Населення становить 224 тисячі осіб (2024), за цим показником посідає 31-ше місце в Україні. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто увійшло до списку історичних населених місць України.[2]
Кременчук — великий індустріальний центр Центральної України, друге за величиною місто Полтавської області. На сьогодні у місті функціонує 86 промислових підприємств, 58 будівельних організацій різних форм власності та близько 14 тисяч суб'єктів підприємницької діяльності.[3] Загальна сума зборів та податків, зібраних у Кременчуці та районі за перші 11 місяців 2011 року, — 9,2 мільярда гривень.[4]
За найпоширенішою версією назва міста походить від тюркського слова «керменчик», що у перекладі означає «невелика фортеця»[5]. Словосполучення «кермен» (фортеця) «чик» (кордон, межа) дослівно з татарської перекладається і як «прикордонна фортеця». Саме як «Керменчик» згадана переправа через річку Дніпро в районі сучасного міста у документі 1550 року.[6] Назва ця досить часто трапляється на всій території історичного поширення тюркських топонімів.
Згідно з версією Ф. Миколайчика, назва міста також має тюркське походження — від татарського «кер», або «кир», що означає пагорб[7].
Серед інших припущень — патронімічна легенда про походження назви від імені міфічного засновника — козака (або рибалки) Кременя.[8] Також існує легенда про те, що у старі часи, коли тут пропливали торгівельні човни, стерновий, помітивши гранітні пороги, вигукував: «Кремінь! Чув?» (згодом це словосполучення переросло у теперішню назву).
У староукраїнській та діаспорній літературі зустрічається назва міста «Кремінчук».[9][10]
Символіка
Офіційно затвердженими символами Кременчука є герб та прапор[11].
Емблема до 440-річчя Кременчука (автор О. Манько)Емблема до 440-річчя Кременчука (автор С. Брилев)
Прапором Кременчука є прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 1:1, що складається з трьох горизонтальних смуг — синьої, білої та синьої (співвідношення 2:1:2)[11]. Прапор ілюструє географічне положення міста: біла смуга означає річку Дніпро, яка протікає через місто. Прапор був затверджений 21 вересня 1995 року на сесії міської ради. Герб прийнятий 21 вересня 1995 року[11] та, як і прапор, ілюструє географічне положення міста, але Дніпро означає срібна смуга. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома вежками.
З нагоди 440-річчя міста, яке відзначалося у 2011 році, мерія влаштувала конкурс на найкращий логотип до ювілею міста. Було зібрано 61 роботу, у яких учасники поєднували символи міста — «КрАЗ», Гонг Миру, Крюківський міст. Емблему Олександра Манька визначили найкращою, роботу Сергія Брильова — другою[12].
Неофіційним гімном Кременчука є пісня «Мій Кременчук — місто моє»[13].
Місцевість являє собою горбувату рівнину, розділену Дніпром на дві частини: лівобережну низинну і правобережну з ярово-балковою рельєфною системою.
Лівобережна частина міста знаходиться в роздлубаних болотами й озерами річищах Дніпра і його притоки — Сухого Кагамлика. Тільки на північному сході підіймається невисокий пагорб — Піщана гора, складений із пісків другої бортової тераси Дніпра.
Правобережна частина, Крюків, розташована на півострові, утвореному річищем Домахою, куди впадали річки Крюків і Гнила, а з іншої — широкою затокою річки Семова. Долини цих сильно заболочених річок були природними межами у яких розвивався Крюків. За декілька кілометрів від Дніпра здіймається Деївська гора, невелика система пагорбів, урочищ і ярів. Тут знаходиться найвища точка Полтавської області — курган, на якому встановлено пам'ятник солдатам, які загинули у перші дні оборони міста від німців у Другій Світовій. Його висота — 204 м над рівнем моря. У той час як висота нижніх частин міста приблизно 40 м.
Відстань від Кременчука до різних міст (автошляхами)[14]
Кременчук та його околиці займають унікальну в природному відношенні ділянку Придніпров'я. На лівому та правому берегах Дніпра — забудови Кременчука, а поміж ними, у долині річки, збереглися до нашого часу типові та рідкісні напівприродні різноманітні екосистеми — Кременчуцькі плавні та різні за площею острови з лісовими, лучними та водно-болотними угіддями[15].
Зелені масиви міста представлені у вигляді парків і скверів (понад 15), розташованих в різних частинах міста, різновікових соснових насаджень у північно-східній частині околиць, прилеглих до міста островів, а також вуличних та внутрішньоквартальних насаджень[15].
Кристалічні породи пізнього докембрію представлені гранітами, гранітогнейсами та гнейсами, їхня верхня зона (30-50 м) місцями тріщинувата. Одним з найвищих залягань гранітів спостерігається у прибережній частині міста біля Річкового вокзалу, де виходить на поверхню (Скеля — гранітний реєстр), де їхні абсолютні позначки досягають 64-65 м і вздовж південної частини правобережжя (Крюків), де вони утворюють рогоподібне підняття та куполоподібні підняття, що досягають 63-70 абсолютної висоти[15].
Клімат — помірно-континентальний. Зима м'яка з переважно похмурою погодою і частими відлигами. Морози зазвичай невеликі. Абсолютний мінімум — в січні −35 °C. Тривалість безморозного періоду в регіоні в різні роки сильно змінюється і коливається від 155 до 183 днів. Літо тепле, в окремі роки спекотне та посушливе. Дні з мінливою хмарністю та слабким вітром; ночі ясні та прохолодні. Абсолютний максимум температури зареєстрований в липні-серпні +37 °C. Середньорічна температура +8-12°C[15].
Вітри на території міста, як і регіону в цілому, не відзначаються постійністю характеристик. Але спостереження свідчать про певну закономірність в їх характері та поширенні. Більшу частину року, з жовтня до квітня, переважають вітри східного та південно-східного напрямків, у теплий період року, з травня по серпень західного напрямку. Середня швидкість вітру за рік 4-5 м/сек. Взимку і в перехідні сезони бувають вітри з підвищеними швидкостями 6-10 м/сек. Найбільші швидкості вітру можливі раз за 20 років — 28-29 м/с, за рік — 20-22 м/с. Штилі бувають частіше влітку, ніж взимку[15].
При низькій вологості та сильному вітрі можуть виникати пилові бурі, які частіше бувають в період з березня по вересень[15].
Опади випадають у вигляді короткочасних злив, нерідко з грозами й вітрами. Середньорічна кількість атмосферних опадів на території міста становить 565 мм з коливанням по роках від 320 до 720 мм. Основна їх кількість (близько 70 %) припадає на період з квітня по жовтень. Особливістю літніх гроз у Кременчуці є те, що при переході з одного берега Дніпра на інший, вони слабшають. Тому на лівому березі може бути сильна злива, а на правому — сухо, хоча відстань між цими частинами міста не перевищує кілометра. Відносна вологість повітря досягає найбільшої величини в зимові місяці — 87 %, найменшої в літні — 48 %, середньорічна — 65 %[15].
