Міжнародний астрономічний союз

Міжнародний астрономічний союз
	Основні дані
Засновано	1919
Абревіатура	IAU
Засновник	Бенжамен Байоd
Країна	Франція
Штаб-квартира	Париж
Тип	наукова організація[d] і міжнародна організація
Дочірня(і); організація(ї)	Робоча група з назв зір
Членство	Міжнародна наукова рада, Committee on Space Researchd і Міжнаціональна Наукова Радаd
Вебсторінка	iau.org
	Мапа
	Міжнародний астрономічний союз у Вікісховищі

Міжнародний астрономічний союз (МАС, англ. International Astronomical Union, IAU) — міжнародна організація, що об'єднує астрономічні співтовариства всього світу. Заснована в липні 1919 року в Брюсселі (Бельгія).

Склад і організація

Станом на 2009 рік, МАС складається з країн-членів (представлених національними академіями або іншими неурядовими установами) і 10 144 індивідуальних членів^[4]. Союз включає 68 національних членів. СРСР увійшов до МАС 1935 року, Україна, представлена НАНУ, приєдналася в 1993-му.

Разом із подібними організаціями в інших галузях науки МАС належить до Міжнародної ради наукових спілок, штаб якої розміщується в Парижі.

У союзі діють Центральне бюро астрономічних телеграм і Центр малих планет, розташовані в Смітсонівській астрофізичній обсерваторії.

Робочими органами МАС є комісії з окремих проблем астрономії. У складі МАС діє понад 40 постійних комісій та Виконавчий комітет^[5].

Деякі комісії утворюють робочі групи для вирішення окремих завдань^[5].

Історія

Історію створення МАС можна простежити, починаючи від міжнародного співробітництва за проєктом «Карта неба». 1887 року постійна комісія з фотографічної карти неба поширила свої інтереси й на інші розділи астрономії і тому може вважатися фундатором МАС.

МАС був заснований 1919 року як об'єднання різних міжнародних проєктів, включаючи «Карту неба» (фр. Carte du Ciel), Сонячний союз і Міжнародне бюро часу. Першим президентом союзу став Бенжамен Байо^[fr] (1919—1922)^[6]. Пітер ван Рейн^[nl] був президентом з 1932 до 1958 року.

Перші 50 років історії Союзу добре зафіксовані^[7]^[8]. Подальша історія записується у вигляді спогадів про минулих президентів ІАУ та генеральних секретарів. В інформаційному бюлетені № 100^[9] 12 із 14 колишніх генеральних секретарів (з 1964 року, кожен перебував на посаді три роки між Генеральними асамблеями) згадують історію МАС із її труднощами, зокрема, взаємодію з посадовцями радянського блоку, із грецькою військовою хунтою, розповідають про причини ухвалення непопулярних рішень на додатковій надзвичайній генеральній асамблеї в Польщі на відзнаку 500-річчя Миколая Коперника (у лютому 1973 року, одразу після чергової генеральної асамблеї в Австралії). Шість минулих президентів IAU в період 1976—2003 рр. також внесли свої спогади в інформаційному бюлетені IAU № 104^[10].

У 2015 та 2019 роках Союз провів конкурси NameExoworlds^[11]^[12], а в 2024 році — конкурс Name a Quasi-Moon^[13]^[14].

Діяльність

Раз на три-чотири роки (перерва була тільки в роки війни) в одній із країн учасниць відбуваються Генеральні асамблеї (з'їзди), регулярно організуються симпозіуми та колоквіуми фахівців.

МАС визнаний як найвища міжнародна інстанція в розв'язанні астрономічних питань, які потребують співпраці та стандартизації, як-от офіційні назви астрономічних тіл і деталей на них. IAU також сприяє проведенню астрономічних спостережень у країнах, що розвиваються.

Рішення МАС

На першому засіданні Генеральної асамблеї МАС у 1922 було запроваджено поділ неба на 88 сузір'їв, виключено деякі сузір'я й спрощено назви інших, визначено обриси сузір'їв. Остаточні межі сузір'їв було встановлено 1928 року. Межі було проведено уздовж небесних паралелей і кіл схилень у координатах на епоху 1875 року. Внаслідок прецесії координатна сітка поступово зсувається, і межі сузір'їв перестали збігатися з напрямками кіл схилень та небесних паралелей, тому в пізніших атласах вони мають невеликий скіс щодо координатної сітки. У різних народів у різні часи принцип поділу зоряного неба був різний: в IV столітті до н. е. в Китаї небо поділяли на 122 сузір'я, які включали 809 зір, у XVIII столітті в Монголії було 237 сузір'їв; в «Альмагесті» Клавдія Птолемея описано 47 сузір'їв північної півкулі, збережених у цьому списку, а інші сузір'я було названо Йоганом Баєром, Яном Гевелієм, А. Ройє, Ніколя Лакайлем та іншими пізніше.
1930 року МАС ухвалив офіційне рішення вважати Плутон планетою.
23 липня 2003 року на Генеральній асамблеї МАС в Сіднеї (Австралія) було прийнято резолюцію про проголошення 2009 року Міжнародним роком астрономії.
2006 року у зв'язку з відкриттям значної кількості досить великих об'єктів у поясі Койпера МАС формалізував поняття «планета» і запровадив поняття «карликова планета». МАС ухвалив рішення вважати Плутон «карликовою планетою»^[15].
11 червня 2008 року МАС оголосив про запровадження поняття плутоїд. До плутоїдів було віднесено карликові планети Плутон і Ерида, а пізніше — Макемаке й Гаумеа. Слід зазначити, що карликова планета Церера плутоїдом не є^[16]^[17].
Навесні 2023 року, згідно з повідомленням наукового видання Astronomy&Astrophysics, науковці Міжнародного астрономічного союзу попередили суспільство, що супутники системи Starlink можуть перешкодити досліджувати космос. Супутники випромінюють сигнали на частотах між 110 і 188 МГц. На переконання вчених, це може завадити вивчати радіоастрономію, оскільки саме цю частоту використовують супутники низхідного зв'язку. Науковці попереджають, що щороку кількість супутників Starlink збільшується і вони дедалі більше впливають на космос. Щоправда, зараз вплив не такий очевидний, але з часом він може посилитись^[18]^[19].