В іншому мовному розділі є повніша стаття Кушнарёв, Евгений Петрович(рос.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з російської.
Перекладач повинен розуміти, що відповідальність за кінцевий вміст статті у Вікіпедії несе саме автор редагувань. Онлайн-переклад надається лише як корисний інструмент перегляду вмісту зрозумілою мовою. Не використовуйте невичитаний і невідкоригований машинний переклад у статтях української Вікіпедії!
Машинний переклад Google є корисною відправною точкою для перекладу, але перекладачам необхідно виправляти помилки та підтверджувати точність перекладу, а не просто скопіювати машинний переклад до української Вікіпедії.
Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
З 1973: інженер-конструктор, механік, начальник ремонтно-механічного цеху, заступник начальника конструкторського відділу Харківського заводу залізобетонних конструкцій № 1.
З червня 1981 до квітня 1990 перебував на партійній роботі. У цей період працював інструктором, заступником завідувача відділу пропаганди та агітації Орджонікідзевського райкому партії Харкова, інструктором, заступником завідувача оргвідділу (з 1987), завідувачем відділу адмінорганів, завідувачем оргвідділу Харківського міськкому КПУ.
У 1989 став одним з ініціаторів створення Демократичної платформи КПРС та КПУ, співголова Харківського міського партклубу.
Квітень 1990 — квітень 1998: голова Харківської міськради, з 1991: голова Харківського міськвиконкому. Був фундатором становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні, обирався президентом Асоціації міст України у 1994—1997 рр. Академік Академії муніципального управління.
У 1994 заснував Харківський Фонд підтримки молодих обдарувань.
У 1995 очолив Народно-демократичне об'єднання «Нова Україна», а в 1996 став одним із засновників Народно-демократичної партії (заступником, а згодом першим заступником голови партії).
Грудень 1996 — листопад 1998 — Глава Адміністрації Президента України. Перебуваючи на цій посаді, був головою Комісії з державних нагород України (з лютого 1997), головою наглядової ради Президентського оркестру (з червня до листопада 1998), заступником голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, членом Ради національної безпеки і оборони України (з серпня 1997).
З березня 1997 по лютий 1999 — голова Національної ради з питань молодіжної політики.
У березні 2006 обраний народним депутатом України 5 скликання від Партії регіонів, № 11 в списку, а також керівник передвиборчого штабу Партії Регіонів. Невдовзі став заступником голови фракції ПРУ в Верховній Раді.
Смерть
16 січня 2007 під час повернення з полювання зазнав вогнепального поранення черевної порожнини, яке стало для Кушнарьова смертельним. Помер 17 січня2007 в районній лікарні м. ІзюмХарківської області. За непідтвердженими даними, смертельне поранення Кушнарьову завдав один з його друзів — заступник директора харківського заводу «Точприбор»Дмитро Завальний[6]. За однією із версій до вбивства Кушнарьова міг бути причетний Віктор Янукович[7].
Увічнення пам'яті
17 січня 2008 у Харкові відкрита меморіальна дошка до річниці загибелі Євгена Петровича на будинку міськвиконкому. Пам'ятник Є. Кушнарьову 25 жовтня встановили на його могилі в Харкові. В результаті конкурсу, оголошеного родиною Євгена Петровича, був обраний ескіз скульптора Олександра Рідного. Відповідно до ескізу, Є. Кушнарьов буде зображений у повний зріст. В основу монумента покладена його фотографія, що розміщена на обкладинці книги «Сто кроків Харківською землею», — на ній він іде через поле, закинувши за спину піджак. За фігурою Є. Кушнарьова буде гранітна стела[8].
Харківський телеканал «Р1» створив до дня народження Є. П. Кушнарьова в 2010 фільм про його життя під назвою «Євгеній Кушнарьов: післямова»[9].
Стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2011 року (повний виклад): Монографія. / Під ред. Кушнарьова Є. П. Х., 2004.
Рівень і якість життя населення: Монографія. / Під ред. Кушнарьова Є. П. Х., 2004.
Цікаві факти
Євген Кушнарьов став найвеличнішим харків'янином за дослідженням компанії «Research & Branding Group» по замовленню газети «Сегодня». За Кушнарьова проголосували 11 % опитаних мешканців Харкова у 2008 році.[15][16]
↑Кушнарьов Євген Петрович // Почесні члени Харківського університету. Біографічний довідник (укр.) / кол. авт. ; гол. ред. В. С. Бакіров, відпов. секретар І. К. Журавльова ; заст. гол. ред. С. І. Посохов ; ред. І. О. Гірка, І. І. Залюбовський, В. І. Кадєєв, В. В. Александров[uk], Ю. В. Холін[uk]. — Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2015. — С. 161—162. — 356 с. — ISBN 978-966-285-168-7.
Гуковський Павло (1767) · Афанасьєв Федір (1768–1778) · Артюхов Петро (1779–1784) · Карпов Артемій (1784–1789) · Павлов Олександр (1790–1791) · Тамбовцєв Олексій (1791–1793) · Анікєєв Андрій (1793–1796) · Бутенко Михайло (1796–1799) · Урюпін Єгор (1799–1805) · Анікєєв Андрій (1805–1808) · Карпов Федот (1808–1811) · Ламакін Василь (1811–1823) · Криворотов Григорій (1823–1828) · Мотузков Антон (1829–1834) • Кузін Кузьма (обраний, але не займав посади) (1835) · Ковальов Дмитро (1835–1837) · Карпов Сергій (1838) · Базилевський Федір (1838–1839) · Климов Андрій (1839–1841) · Гринченков Гавриїл (1841–1843) · Рудаков Федір (1844–1846) · Котляров Михайло (1846–1847) · Рижов Іван (1847–1849) · Рудаков Олексій (1850–1852) · Костюрін Сергій (1853–1858) · Северин Олександр (1859–1861) · Скриннік Олексій (1862–1867) · Шатунов Микола (1867–1870) · Гордієнко Єгор Степанович (1871–1873) · Чєпєлкін Олексій (1874–1875) · Ковальов Олександр (1875–1884) · Фесенко Іван (1884–1891) · Щелков Володимир (1892–1893) · Голенищев-Кутузов Іван Тимофійович (1893–1900) · Погорілко Олександр Костянтинович (1900–1912) · Будберг Роман (1913) · Дорофєєв Микола (1913–1914) · Багалій Дмитро Іванович (1914–1917) · Стефанович Сергій Григорович (1917) · Сіверо-Одоєвський Опанас (1918) · Салтиков Микола Миколайович (1919)