Створення Кременчуцького та Кам'янського водосховищ вплинуло на клімат міста та прилеглого регіону: збільшилась вологість; відсутні постійний сніговий та льодовий покрови, взимку переважають опади у вигляді дощу зі снігом та мокрим снігом[15].
Валовий обсяг викиду забрудників в атмосферну у м. Кременчуці є найбільшим серед населених пунктів Полтавської області (97 % усіх промислових та побутових відходів області приходяться на Кременчук). Щільність викиду забрудників території міста у 2006 році становить — майже 320 т/км².[15]
Оцінка стану атмосферного повітря проводиться цілодобово на чотирьох стаціонарних постах спостереження у місті Кременчуці. Спостереження ведеться за концентраціями основних, характерних для підприємств міста забрудників.[15]
За даними спостережень стан забруднення поверхневих водних об'єктів оцінюється як помірний для Кам'янського водосховища (сезонне перевищення ГДК за 2—3 компонентами), за винятком літнього періоду з несприятливими метеорологічними умовами, та значний для всіх малих річок міста. В забруднення останніх основний внесок роблять скиди неочищених дощових вод з території міста. Також значну роль відіграє відсутність процесів самоочищення з причини порушення природного гідрологічного режиму. Скид стічних вод здійснюється через локальні очисні споруди. Загальний скид стічних вод у місті знаходиться в межах 42—47 млн м3 на рік.[15]
26 лютого 2006 року була затверджена міською радою програма впровадження роздільного збору та сортування твердих побутових відходів на території міста Кременчука. У 2008—2009 роках придбало 880 депо-контейнерів для роздільного збору ТПВ місткістю 3,2 м³ та автомобілі для їх обслуговування.[17] З наявних контейнерів, використовується половина через брак обслугових автомобілів.[18]
Перші поселення на території сучасного Кременчука були у V—III тисячолітті до н. е.
Заснування
Офіційною датою заснування Кременчука, за згадкою в хроніці Йоахима Бельського (який продовжував історичну працю свого батька Мартина Бельського), вважають 1571 (дату цю у XIX ст. спопуляризувала «Історія Малоросії» Миколи Марковича). У Бельського згадка Кременчука навіяна проєктом 1590 р., коли польський король видав наказ про побудову тут фортеці, куди також планували вивести козаків з Запоріжжя, аби менше конфліктували з турками.
З історіографії XIX ст. (за непідтвердженою джерельно згадкою литовського історика Теодора Нарбута) походить версія про заснування Кременчука (1390—1420 рр.) великим литовським князем Вітовтом.
Утім, деякі[які?] дослідники, відштовхуючись від археологічних даних про проживання людей на території сучасного Кременчука, відстоюють києворуський родовід міста.
Період кременчуцької історії з 1571 по 1764 роки з повним правом можна назвати козацьким, адже козаки від часів давнього Черкаського староства і до територіальних полків Гетьманщини (Чигиринського, Миргородського, Лубенського і Полтавського) лишалися на Кременчуччині провідною верствою населення.
Ще 1550 р. відомий інтелектуал і патріот Великого князівства Литовського, який писав під псевдонімом Михалон Литвин, пропонував Кременчук під базу «річкових загонів», які здатні були ефективно заблокувати одну з популярних татарських переправ.
1561 р. черкаський староста князь Михайло Вишневецький разом зі своїм відомішим двоюрідним братом князем Дмитром Вишневецьким (Байдою) при Пивських Горах (себто на правому березі Дніпра проти гори Пивихи) розбив значний загін білгородських татар на чолі з Рудашем.
1590 р. королівський уряд видав Миколаю Язловецькому розпорядження про будівництво фортеці в урочищі Кременчука чи іншому зручному місці,[19] куди мали переселити козаків з Запоріжжя, аби вони менше дратували турків. Хоча проєкт цей швидко заглух, але пам'ять про Кременчук як місце однієї з козацьких Січей зберігалася довго (ще наприкінці XIX ст. засвідчені фольклорні перекази про цей «первісний» осідок запорожців).
1625 р. на Курукові або Крукові (тоді урочище на березі «озера» себто затоки-невеличкої притоки Дніпра) відбулася фінальна битва козацької війни з урядом Речі Посполитої, яка завершилася компромісом (Куруківська угода), що вперше узаконила постійний козацький реєстр (6-тисячний).
1635 р. план Кременчуцької фортеці накреслив на місці французький військовий інженер Ґійом Левассер де Боплан, автор «Опису України». Особливе стратегічне значення Кременчука визначалося тим, що саме звідси Дніпро переставав розгалужуватись і плинув «єдиним коритом» до Запоріжжя (отже місце було зручним для нагляду за запорожцями, таким собі другим Кодаком). Відтак, не дивно що початок повстання під проводом Якова Острянина (Остряниці) 1638 р. ознаменувався захопленням Кременчука повстанцями-запорожцями.
1649 р. Зборівський 40-тисячний реєстр затвердив Кременчук сотенним містечком правобережного Чигиринського полку. З 1661 по 1666 роки — центр Кременчуцького полку. Але з 1663 року, коли місто взяли штурмом (крім замку) та вирізавши приблизно три тисячі мешканців та спаливши війська гетьмана І. Брюховецького[20], місто занепадає.
Російська імперія
Новий підйом Кременчука починається наприкінці 1730-х років, у зв'язку з колонізаційним рухом на Правобережжя («Задніпровські місця») та зацікавленнями російської регулярної армії (яка будує тут свої армійські склади).
Цей час ознаменувався зародженням у місті промисловості. У Кременчуці засновується ливарний, збройовий заводи, корабельня, засновано селітровий завод, панчішну та шкіряну фабрику. Розвивається торгівля, роль чумацького промислу зростає настільки, що Крюків стає своєрідною «чумацькою столицею»[джерело?]. Місто входить до всеросійського ринку[джерело?].
Гравюра Герніха Мюнца 1781 року
Із середини 1760-х років починає працювати одна з перших в Україні друкарень. 1754 року на березі Дніпра відкривається митниця. Під час епідемії чуми 1784 року доктор медицини Д. Самійлович проводить дослідження цієї хвороби[джерело?]. Д. Биков-Поздняков уславлює своє ім'я винаходами машин і пристроїв для підйому суден, пропозиціями в галузі суднобудування тощо[джерело?]. С. Романовський стає одним із перших винахідників підводного човна та водолазного спорядження[джерело?].
Вулиця Катерининська. Кін XIX — поч. XX ст.
