Демографічна статистика (англ.Demographic statistics) — окрема галузь статистичної науки і складова частина системи демографічних наук. Засновником демографічної статистики і власне демографії заведено вважати Джона Граунта (1620—1674) — британського купця і вченого.
Етимологія конструкції назви складається з двох слів: «демографія» (дав.-гр.δήμος — народ та лат.graphe — письмо, описання) і «статистика» (нім.Statistik, від італ.stato, лат.status — держава).
Суть демографічної статистики
Демографічна статистика займається проблемами збору, систематизації, накопичення, викладу та аналітики даних, що характеризують чисельність, склад, рух та розміщення населення. Це може стосуватися, як населення окремої країни (регіону, області, району, міста), так і планети загалом. Демографічна статистика вивчає також природний рух населення на основі оцінки таких показників, як народжуваність, смертність, кількість сімей, кількість укладених шлюбів і їх середня тривалість, кількість розлучень, обсяги переміщення (міграції) населення тощо. Для оцінки кількісних та якісних характеристик демографічних показників в динаміці демографічна статистика використовує різні методичні прийоми та засобі збору, оцінки та візуалізації результатів відповідної аналітики.
Гіпотетичний приклад побудови демографічної піраміди
Стать
Всього
До 15 років
15-24
25-44
45-64
65-85
Понад 85
Чоловіки
152
28
16
52
32
20
4
Жінки
156
40
12
48
28
16
12
Статево-вікова піраміда
Чоловіки
Вік
Жінки
4
85 +
12
0
80-84
0
0
75-79
4
12
70-74
12
8
65-69
0
8
60-64
0
8
55-59
16
4
50-54
12
12
45-49
0
16
40-44
8
20
35-39
24
8
30-34
12
8
25-29
4
8
20-24
4
8
15-20
8
16
10-14
0
8
5-9
20
4
0-4
20
Джерела емпіричних даних
Основним джерелом емпіричних даних для демографічної статистики є інформація, що збирається, впорядковується, накопичується і розповсюджується різними статистичними службами. В Україні таку функцію виконує Державна служба статистики України. Формування усього інформаційного масиву, що використовується в процесі статистичної обробки здійснюється двома основними способами:
регулярним;
дискретним.
У першому випадку збір та накопичення відповідної інформації відбувається внаслідок подачі органами місцевого самоврядування щорічної інформації про склад, чисельність та рух населення.
У другому випадку проводиться перепис населення, що дозволяє актуалізувати статистичну інформацію і провести уточнення усіх основних показників демографічної статистики. Єдиний в часи незалежної України перепис населення відбувся 5 грудня 2001 року.
Іноді можуть проводитися додаткові вибіркові обстеження для одержання необхідних даних з метою розробки демографічних прогнозів чи оцінки тенденцій (трендів) розвитку.
Історія
Історії різних цивілізаційних культур свідчать про те, що демографічна статистика існувала з древніх часів. Зокрема історія християнства доводить той факт, що перепис населення відбувся ще в часи Моєсея. Книга Чисел у Старому Заповіті містить досить детальну інформацію про тогочасний перепис населення[1]. Мартін де Муруа у своїй книзі «Загальна Історія Перу» говорить про те, що як інструмент демографічної статистики Імперії інків ще в XV–XVI століттях активно використовували кіпу: «вони вели підрахунок усіх людей селища, дорослих і дітей»[2].
У розвиток сучасної демографічної науки великий внесок зробили такі науковці, як Джон Граунт (1620—1674), Вільям Петті (1623—1687), Ернст Енгель (1821—1896).
Вже в середині XIX століття в економічно сильних країнах набула помітного поширення практика проведення регулярних переписів населення. Це стало хорошою інформаційною основою для формування відповідної окремої галузі статистики. Проте, аж до початку XX століття демографічна статистика була частиною демографії.
↑Carlos Radicati di Primeglio, Gary Urton. Estudios sobre los quipus. Lima, UNMSM, 2006, p.101
Джерела
Пальян З. О., Демографічна статистика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 132 с.
Підгорний А. З., Самотоєнкова О. В., Ольвінська Ю. О., Вітковська К. В. Соціально-демографічна статистика: Підручник // За заг. ред. канд. екон. наук, професора А. З. Підгорного. — Одеса: ФОП Гуляєва В. М., 2016. — 424 с.