Апраксія (apraxia; а- + грец. praxis дія) — синдром порушення цілеспрямованих рухів та дій з предметами, що виникають при локальних порушеннях вторинних та третинних полів рухового аналізатора та не супроводжуються елементарними руховими розладами (паралічі, парези, тремор).
Види апраксій:
- Оптико-просторова апраксія спостерігається при ураженні потиличних часток головного мозку (справа), при цьому страждає просторова організація рухових актів.
- Кінестетична апраксія — порушення довільних рухів та дій з предметами, що не супроводжуються чіткими елементарними руховими розладами (паралічами та парезами). Виникає при ураженні переважно лівої півкулі. При ураженні правої півкулі можлива кінестетична апраксія тільки у лівій руці. При цьому страждає кінестетична основа рухів. Вони стають недиференційованими, погано керованими (симптом «рука-лопата»). Порушуються письмо (аграфія, дисграфія), можливість правильного відтворення різних положень руки (апраксія пози); утруднена імітація рухів. При посиленні зорового контролю рухи можуть бути скоординовані.
- Конструктивна апраксія виникає при ураженні правої півкулі та проявляється у порушеннях орієнтування у просторі: не орієнтуються у знайомих маршрутах, плані власної квартири, мають труднощі при малюванні планів, географічної карти, розташуванні стрілок на годинниках без цифр, складнощі під час виконання конструктивних проб — кубики Кооса, перемальовування зі зразка. При використанні проб Хеда плутають праву та ліву руку, половини тіла.
- Кінетична апраксія виникає при ураженні верхніх відділів премоторної ділянки. Вогнища лівої півкулі зумовлюють появу патологічних симптомів в обох руках, правої півкулі — тільки у лівій руці. Рухова симптоматика складається з різних порушень плавності, автоматизму, послідовності рухових актів. Центральним симптомом є наявність рухових персерверацій — безконтрольних, погано усвідомлюваних циклічних елементів рухів, що являють собою повторення рухового акту, що заважає переходу до наступної ланки програми. При даній локалізації патологічного процесу визначаються порушення письма у вигляді його дезавтоматизації, переходу до роздільного написання літер; втрата індивідуальних особливостей почерку (моторні дисграфії).
Див. також
Джерела
- Довідник логопеда. Поваляєва М. А. — Р/на-Дону: «Фенікс», 2002.
Посилання