З 1786 року командувачем Кременчуцьким гарнізоном призначається О. В. Суворов. 1787 року по приїзді в Кременчук Катерини II художник В. Боровиковський розписує палац. Закладаються корабельні, відкривається перша в Росії консерваторія, директором якої був знаменитий італійський композитор Дж. Сарті. За проєктом архітектора Д. Кваренгі споруджується соборний храм (згодом знищений радянською владою).
План міста, кінець XVIII ст.
1798 року Кременчук отримує свій герб.
З відкриттям пароплавного сполучення (1850 рік), будівництвом залізниці та мосту через Дніпро (1872 рік) розширюється торгівля. Це дало повне право професору Ю. Янсону так оцінити торгове значення Кременчука: «На всім Дніпрі між порогами та гирлом Прип'яті немає місця важливішого в торговому відношенні, ніж Кременчук».
Завдяки вигідному географічному положенню, розвитку торгівлі Кременчук протягом першої половини XIX сторіччя перетворюється на найбільше промислове місто Полтавської губернії. Провідна роль у промисловому виробництві належить переробним галузям. Діють пивоварні, медоварні, канатні заводи, млини, круподерні, винокурні. Успішно розвивається суконна промисловість, деревообробна, тютюново-махоркова.
За кількістю населення, торговим обігом, промисловим потенціалом Кременчук на початку XX сторіччя входить до першого десятку найбільших українських міст. Розподіл населення в місті за мовою в той час (перепис 1897 року): українська — 30,1 %, російська — 19,3 %, єврейська — 46,9 %, польська — 1,7 %, німецька — 0,7 %, інші — 0,2 %.
У місті на той час працювало близько 100 промислових підприємств, а населення становило 63 тисячі.
Галерея поштівок початку XX століття з зображеннями Кременчука
Північна частина міста
Південна частина міста
Західна частина міста
Східна частина міста
Бурлаки на Дніпрі
Загальний вигляд міста
Загальний вигляд міста
Посад Крюків
Вокзал Кременчука
Крюківський вокзал
Трамвайне депо
Технічне залізничне училище
Міст через Дніпро
Міст через Дніпро
Міст через Дніпро
Пристань та пароплав на Дніпрі
Жіноча гімназія Е. В. Баберіної
Маріїнська жіноча гімназія
Маріїнська жіноча гімназія
Реальне училище
Херсонська вулиця
Херсонська вулиця
Зелено-Костянтинівська вулиця
Казарма
Броварня Ямпольського
Херсонська вулиця Крюкова
Успенський собор
Торговий ряд Файдиш
Поштамт
Пушкінська авдиторія
Паровий млин
Олександрівська Базарна площа
Міська управа
Міська управа
Держбанк, Київська вулиця
Держбанк, Київська вулиця
Міський сад
Курильний зал у міському парку
Міська лікарня
Губернська земська лікарня
Крюківська лісопильня
Крюківська лісопильня
Крюківська набережна Дніпра
Крюківський інтендантський склад
Українська визвольні змагання
Визвольні змагання у Кременчуці характеризуються частою зміною влади (подекуди кожного місяця), зниженням кількості населення принаймні на третину, погіршенням економічного стану, епідеміями холери, іспанського грипу.
Після Лютневої революції влада у місті перейшла до Ради робітничих депутатів, яку контролювала РСДРП. Головою Ради, а потім і міської думи став більшовик Георгій Лапчинський.[21] Після Жовтневого перевороту влада залишилась у більшовиків. Отже, і депутатами до Всеукраїнського з'їзду Рад у Київ на початку грудня були обрані переважно більшовики (Александров, Галинський, Лапчинський, Люксембург).[22].
5 січня 1918 року розпочався загальний наступ радянських військ під керівництвом М. Муравйова. 21 (9) січня було окуповано Кременчук. У середині місяця місто було відвойоване військами УНР. Але вже 26 січня 1918 року більшовицькі війська знову захопили Кременчук.[23]
9 (22) січня 1918 року IV універсалом було проголошено незалежність України, після якого було укладено з країнами Четверного Союзу мир. 25 березня 1918 року німці разом з українськими військами ввійшли до Кременчука. 30 листопада 1918 року після капітуляції Німеччини, німецький гарнізон залишив місто. 28 листопада (11 грудня) 1918 року влада у місті переходить до представників Директорії.
У середині січня 1919 року Запорізький корпус зазнав поразки в боях за Харків і Полтаву. У цьому було звинувачено командувача Петра Болбочана і 22 січня Омелян Волох, що прибув із Києва узяв його під варту, відправив до Києва і сам обійняв посаду командувача корпусу[24]. 1 лютого 1919 року Кременчук зайняла дивізія РРФСР, очолювана Барабашем[25].
В період 7-го по 20 травня 1919 року містом володіли війська отамана Григор'єва. З 10 серпня по 20 грудня 1919 року Кременчук захопили денікінці. Залишаючи місто, вони підірвали міст через Дніпро.[26]. З 20 грудня 1919 року місто захопили більшовики.
За перше десятиріччя нової влади Кременчук відроджує статус великого промислового центру. Будуються заново або реконструюються понад 60 промислових підприємств. Крюківські вагонні майстерні виростають у вагонобудівний завод, великих перетворень зазнає 2-й механічний завод, що починає випускати дорожню техніку. На березі Дніпра збудована потужна суконна фабрика. Будуються беконна, макаронна фабрики, а також швейна, взуттєва та трикотажна.
Під час Голодомору 1932—33 рр. загинуло 497 осіб[28]. У 1930 — 1940-ві роки у Кременчуці від репресій постраждало понад 2000 людей[29]. Проти кременчуківців НКВС-КДБ завели 544 справи, причому 277 людей затримали саме у Кременчуці[30]. Більшість арештовували за статтею 54-10 — антирадянська пропаганда та агітація[30].
9 липня 1941 року у результаті прицільного бомбардування німецький літак зруйнував 88-метрову ферму залізничного моста через Дніпро у Кременчуці. 9 серпня 1941 року німецькі війська захопили Крюків. У Кременчуці розміщувалась 297 стрілецька дивізія, яка обороняла місто. Близько місяця місто зазнавало інтенсивного артилерійського обстрілу німецьких військ з правого, високого берега Дніпра. Німці форсували Дніпро південніше Кременчука, на що радянське командування аж ніяк не сподівалося. Місто обороняв лише один полк 297 стрілецької дивізії, який не міг протистояти чисельнішим силам ворога[31]. 9 вересня 1941 року німецькі війська захопили місто. 1 вересня 1942 р. місто стало центром новоутвореного Кременчуцького ґебіту[32]. На території Кременчука було створено мережу концтаборів, за два роки окупації було розстріляно і замордовано понад 97 тисяч людей. На місці одного з колишніх таборів тепер споруджено меморіал «Вічно Живим». Близько 10 тисяч кременчуківців вивезені на роботи до Німеччини.
