує Кондільяка набагато більше, ніж інших авторів, мабуть, за виключенням Адама Сміта.

Головні представники цієї школи — Карл Менґер, Ейген Бем-Баверк, Фрідріх фон Візер — професори австрійських університетів (звідси назва «Австрійська школа»). Австрійську школу називають також віденською школою, психологічною школою. Сформувалася в 70-х роках 19 століття. Згодом «австрійська школа» втратила свою географічну прив'язку, узагальнивши систему поглядів і концепцій.

У XX столітті значний внесок в розвиток австрійської школи внесли Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк, Ліонель Роббінс. Вони доводили, що суспільство — це сума господарських атомів; економічні закони — результат зіткнення індивідуальних інтересів; приватна власність, ринок, стихійний розвиток господарства — «природні» і вічні категорії. Звідси робиться висновок про вічність капіталізму.

Як зазначає Норман П. Беррі: «Саме друге покоління австрійської школи, представлене Мізесом, Хайєком та їхніми безпосередніми учнями, розробило ту версію австрійської школи, яка так яскраво виділялася на загальному фоні економічної ортодоксії; саме так виникла економічна теорія, яка не тільки не була продовженням неокласики, але й виявилася її радикальною альтернативою».[5]

Як зазнає Норман П. Беррі: «Парадоксально, але й сучасна формалізована неокласична економіка, й австрійська традиція вийшли з одного джерела — маржиналістської революції 1870-х рр.»[5]

Сучасний представник АЕШ іспанський економіст Хесус Уерта де Сото так описує відродження Австрійської економічної школи у другій половині XX ст.: «Присудження у 1974 р., через рік після смерті Мізеса, Нобелівської премії з економіки Фрідріху Гаєку, його найбільш блискучому учневі, й зростаюча недовіра до кейнсіанської макроекономічної теорії та її інтервенціоністським рецептам — ситуація, яка вперше стала очевидною у період стагфляції 1970-х, — надали новий імпульс доктринальному розвитку австрійської школи. … Ведучу роль у цьому відродженні відіграли двоє найбільш блискучих американських ученика Мізеса — Мюррей Ротбарт та Ізраель Кірцнер.»[6]

Марксистське протиставлення

Марксовій теорії додаткової вартості представники Австрійської школи протиставили наукову теорію «продуктивності капіталу», яка розглядає прибуток капіталіста як плату за участь капіталу у виробництві продуктів. Бем-Баверк, на відміну від інших, доводив, що джерело прибутку і відсотка слід шукати у властивій людині схильності вище цінувати теперішні блага в порівнянні з майбутніми (див. Часова преференція). До перших він відносить готові речі споживання, до других — фактори виробництва: засоби виробництва і працю. Австрійська школа заперечувала соціально-історичну суть економічних категорій, говорячи, що корінь мінової вартості, ціни, заробітної плати, прибутку, ренти криється в психології ізольованого «господарського суб'єкта».

«Загальновизнано, що найбільш сильним ворогом марксизму є саме австрійська теорія», писав М. І. Бухарін у своїй роботі «Политическая экономия рантье. Теория ценности и прибыли австрийской школы» (1919 р.).

Представники

Докладніше: Список економістів Австрійської школи

Покоління представників австрійської школи

Матеріали, присвячені сучасному стану розвитку школи, публикуються в журналі Quarterly Journal of Austrian Economics.

Конгресмен, член Республіканської партії США Рон Пол відкрито заявляє про підтримку ідей Австрійської школи.[7] До прибічників Австрійської школи також належить фінансовий аналітик та консультант Пітер Шиф.

Австрійська економічна школа і лібертаріанство

Австрійська економічна школа, обгрунтовуючи ідеї неефективності та руйнівних наслідків втручання держави в економіку, є економічною доктриною (концепцією) лібертаріанства. При цьому, Австрійська школа, не маючи нормативної складової, тобто не даючи рецептів «як має бути», не може ототожнюватися з лібертаріанством. Лібертаріанство є політико-правовою доктриною, яка, використовуючи концепції Австрійської школи, дає рецепти реформування суспільства, тобто описує ситуацію «як має бути». Тому не слід ототожнювати Австрійську школу (інструмент пізнання причинно-наслідкових зв'язків в економіці, позитивні концепції) з лібертаріанством (політико-правова доктрина, нормативні концепції).

