Бутейко Антон Денисович

Антон Денисович Бутейко
Антон Денисович Бутейко
Народився	6 квітня 1947; с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область, Українська РСР, СРСР
Помер	10 березня 2019 (71 рік); Київ
Громадянство	СРСР → Україна
Національність	українець
Діяльність	Дипломат
Відомий завдяки	Надзвичайний і Повноважний Посол України
Alma mater	Київський університет
Посада	народний депутат України і Посли України в США
Нагороди
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бутейко.

Антон Денисович Бутейко (6 квітня 1947, с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область, Українська РСР — 10 березня 2019, Київ) — український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України. Народний депутат України 2 скликання.

Життєпис

Народився 6 квітня 1947 у с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область. У 1974 році закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка, факультет міжнародного права, юрист-міжнародник, перекладач-референт англійської мови. Кандидатська дисертація «Підготовчі органи з заснування міждержавних органів системи ООН» (1988 р.). Володів англійською та французькою мовами.

У 1974—1976 рр. — аташе, у 1976—1977 рр. — 3-й секретар, у 1977—1978 рр. — 2-й секретар відділу міжнародних організацій, у 1978—1980 рр. — 1-й секретар генерального секретаріату МЗС УРСР.

У 1980—1986 рр. — співробітник Секретаріату ООН (правове обслуговування багатосторонніх переговорів держав, підготовки проектів угод та ін. документів), м. Нью-Йорк.

У 1986—1990 рр. — радник відділу міжнародних організацій, у 1990—1991 рр. — начальник договірно-правового відділу МЗС Української РСР.

У 1991 р. — голова спеціальної міжнародної комісії зі створення Міжнародного трибуналу з морського права.

З 12.1991 р. по 09.1994 р. — радник Президента України — керуючий служби Президента України з міжнародних питань.

З 11 травня 1994 по 16 січня 1997 — Народний депутат України 2 скликання. Голова підкомісії з питань валютного регулювання і державного боргу Комісії з питань фінансів і банківської діяльності. Член Президії ВР України, керуючий групи «Центр», член групи «Конституційний центр». Був членом Конституційної Комісії від ВР України, голова секції з проблематики прямого народовладдя та законодавчої влади з 11.1994 р. по 1996 р., уповноважений КМ України у справах європейської та євроатлантичної інтеграції, заступник голови Державної комісії у зв'язках з НАТО, член Редакційної колегії з видання збірників актів законодавства України з 07.1998 р.

З 10.1995 р. по 11.1998 р. — перший заступник міністра МЗС України.

На парламентських виборах 1998 року балотувався по одномандатному округу № 223 (Київ). 6509 голосів «за» (6.07 %), четверте місце серед 29 кандидатів.

З 11.1998 р. по 12.1999 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в США.

З 02.2000 р. — Посол з особливих доручень МЗС України.

До вересня 2003 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії. Подав у відставку на знак протесту проти підписання угоди про Єдиний економічний простір з Росією.^[2]

З 12.12.2003 р. — віце-президент Асоціації українських банків.

З березня 2005^[3] р. — перший заступник Міністра закордонних справ України. Уповноважений (агент) України у справі про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон України та Румунії в Чорному морі.^[4]^[5] Національний координатор співробітництва України з НАТО у сфері зовнішньої політики, голова Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО.^[6]

У червні 2006 року потрапив до лікарні з інфарктом та обширним інсультом.^[7]

10 березня 2019 року — помер^[8]^[9].

Вислови про Антона Бутейка

Він був Українцем. Не хохлом, не малоросом, а Українцем. Послідовним, тверезим, упертим. Але цю впертість спрямовував на користь державі. Волинське коріння таки далося взнаки. Мріяв про успішну, потужну, визнану у світі й шановану цим світом Україну... Від природи він був дуже сильним. Тому й не гнувся: ні у прямому, ні в переносному смислі. Мав власну гордість і гордість за державу, якій щиро та вірно служив. І нікому не дозволяв ображати її честь. А ще — ніколи не торгував собою заради якихось швидкоплинних політичних (не кажучи вже про фінансові) інтересів. Де б він не працював — Україна була понад усе.^[10]

Відзнаки

Орден «За заслуги» ІІІ ст.,
Орден «За заслуги» II ст.,
Орден «За заслуги» І ст.,^[11]
Ордени Греції, Італії, Мексики, Польщі.

Вшанування пам’яті

У 2019 році з ініціативи Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство» у Старому Чорторийську на фасаді школи було відкрито меморіальну дошку Антону Бутейку^[12].

Примітки

↑ Народні Депутати України 2-го скликання (1994-1998) — ВРУ.
d:Track:Q176296
↑ Вересень 2003: відставки Івана Плюща та Антона Бутейка^{[недоступне посилання з червня 2019]}
↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 451/2005 Про призначення А. Бутейка першим заступником Міністра закордонних справ України. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.
↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1524/2005 Про внесення змін до Указу Президента України від 28 вересня 2004 року № 1141. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.
↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 983/2006 Про внесення зміни до Указу Президента України від 28 вересня 2004 року № 1141. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.
↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 215/2006 Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору. Архів оригіналу за 1 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.
↑ Бутейко потрапив до лікарні з інфарктом та обширним інсультом. УНІАН. 21 червня 2006. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
↑ Помер український дипломат, екс-посол України в США Антон Бутейко. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 11 березня 2019.
↑ Пішов з життя екс-посол України в США Антон Бутейко. УНІАН. Архів оригіналу за 12 березня 2019. Процитовано 11 березня 2019.
↑ Огризко В. Слово про друга. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 16 березня 2019.
↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 694/2006 Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України. Архів оригіналу за 17 грудня 2012. Процитовано 1 січня 2015.
↑ Марина Лугова. «Він був українцем. Не хохлом, не малоросом… Газ. «Волинь», 4 липня 2019 р., с. 8.

Посилання

Антон Бутейко: Прихильність до України твориться не за кордоном [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Антон Бутейко, екс-посол України в Румунії [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
Бутейко Антон Денисович на openua.net
Антон Бутейко: «Щоб успішно торгувати з Росією, треба співробітничати із Заходом» [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
АНТОН БУТЕЙКО: Я БУДУ РАБОТАТЬ ДАЛЬШЕ — АКТИВНЫМ ГРАЖДАНИНОМ УКРАИНЫ [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
ПОСОЛ УКРАИНЫ В РУМЫНИИ АНТОН БУТЕЙКО ПРОВЕЛ ВСТРЕЧУ С ПРЕДСТАВИТЕЛЯМИ РУМЫНСКИХ СМИ^{[недоступне посилання з червня 2019]}
Anton Denisovich BUTEYKO [Архівовано 18 грудня 2014 у Wayback Machine.]
First Deputy Foreign Minister Anton Buteyko participates in international conference «TransAtlantic Cooperation in Security and Defense Sector» in Budapest [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
NATO's Security Discourse After the Cold War: Representing the West. Routledge, 2013—230. [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]
Ukraine's Foreign and Security Policy 1991—2000, Routledge, 29.08.2003 р. — 232. [Архівовано 1 січня 2015 у Wayback Machine.]

Література

В. М. Матвієнко. Бутейко Антон Денисович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X