Під час війни діяло 8 антинацистських груп, що об'єднували близько 400 осіб.
29 вересня 1943 року, після триденних боїв, місто зайняли радянські війська. Житловий фонд міста було зруйновано на 95 %, було знищено 93 промислові підприємства, усі культурно-просвітницькі та навчальні заклади, залізницю, електростанцію, міст через Дніпро. Загальна сума збитків становила понад 1 мільярд карбованців.
Центральний сквер, зараз сквер ім. Олега Бабаєва, 60-ті роки
1949 року на старих биках було збудовано новий міст — Крюківський, замість того, що був знищений. Після Другої світової війни швидким темпом розвивалася важка промисловість. Три кременчуцькі машинобудівні заводи: автомобільний (КрАЗ), вагонобудівний (КВБЗ) та шляхових машин («Кредмаш») стали основою промисловості міста. У 1959 р. було випущено перші вантажівки на «КрАЗі». У сусідньому Світловодську побудована Кременчуцька гідроелектростанція.
В період 1960 — 1980-тих років у Кременчуці було збудовано цілий комплекс хімічних підприємств, найпотужнішу в області ТЕЦ, один з найпотужніших в Європі нафтопереробний завод (КНПЗ), Завод технічного вуглецю. З'явилися нові житлові масиви, вулиці, проспекти, парки, сквери, кінотеатри, палаци культури, бібліотеки. Побудовано новий мікрорайон Кременчука Молодіжний.
Значне місце у промисловості посідає виробництво будівельних матеріалів. Розвинуті харчова та легка промисловість. 1959 року стала до роботи Кременчуцька ГЕС.
Розвивалися освітні заклади. Працювали філіал Харківського політехнічного інституту, 6 середніх навчальних закладів, 11 профтехучилищ, 4 палаци культури, близько 20 клубів та будинків культури, 5 кінотеатрів.[33]
Незалежна Україна
Кінець XX — початок XXI століття
Після розпаду СРСР економічна ситуація в місті погіршала.
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року у місті Кременчук проживало близько 234 000 осіб.
Під час «ленінопаду» та декомунізації в Україні 24 лютого 2014 року у місті офіційно демонтовано два пам'ятники Леніну — на центральній площі міста і біля прохідної Крюківського вагонобудівного заводу на вулиці Приходька.
Під час адміністративної реформи 2020 року, 19 липня місто стає адміністративним центром Кременчуцького району, а також Кременчуцької територіальної громади. Того ж року, з початком пандемії COVID-19, станом на 21 березня 2021 року, було виявлено 23 872 випадки захворювання, з яких 22 659 завершилися одужанням, а 720 — летально.
Російсько-українська війна
Пожежа після удару російських військ по ТЦ «Амстор»
Під час російського вторгнення в Україну 2022 року місто кілька разів обстріляла російська армія. Так, 2 квітня 2022 року під авіаційні обстріли потрапив Кременчуцький НПЗ і навколишні склади паливно-мастильних матеріалів. Інфраструктура підприємства знищена[34]. 27 червня російськими військами завдано ракетного удару по торгівельному центру «Амстор», що привело до масової загибелі цивільних людей. Цей терористичний акт викликав широку реакцію збоку міжнародної спільноти. Папа Римський Франциск I назвав ракетний удар останнім у низці «варварських нападів»[35][36]. Представник ЄСЖозеп Боррель заявив: «Це ще один жахливий акт у серії нападів на цивільних осіб та цивільну інфраструктуру з боку ЗС РФ, включаючи недавні ракетні обстріли цивільних будівель та інфраструктури в Києві та інших регіонах». Дипломат назвав продовження обстрілу мирних жителів воєнним злочином та сказав, що Росія буде притягнута до відповідальності[37]. З приводу атаки Рада Безпеки ООН 28 червня 2022 року провела засідання щодо «підтримання миру та безпеки»[38].
Протягом війни, до міста та району стали прибувати на тимчасове проживання вимушені переселенці з регіонів ведення активних бойових дій. Станом на 20 квітня в Кременчуці їх мешкало понад 15 000.[39]. До 5 вересня це число збільшилося до 46 289 людей.[40] Крім того, до Кременчука перебрався харчовий завод бренду «Danone», що раніше базувався на Херсонщині.[41]
Виконавчу владу очолює міський голова (мер) та Виконавчий комітет (Виконком), який складається з дванадцяти членів, серед яких міський голова, 7 заступників міського голови, 2 голови районних рад міста, керівник справ виконкому міської ради та секретар міської ради[43]. Виконком поділяється на 30 структурних підрозділів[44]. В кожному адміністративному районі органом виконавчої влади є районна адміністрація.[45][46]
Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 3 березня 1975 року утворено Крюківський район у м. Кременчук і ліквідовано Великокохнівську раду Кременчуцького району, а с. Велика Кохнівка включено до складу міста.
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року у м. Кременчуці на 234 тисячі осіб населення налічується більше ніж 76 тисяч молодих людей у віці від 14 до 35 років.[56] За даними за 2001 рік частка чоловіків серед міського населення становить 108,2 тис. осіб, жінок — 125,9 тис. осіб, що у відносних показниках — 46,2 і 53,8 відсотка відповідно.[57]
На 1 січня 2012 року в Полтавській області постійно проживало 673 600 чоловіків та 795 700 жінок. На кожну 1000 представниць жіночої статі в середньому по області припадає 846 чоловіків. За 2011 рік хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток (на кожні 100 народжених дівчаток припадало 110 хлопчиків). Середній вік населення області на 1 січня 2012 року склав 41,7 року (у чоловіків — 38,7 року, у жінок — 44,2 року).[58]
0-29 років — чоловіки становлять 51,4 % загальної кількості населення цієї вікової групи.
30-34 роки — кількість жінок перевищує 50 % і поступово збільшується.
70 років і старше — доля жінок становить 68,3 %.
За 2010 рік народилось 2233 і 3075 містян померло, за 2011 рік народилось 2269, що на 36 більше, та 2823 людини померли, що на 252 записи менше, ніж у 2010 році.[59]
Частка молоді становить 24,5 % від усього населення міста[60].
За 2011 рік центральним РАГСом міста зареєстровано 1295 шлюбів[61].