Періодичні видання АЕШ

Проєкти з ідеологією Австрійської школи в Україні

Література українською з економіки Австрійської школи та лібертаріанства

Докладніше: Перелік літератури українською з економіки Австрійської школи та лібертаріанства

Видання

  • Бергланд, Девид. Либератарианство за один урок (рос.)
  • Кэллахан, Джин. Экономика для обычных людей: Основы австрийской экономической школы. — Челябинск: Социум, 2006 (рос.)
  • Agafonow, Alejandro (2012). The Austrian Dehomogenization Debate, or the Possibility of a Hayekian Planner. Review of Political Economy. 24 (2): 273—287. doi:10.1080/09538259.2012.664337. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 6 травня 2020.
  • Campagnolo, Gilles, and Christel Vivel. "The foundations of the theory of entrepreneurship in austrian economics–Menger and Böhm-Bawerk on the entrepreneur." Revue de philosophie économique 15.1 (2014): 49–97. online in English [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.]
  • Hagemann, Harald, Tamotsu Nishizawa, and Yukihiro Ikeda, eds. Austrian Economics in Transition: From Carl Menger to Friedrich Hayek (Palgrave Macmillan; 2010) 339 pp. online review [Архівовано 26 липня 2020 у Wayback Machine.]
  • Holcombe, Randall. The Great Austrian Economists (1999) 273pp. ISBN 0945466048.
  • Littlechild, Stephen, ed. (1990). Austrian economics, 3 v. Edward Elgar. Description and scroll to chapter preview links [Архівовано 26 липня 2020 у Wayback Machine.] for v. 1.
  • Papaioannou, Theo. Reading Hayek in the 21st Century: a critical inquiry into his political thought Springer, 2012.
  • Schulak, Eugen-Maria; Unterköfler, Herbert (2011), The Austrian School of Economics: A History of Its Ideas, Ambassadors, and Institutions, Ludwig von Mises Institute, ISBN 9781610161343, архів оригіналу за 26 липня 2020, процитовано 6 травня 2020
  • Wasserman, Janek. The Marginal Revolutionaries: How Austrian Economists Fought the War of Ideas (2019) except [Архівовано 15 листопада 2020 у Wayback Machine.]

Джерела

  1. ↑ Meijer, G. (1995). New Perspectives on Austrian Economics (англійською) . New York: Routledge. ISBN 978-0-415-12283-2.
  2. ↑ Базилевич В. Д., Гражевська Н. І., Гайдай Т. В. та ін. (2006). Австрійська школа граничної корисності / Історія економічних учень: Підручник: У 2 ч. / Під редакцією В. Д. Базилевича (укр.) . К.: Знання. с. 453. ISBN 966-346-149-7. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  3. ↑ а б Менгер, Карл (2005). Избранные работы (рос.) . М.: Издательский дом "Территория будущего". с. С. 254-257. — 496 с. ISBN 5-7330-0175-9. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
  4. ↑ Ллелевін Роквелл. Чому Австрійська школа має значення?.
  5. ↑ а б Беррі, Норман П. (2002). Австрийская экономическая школа: расхождение с ортодоксией / Панорама экономической мысли конца XX столетия/ Под ред. Д. Гринуэя, М. Блини, И. Стюарта, Т.1 (рос.) . СПб.: ГУ-ВШЭ.
  6. ↑ Хесус Уэрта де Сото (2011). Австрийская экономическая школа: рынок и предпринимательское творчество (рос.) . Челябинск: Социум. с. 210. ISBN 978-5-91603-044-0.
  7. ↑ Рон Пол, The Austrian School and the Meltdown [Архівовано 15 лютого 2009 у Wayback Machine.], див. також Meltdown (книжка).

Див. також

Посилання

Література


Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Стародавній світ
Середньовіччя
XVIII — XIX ст.
XX — XXI ст.
Див. також
Школи
Мейнстрім
Неортодоксальні
Моделі
Політика
Основні поняття
...
Kembali kehalaman sebelumnya