Українське «кульбаба» утворене від ранішої форми *кульбава (що змінило вимову внаслідок асиміляції «б»), похідної від прасл.*kulьbava květka («квітка, здатна до загинання, округлості»). Прикметник *kulьbava (чоловічий рід *kulьbavъ) — від дієслова *kuliti («гнути», пор. «кулитись»). З того ж кореня й кульбастий («горбатий», «загнутий»). Назва пов'язана з тим, що обірване стебло кульбаби, коли діти беруть його ротом («Кульбабо, розвернися!»), розривається на кінці на 3-4 частини, що загинаються у боки[1].
Латинська назва Taraxácum виникла внаслідок латинізації арабської (tharakhchakon) або перської (talkh chakok) назви іншого складноцвіта.
Опис
1 — не повністю розкрита квітка; 2 — комахи на квітах; 3 — пуп'янок та квітка; 4 — коник на квітціКульба́ба (Taraxacum) в травні на Сумщині
Кульбаба — рослина з гіллястим, стрижневим коренем завтовшки близько 2 см і завдовжки близько 60 см, яке у верхній частині переходить в коротке багатоголове кореневище. Листки голі, перисто-надрізані або цілісні, зібрані в прикореневу розетку. Квітконос соковитий, циліндричної форми, порожнистий, несе поодиноке суцвіття-кошик язичкових яскраво-жовтих квіток. Усі частини рослини містять густий білий молочний сік. Квітне кульбаба в квітні та на початку травня, плодоносить сім'янками з білим чубком — з квітня по травень.
Еволюція
Насіння кульбаби утворюється без запліднення (явище апоміксису). Таким чином, його генетичний матеріал ідентичний генетичному матеріалу батьківської рослини (за винятком мутацій). Отже, природний добір понизив варіативність популяції, що зменшує пристосованість її до середовища, тим не менше кульбаба досягла значного поширення у світі[2].
Уповільнена кінозйомка, опублікована в інтернеті, де квітка кульбаби перетворюється на пухнасту кульку з насінням, виявила, що багато людей вважає ці дві стадії розвитку — різними рослинами[3]. Природолюби України започаткували традицію відзначати 27 квітня як «День Кульбаби».