Графік зміни чисельності населення Кременчука починаючи з XVIII сторіччя (Джерела: основні —[62][63][64], допоміжні —[65][66][67])
Кременчук — великий індустріальний центр Полтавщини. На сьогодні у місті функціонує 86 великих промислових підприємства, 58 будівельних організацій. Бюджет Кременчука та Кременчуцького району наповнюють 22342 платники податків (на 2011 рік): 5844 підприємства та 16,5 тисяч приватних підприємців. З них спрощену систему оподаткування обрали 5907 фізичних осіб і 640 підприємства.[4] На малих підприємствах і у приватних підприємців працює понад 16,5 тисяч кременчуківців.[70] За 11 місяців 2011 року фізичні особи сплатили до бюджету 6,5 мільйона гривень, юридичні — 3,4 мільйона гривень, що склало 0,12 % від загальної суми податків, які надійшли до бюджету. Загальна сума від зборів та податків, зібраних у Кременчуці та районі за перші 11 місяців 2011 року — 9,2 мільярда гривень. У місті залишилося 947 млн, інші гроші перераховано у державний бюджет. Основну роль у наповненні бюджету займають 12 кременчуцьких підприємств.[4]
Промисловий потенціал налічує 89 великих підприємств з чисельністю працівників 39,4 тис. чол.[73]
За 2009 р. суб'єктами промислової діяльності реалізовано продукції у відпускних цінах підприємств (без ПДВ і акцизу) на суму 17,06 млрд грн.
З 1998 року за ініціативою тодішнього міського голови Івана Пономаренка та Президента АСМБР Андрія Мельника у квітні кожного року Кременчуцький міськвиконком й Асоціація сприяння міжнародному бізнесу та розвитку запрошують до міста українських і закордонних підприємців, бізнесменів, дипломатів, а також народних умільців узяти участь у Міжнародній універсальній виставці-ярмарку «Чумацький шлях».[76]
Кременчук є центром агломерації, яка налічує близько півмільйона осіб[77]. Багато людей із навколишніх сіл, селищ, та міст працює і навчається у Кременчуці.
Наразі у Кременчуці надається понад 500 видів побутових послуг і утримується тенденція до їх розширення.[75]
На території міста функціонує близько 2,4 тисячі об'єктів підприємств торговельно-побутового призначення, із них[75]
магазинів — 986 у тому числі продовольчих — 365, непродовольчих — 585
з мішаним асортиментом — 36
гуртових — 84.
У місті представлено багато національних та місцевих магазинів різного профілю діяльності[78]. Серед них є універсальні гіпермаркети: Fozzy, декілька будівельних — Нова Лінія, Домовий, є декілька торгових центрів (Будинок торгівлі, Мега, Галактика, Пролетарський). Загалом у місті представлені декілька загальнонаціональних та місцевих мереж: продуктових (АТБ-Маркет, Маркетопт, Оптовичок), меблевих (Світ Меблів), магазинів електроніки (Фокстрот, Комфі,Брейн, Технополіс, Алло). Також є багато місцевих магазинів та їх мереж.
підприємств ресторанного господарства — 320
Мережа ресторанного господарства міста налічує 12,8 тисячі посадкових місць.[75] Серед кафе[джерело?] є піцерії: «Челентано», Фасто піцца» та інші. Також є ресторани: Україна, Метрополь, Чотири сезони; є чайні та кавові кафе (Шалє, Дім кави, Львівська мастерня шоколаду, Кофан, Рок Кава, Зерна).
Місто має багато ринків, зазвичай особливої спеціалізації вони не мають. Хоча спроби спеціалізувати ринки за групами товарів були з боку влади, але повністю це зробити не вдалось. Найпопулярнішими і найбільшими є Придніпровський, Новоіванівський, Центральний ринок, Троїцький ринок, Авторинок.
підприємств сфери послуг — 450
Готель «Дніпровські зорі»
Представлені кінотеатри: Кінопалац у будівлі НК Зебра, Нафтохімік у відповідному палаці культури та Галактика у відповідному ТРЦ. Є декілька нічних клубів: Джос, Зебра, Ваніль (ТРЦ Європа).
Станом на 1 січня 2011 року мережа охорони здоров'я Кременчука складається із 14 лікарняних закладів місцевого підпорядкування та 12 закладів обласного[82]. Також свої послуги надає багато приватних клінік[83][84]. Найвідоміші з них: "Європейська медицина", «Арніка», «Віком», «Нафтохімік».
Вакуумна підмітально-прибиральна машина КрАЗ К12.2 на вулицях Кременчука.
Житлово-комунальне господарство міста Кременчука нараховує 40 підприємств, на яких працює 2300 осіб. 2011 року бюджет житлово-комунального господарства міста склав 35 мільйонів 570 тисяч гривень. Це більше, ніж минулого року, на 80,3 %[85]. Серед підприємств[86]:
КАТП-1628 (Кременчуцьке автотранспортне підприємство 1628)
Даними підприємствами виконуються роботи з озеленення, освітлення міста, його санітарному очищенню, капітального і поточного ремонту доріг, доброустрою території, капітального ремонту та поточного утримання житлового фонду тощо.[86]
Житловий фонд, що належить до територіальної громади міста становить 65584 м², приватизовано 57670 квартир, що становить майже 90 %, не приватизованого житлового фонду залишилося близько 10 %.[86] В комунальній власності міста налічується 1239 житлових будинків, з них — 244 будинки віком до 25 років з моменту забудови, 712 будинків віком від 25 до 50 років, 175 будинків — від 50 до 75 років, 67 будинків віком понад 75 років і 41 будинок у поганому стані.[86]
Послуги водопостачання та водовідведення місту та деяким навколишнім селам надає комунальне підприємство Кременчуцький водоканал, створене ще у 1910 році (Саме тоді була пробурена перша свердловина).[87] Водопостачання м. Кременчука здійснюється через розподільну мережу «Кременчукводоканал». Основним джерелом водопостачання є води річки Дніпро з Кременчуцького водосховища. Обробка води здійснюється на водопровідних очисних спорудах, загальною проєктною продуктивністю 150 000 м³/добу. Загальна довжина водогінної мережі м. Кременчука становить близько 423,37 км, загальна довжина каналізаційної мережі міста становить порядку 283,6 км. Функції контролю якості за станом вихідної і подаваних на господарсько-питні нестатки води здійснюються хіміко-бактеріологічними лабораторіями «Кременчукводоканалу»[88].
Під час літніх криз з якістю води на початку 2000-х років було побудовано у житлових кварталах багато колонок для отримання питної води. Зараз на території міста розташовано 99 трубчастих колодязів, але лише з 25 колонок воду можна пити[89]
Вуличне освітлення у Кременчуці здійснюється КП «Кременчуксвітло», на балансі якого знаходиться 1093,4 км мереж зовнішнього освітлення та 11,4 тисяч одиниць світлоточок[88]. Постачання теплової енергії здійснює комунальне підприємство «Теплоенерго», на балансі якого знаходиться 10 квартальних та 2 дахові котельні, 49,9 км трубопроводів центрального опалення та гарячого водопостачання у 2-х трубному вимірі. Для Раківки, що розташована у правобережній частині міста, джерелом теплопостачання є ТЕЦ ВАТ «КВБЗ»[88].
Основними видами міського пасажирського транспорту є автобусний (АО АТП-15307), тролейбусний (комунальне підприємство «Тролейбусне управління») та 13 автотранспортних приватних підприємств.
Довжина тролейбусних маршрутів — 54 км[90]. Проїзд в тролейбусах з 1 жовтня 2016 року вартує 2 ₴[91], для пенсіонерів — безкоштовний.
Автобусне сполучення нараховує 34 маршрути (на 2010 р.). Загальна довжина автобусної маршрутної мережі міста становить 311,7 км. Основним міським видом транспорту є маршрутне таксі, станом на червень 2017 року вартість більшості з них становить 5 гривень. Проїзд в автобусі коштує від 2 ₴ до 8 ₴ для приміських маршрутів, наприклад до села Стара Білецьківка (маршрут № 131).[92]
У місті діє автовокзал, який є центром міжміського автобусного сполучення. З нього вирушають автобуси у навколишні села та міста. Також діють міждержавні маршрути (наприклад, Харків-Кишинів).
Наразі залізничним транспортом з Кременчука можна дістатись Києва, Харкова, Львова, Дніпра, Сімферополя, Мінська, Москви, Санкт-Петербурга. З Кременчука до Харкова і Києва ходить потяг-експрес, але вирушає лише раз на день.
Кременчук на своїй території має багато автомобільних та залізничних мостів. Найбільшим і найважливішим є Крюківський міст через Дніпро, що сполучає правобережну частину міста, Крюків, з лівобережною. Через міст проходять траси М22 та Н08[97].
1768 року було влаштовано перевезення пошти із Києва через Переяслав у Кременчук, 1770 р. — між Полтавою і Кременчуком[99]. Вже у 1862 році Кременчук був з'єднаний телеграфним зв'язком із іншими містами Російської імперії[100]. 11 серпня 1892 р. у Кременчуці була введена перша телефонна станція на 60 абонентів[101].
Послуги інтернету надають 4net, HomeNet, ZeusNet, Сетілайт, Link, S-Net (Респект), Укртелеком, Fregat, Київстар та ін.[104]. Послуги бездротового інтернету CDMA надає Інтертелеком. На кінець 2011 року майже всі бібліотеки міста мають комп'ютери з доступом до мережі інтернет[105]. 2011 року у Придніпровському парку з'явився безкоштовний Wi-Fi-доступ до інтернету[106]. Крім того, набувають популярності кафе з Wi-Fi-доступом до інтернету. Також у місті багато комп'ютерних клубів.
Також у місті є багато приватних клінік[84][110]. Найвідоміші з них: «Арніка», «Віком», «Нафтохімік», «Європейська медицина».
Аптечна мережа в місті досить розвинена. Аптеки Кременчука переважно працюють в стандартному режимі — з 8 до 20 годин. Проте є в місті багато і цілодобових аптек. Ціни на медикаменти в місті загалом нижчі, ніж в інших містах області.
Протягом останніх десятиліть у Кременчуці склалася розгалужена система закладів освіти. Працює 120 закладів освіти різного підпорядкування та різних форм власності (90 з яких належать до комунальної власності). На початок 2012 року в міських школах навчається 18 тисяч учнів, дитсадки відвідує 8 тисяч кременчуцьких малюків[111].
Дошкільна та середня освіта
Кременчуцький ліцей інформаційних технологій № 30.
На даний час у місті діє 46 дитячих дошкільних закладів — 7500 вихованців, 32 загальноосвітніх навчальних заклади, у яких здобувають загальну середню освіту 20005 учнів (2010—2011 навчальний рік)[112]. Всі школи Кременчука надають знання, відповідно програми міністерства освіти. Серед шкіл міста є ліцеї, гімназії та колегіуми, що спеціалізуються на поглибленому вивченні окремих предметів. Наприклад, учні 4-го ліцею поглиблено вивчають математику, 5-й гімназії — українська мова, 10-ї школи — іноземні мови, 25-го колегіуму — право, 30-го ліцею — інформаційні технології. Окрім цього в місті існують приватні школи, у яких основний нахил робиться на естетичне виховання.
Серед дитячих соціальних закладів у Кременчуці діють Кременчуцький міський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів, Дитячий притулок-розподільник «Промінь», Кременчуцька загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів ім. А. С. Макаренка, Кременчуцька загальноосвітня спеціальна школа-інтернат, Обласний спеціалізований Будинок Дитини в Кременчуці. Окрім вищезгаданих у Кременчуці на кінець 2011 р. діють дитячий будинок сімейного типу Ганни Леонідівни Кондрик, де виховуються 7 дітей та дві названі родини Мосієнко — 3 дітей та Пасько — 4 дитини.[113]
У загальноосвітніх навчальних закладах міста працюють 1339 учителів, у тому числі 161 учитель зі званням «вчитель-методист», 178 — «старший учитель», 592 учителі мають вищу кваліфікаційну категорію, 324 — І, 124 — ІІ і 137 учителів — спеціалісти. Праця 112 педагогічних працівників відзначена державою присвоєнням високого звання «відмінник освіти України». Вперше в місті три педагогічні працівники дошкільних закладів та міського методичного кабінету відзначені Почесним знаком «Софія Русова», а один педагогічний працівник — Почесним знаком Василя Сухомлинського[112].
Освітнім процесом Кременчука керує Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради[114][115]. У наш час[коли?] діє єдина інформаційна система: управління освіти — міський методичний кабінет — загальноосвітні навчальні заклади — дошкільні заклади; сайт управління освіти та міського методичного кабінету.[112][114].
Перспективи розвитку освіти міста визначає комплексна Програма «Освіта Кременчука», затверджена рішенням IX сесії міської ради від 28 листопада 2006 р.
Осередками культури у Кременчуці є палаци культури. Найбільшим є Міський палац культури. Завдяки потужностям — площам і технічному оснащенню він якнайкраще пристосований для проведення культурних та суспільних заходів — концертів, виставок, ярмарок, аукціонів різноманітного профілю. Крім цього у палаці розміщено 26 гуртків народної самодіяльності, 8 з яких носять звання «народних». На його сцені гастролюють театральні трупи з різних міст України та ближнього зарубіжжя, проходять всі виступи фольклорних колективів[116], зірок естради. Тут же проходять різноманітні інші заходи, акції, шоу, торговельні виставки тощо (наприклад, саме у палаці відбувалися кастинги до популярних телепроєктів каналу СТБ талант-шоу Україна має талант під своєрідною назвою «Кременчук має талант»
[117]).
Зелені насадження Кременчука, згідно з даними міського управління житлово-комунального господарства, займають площу 3440 га, з них загального користування — 480 га. На одного жителя припадає близько 15 м² зелених насаджень, що втричі менше норм затверджених Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Зелену зону міста утворюють 8 парків, 8 скверів, 3 бульвари, зелена зона вздовж набережної.[119] Два парки міста входять до пам'яток садово-паркового мистецтва (Придніпровський парк та Міський сад)[120]. Наразі готуються документи щодо внесення Парку Миру до переліку пам'яток історії та архітектури Кременчука.[121] На островах, що на Дніпрі розташований регіональний ландшафтний парк Кременчуцькі плавні[122].
Пляжі
Центральний міський пляж, 2019 рік.Центральний міський пляж, 2014 рік.
У місті є такі пляжі: На річці Дніпро:
Центральний пляж — найбільший пляж у місті. Знаходиться у центрі міста поряд з Ювілейний парком. На пляжі встановлено: радіовузол, медпункт, водні гірки, дитячий майданчик, рятувальний пост. Кожного року кілька разів на тут беруть проби води. Загальна довжина пляжу 1 км: від старої човнової станції до Крюківського мосту. Щорічно проводиться чистка дна;
Дикий пляж — намита коса у парку Придніпровський. Знаходиться за Набережною у парку Придніпровський. Пляж є стихійним. Його намили для укріплення Набережної міста Кременчука. Зараз на пляжі встановлено рятувальний пост. Щорічно проводиться чистка дна. Довжина пляжу 350 м.
Демурівська коса — намита коса у Крюкові, вздовж Набережної Лейтенанта Дніпрова. Пляж є стихійним. Довжина пляжу приблизно 700 м. Улітку на пляжі купається досить багато мешканців Крюкова та Раківки, але купатися на цьому пляжі офіційно заборонено, бо на пляжі немає рятувального посту і не чиститься дно пляжу;
1 пірс — невеликий стихійний пляж, розташований на території гавані Кременчуцького річкового порту. Зараз пляж не користується великою популярністю через поганий стан;
Афіни — невеликий облаштований пляж, знаходиться у районі першого насипу, біля кафе АФІНИ. Щорічно тут проводиться чистка берега та дна пляжу. Беруться проби води. На пляжу встановлено рятувальний пост. Довжина пляжу близько 100 м.
На річці Сухий Кагамлик :
Пляж у парку Воїнів-Інтернаціоналістів — невеликий стихійний пляж на річці Сухий Кагамлик у районі Молодіжного, знаходиться у парку Воїнів-Інтернаціалістів. Щорічно проводиться чистка дна та берегу, беруться проби води. Встановлено рятувальний пост та дитячий майданчик. Довжина пляжу приблизно 70 м;
Пляж за 4-ю Поліклінікою — невеликий стихійний пляж у районі Молодіжного. На пляжу з 2016 року проводиться чистка дна та берегу, беруться проби води, встановлений рятувальний пост. З 24 червня 2016 року Вважається офіційним. Довжина пляжу становить 65 м;
Керченський пляж — невеликий стихійний пляж на вулиці Керченській у районі Молодіжного. Пляж є сусідом пляжу за 4-ю поліклінікою. На пляжі чистка дна не проводиться, але тут дно не є замуленим тому як течія річки на цьому пляжі врізається у суходіл. Рятувального посту немає. Довжина пляжу 50 м;
Пляж Ковальова — маленький стихійний пляж на річці Сухий Кагамлик у районі Пивзаводу. 2015 року на пляжі провели чистку дна та берегу, засипали берег піском. Рятувального посту немає.
Також на річці Сухий Кагамлик встановлено багато маленьких стихійних пляжів у районі вулиці Героїв України.
Щорічно в місті проводяться комплексні та багатоступеневі спортивні заходи, змагання районних, міського, обласного та державного рівнів серед всіх верств та груп населення. Всіма видами фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи охоплено 47,3 тис. осіб, що становить 20,4 % від загальної кількості мешканців міста.[123]
Починаючи з 2003 року провідним спортсменам міста встановлюються та виплачуються стипендії Кременчуцької міської ради. За останні роки створено чотири нових комунальних заклади фізичної культури і спорту: міський футбольний клуб «Кремінь»; Автозаводський районний центр фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх»; комплексна дитячо-юнацька спортивна школа «Авангард»; філія спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з боксу.[123]
Існують громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості (товариства, асоціації, федерації, клуби), більшість з яких отримують часткову фінансову підтримку з міського бюджету (фізкультурно-оздоровчі клуби інвалідів, міська федерація баскетболу та «Кремінь-Політехнік», міська федерація футболу, міська федерація шахів, міські ради фізкультурно-спортивних товариств «Україна» та «Спартак» тощо).[123]
У місті є 6 стадіонів, 2 плавальних басейни, 2 легкоатлетичні манежі, 14 стрілецьких тирів, ковзанка. Діє Клуб інтелектуальних ігор «Ерудит». На його основі майже щотижня протягом року проводяться змагання у різних турнірах зі спортивних варіантів ігор: Що? Де? Коли?, Брейн-ринг[124], Своя Гра, Ерудит-квартет.
Найбільш відомий та найтитулованіший з кременчуцьких футбольних клубів — «Кремінь», який було створено у 1959 році під назвою Дніпро. З 1992 по 1997 рік команда — незмінний учасник «вищолігових» змагань.
Найбільшим досягненням «Кременя» у вищій лізі стало друге коло сезону 1995/1996, коли команду тренував відомий спеціаліст Валерій Яремченко, який привіз з «Шахтаря» Матвєєва, Ателькіна та Леонова. Результат — третє місце за підсумками матчів другого кола. Перед чемпіонатом 2000—2001 років Кремінь знявся зі змагань.[126]
23 жовтня 2003 рішенням Кременчуцької міської ради було відроджено команду під назвою «Муніципальний футбольний клуб „Кремінь“». Команда провела два переможні сезони в обласних змаганнях і 3 серпня 2005 МФК «Кремінь» отримав статус професійної команди, замінивши у другій лізі зняту зі змагань «Ворсклу-2».[126] Зараз, у міжсезоння чемпіонату України 2011—2012 років, посідає у другій лізі у групі Б друге місце з 32 заліковими очками.[125]
З 28 липня 1998 діє Кременчуцький міський комітет молодіжних організацій (КМКМО), який було створено для представництва інтересів молодіжних організацій міста Кременчука на всеукраїнському та обласному рівнях, в органах державної влади та місцевого самоврядування[127].
Серед інших - то "Шурупій" і різні гілки баптистів і п'ятидесятників, деякі з яких, можливо, належать до ЄХБ чи УЦХВЄ, хоча їх справжню приналежність визначити важко. Дещо присутня і Церква адвентистів сьомого дня. Також у місті представлені інші релігії: Іслам (Мусульманська громада «Іслам» м. Кременчук) та Юдаїзм.
Особливістю Кременчука у дореволюційні часи є те, що майже половину населення належало до єврейського етносу і було юдеями. Тоді у місті діяли декілька синагог. Разом з тим було багато православних храмів (Успенський собор, Троїцька церква (стара), Спасо-Преображенська церква та інші). Також у 1828 році було споруджено лютеранську кірху, яка була зруйнована радянською владою. 1910 збудовано католицький собор (закритий більшовиками, з 1990-х Свято-Миколаївський собор).
Архітектура Кременчука сформувалась переважно у післявоєнний період оскільки під час війни було зруйновано майже всі будівлі, лишилось тільки 3 відсотки міського фонду[128]
Задля збереження пам'яток архітектури, 10 квітня 2003 року на XI сесії міської ради IV скликання було затверджено «Перелік пам'яток культурної спадщини міста Кременчука», до якого ввійшло:
Під час затвердження «Переліку пам'яток культурної спадщини міста Кременчука» на XI сесії міської ради IV скликання від 10 квітня 2003 року було затверджено 72 пам'ятки монументального мистецтва, 42 братські могили та окремі поховання відомих людей. На той час на обліку і під охороною держави знаходилась 201 пам'ятка.
З прийняттям закону «Про охорону культурної спадщини» в місті стали більше приділяти уваги історичному надбанню, почали з'являтись нові пам'ятники. В період з 2000 по 2008 рік у Кременчуці встановлено і взято на облік 16 нових пам'ятників, меморіальних дощок та пам'ятних знаків.
Меморіальна дошка встановлена на будівлі колишнього реального училища, де навчався письменник А. В. Головко.Меморіальна дошка встановлена на будівлі колишнього індустріального технікуму, де навчався композитор Г. І. Майборода (1928—1931).
У місті народились багато відомих та обдарованих людей, серед них:
Левенець Юрій Анатолійович — український історик і політолог, фахівець у галузі етнополітології, академік Національної академії наук України (2009), доктор політичних наук (2001).
Моісєєнко Ігор Олексійович — поет, прозаїк, публіцист, лауреат державних та міжнародних літературно-мистецьких премій, автор вперше науково обґрунтованого формулювання Української національної ідеї
Харченко (Харч) Олег Володимирович (1988- 1998) — український художник сучасного мистецтва, живописець, медіа-художник, колажист, перформер. Учасник багатьох міжнародних і національних мистецьких проектів.
Щоб показати приналежність до Кременчука окрім назви самого міста, використовується слово кремінь як можливе похідне топоніма Кременчук (футбольна команда, газета, готель).
29 вересня 2021 року відбулося спецпогашенняпоштових марок №1955 «м. Бахмут, Донецька обл.» та №1956 «м. Кременчук, Полтавська обл.» (дев'ятий випуск стандартних поштових марок з серії «Герби міст, селищ та сіл України»). Процедура спецпогашення відбувалася одночасно у поштових відділеннях Укрпошти у Києві ("КИЇВ-01001"), Бахмуті ("84511") та Кременчуку ("39600") спеціальними штемпелями «Перший день» (ШПД №897, №898 та №899). Окрім марок також було випущено спеціальний конверт з мапою України та позначенням територій Донецької та Полтавської областей, географічного положення міст Бахмут та Кременчук, а також відображенням гербів обидвох міст.[141][142][143][144]
Цікаві факти
У Кременчуці до Другої світової війни серед міщан найбільшу частку становило єврейське населення. Так на 1 жовтня 1928 року, у місті проживало 64 180 людей, у тому числі: 46 % — євреїв, 43,9 % — українців та 8,3 % — росіян.[65]
14 червня 1975 року у будинку № 2 по вулиці 1905 року проживав Володимир Висоцький. Зберігся запис його невеликого домашнього концерту для молоді Кременчука зроблений за цією адресою. На будинку встановлена меморіальна дошка.
Міста-побратими
Побратимами Кременчука є 15 міст України та світу[145]:
↑Горобець В. М. «„Чорна рада“ 1663 року. Передумови, результати, наслідки» НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2013. — 200 с. (133—137 с.) К., 2013 ISBN 978-966-02-6884-5
↑Летопись революции.— № 5-6.— К., 1927.— С. 51-52.
↑Гуржій О. Пошта Гетьманщини XVII—XVIII ст. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. —— Вип. 6 — К.: Інститут історії України НАН, 2002. — С. 172—177
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2012. Процитовано 5 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Вирський Д. Новоросія Incognita: Кременчук 1764-1796 рр. (матеріали з історії регіональної столиці). – К.: Інститут історії України НАН України, 2019. – 214 с.
Євселевський Л. І. Кременчуччина з давніх часів до XIX століття: Історичний нарис. — Полтава: Криниця, 1995. — 95с.
Євселевський Л. І. Кременчуччина у XIX — на початку XX ст.: Історичний нарис. — Кременчук, 1996. — 144 с.
Евселевский Л. И., Пустовит П. Н. Кременчук: путеводитель. — 2-е изд., доп. — Х.: Прапор, 1985. — 111 с.
Зелена перлина Кременчука: парк над Славутичем / Н. В. Музиченко, І. М. Соколова ; Кременчуц. краєзн. музей. — Кременчук (Полтав. обл.): Олексієнко В. В., 2010. — 81 с. : іл. — 50-річчю створення Придніпров. парку присвяч. — Бібліогр.: с. 76—78 (41 назва). — ISBN 978-966-96858-8-9
Кременчук // Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. — К., 1967. — с. 463—490.
Кременчук. «Імідж 99»: Інформаційно-рекламний каталог.- Кременчук, 1999. — 151 с. Історія Кременчука с.2
Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука. — К.: Техніка, 1997. — 152 с.: іл. — Бібліогр.: с. 152. — (рос.). мовою.
Нарис історії Кременчука: Наукове видання / Осташко О. І., Юшко В. М., Крот В. О., Стегній П. А. — Кременчук, 1995. — 179 с.
Николайчик Ф. Д. Город Кременчук: Исторический очерк. — С.-Петербург: Типогр. М. Стасюлевича, 1891. 217 с.
1. Бочарово — село біля витоку ріки. 2. Комарин розташований нижче Любеча: від Лоєва до гирла р.Прип'ять Дніпро тече по кордону. 3. Очаків — порт на Дніпровському лимані.
.svg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_01.jpg)
_-_01.JPG)
_-_01.JPG)
.jpg)
_(%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0).jpg)
.jpg)
_-_01.JPG)
_-_01.JPG)
.jpg)
_-_02.JPG)
.jpg)
