Ніколае Чаушеску

Ніколае Чаушеску
Ніколае Чаушеску
рум. Nicolae Ceaușescu
	Ніколае Чаушеску
7-й Генеральний секретар Румунської комуністичної партії
	22 березня 1965 — 25 грудня 1989
Попередник	Георге Георгіу-Деж
Наступник	—
1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунії
	29 березня 1974 — 22 грудня 1989
Попередник	—
Наступник	Йон Ілієску
3-й Голова Державної Ради Румунії
	9 грудня 1967 — 29 березня 1974
Попередник	Ківу Стойка
Наступник	—
Народився	26 січня 1918; Скорнічешті, Олт, Румунське королівство
Помер	25 грудня 1989 (71 рік); Тирговіште, Димбовіца, Соціалістична Республіка Румунія
Похований	Кладовище Генчаd
Відомий як	політик, військовослужбовець, чоботар, Список президентів Румунії
Громадянство
Національність	румун
Alma mater	Університет Ніцци, Військова академія імені М. В. Фрунзе і Академія економічних наук Бухарестуd
Політична партія	Румунська комуністична партія (з 1936 року)
У шлюбі з	Елена Чаушеску
Діти	Зоя Чаушеску, Ніку Чаушеску і Валентин Чаушеску
Релігія	Атеїзм
Нагороди	Тричі Герой СРР, Герой Соціалістичної Праці СРР
Підпис
	ceausescu.org
	Роботи у Вікіджерелах
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чаушеску.

Нікола́е Чауше́ску (рум. Nicolae Ceauşescu; 26 січня 1918, Скорнічешті, Олт — 25 грудня 1989, Тирговіште, Димбовіца) — діяч румунського та міжнародного комуністичного руху. Генеральний секретар ЦК Румунської комуністичної партії. 1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунія (1974—1989), багаторічний диктатор Румунії. Звинувачений у скоєнні тяжких злочинів проти народу Румунії і держави, розстріляний (разом з дружиною Єленою Чаушеску) за вироком військового трибуналу.

Під час правління Чаушеску (1965—1989) Румунія проводила відносно незалежну від СРСР політику. Так, Румунія була єдиною країною Варшавського договору, яка не брала участі у вторгненні до Чехословаччини 21 серпня 1968 року.

Життєпис

Народився у селянській родині. З 1932 брав участь у революційному русі. У 1933 вступив до Комуністичного союзу молоді (КСМ), згодом став членом ЦК КСМ. Член Румунської комуністичної партії з 1936. Зазнав гонінь за революційну діяльність.^[2]

У 1939—1940 — секретар Бухарестського міськкому КСМ та член ЦК з роботи з молоддю при ЦК компартії. У 1940 заарештований, перебував у в'язниці до 1944.

У 1944—1945 — секретар ЦК КСМ. У 1945 на Національній конференції компартії обрано кандидатом у члени ЦК.

У 1945—1946 — секретар парткомітету 1-го сектору Бухареста.

У 1946—1948 — секретар обласного комітету партії, спочатку Добруджі, потім Олтенії.

У 1948—1950 — заступник міністра сільського господарства.

У 1951—1954 — заступник міністра ради Радянської румунської республіки (РРР), з березня 1974 — Президент РРР. Голова Національної ради Фронту соціалістичної єдності з 1968.

Виступив з осудом ініційованого СРСР 1968 року введення до Чехословаччини військ Варшавського договору. У деяких інших питаннях також дотримувався незалежного від Москви курсу у внутрішній та зовнішній політиці. Зокрема, у 1984 Румунія була єдиною країною учасницею РЕВ, яка не бойкотувала Олімпіаду в Лос-Анджелесі.

Безконтрольно брав кредити у країн Заходу, що дуже швидко призвело економіку Румунії до колапсу. Намагаючись виправити ситуацію, уряд провів референдум щодо законодавчої заборони на залучення іноземних кредитів, а з 1980 виплата боргів стала пріоритетним напрямом румунської економіки. До 1989 Румунії вдалося розрахуватись за всіма кредитами й вона стала мало не найбіднішою державою Східного блоку, не враховуючи Соціалістичну Народну Республіку Албанія.

У Румунії існував «культ особи» Ніколае Чаушеску.

Звички

Образив Королівську сім'ю під час візиту до Лондона у 1978 році, коли під час святкового прийняття в Букінгемському палаці наказав своєму слузі скуштувати їжу. Також він приїхав зі своїми простирадлами й дезінфекційними засобами.

Революція та страта

У листопаді 1989 року, за кілька днів після XIV з'їзду Компартії Румунії, на якому Чаушеску урочисто переобрали на посаду, розпочалися протести в місті Тімішоара, приводом для яких став арешт місцевого правозахисника священника Ласло Текеша. Поліції не вдалося придушити виступи, які зросли під час офіційного візиту Чаушеску в Іран; диктатор мусив передчасно повернутися й наказав приборкати маніфестантів силою, проти них застосували зброю. Це спричинило протести по всій країні, які переросли у Румунську революцію.

Рятуючись від багатотисячного натовпу біля телецентру в Бухаресті, Чаушеску покинув столицю разом із дружиною Єленою на гвинтокрилі, далі вони втікали на автомобілі, та все ж їх затримали поблизу міста Тирговіште. У ньому ж організовано трибунал, що ухвалив вирок про страту. Голова суду, що засудив подружжя Чаушеску, згодом наклав на себе руки.^[3]

Вирок виконали негайно за прискореною правовою процедурою. Відеозапис страти транслювали в багатьох країнах світу. Нині в Румунії стверджують, що треба було судити подружжя Чаушеску в демократичний спосіб. Навіть Президент Йон Ілієску, який очолив державу після подій 1989 р., заявив, що особисто він був проти страти, але в ревкомі його думку не поділяла більшість. Тепер у Румунії вважають за потрібне наново судити Чаушеску, бодай посмертно. Цікаво також і те, що вся офіційна документація, за якою розстріляно Чаушеску, зникла без сліду.^[4]

Весь час, поки Чаушеску перебував під арештом, у Бухаресті точилися бої між силами держбезпеки, з одного боку, і повстанцями та військами, які перейшли на бік повстання. За кілька годин після розстрілу бої припинилися. У боях загинула велика кількість цивільних, які випадково потрапили під кулі.

Див. також

Суд над Ніколае і Єленою Чаушеску

Примітки

↑ ^а ^б https://www.capital.ro/adevaruri-nestiute-despre-nicolae-ceausescu-ce-salariu-avea-fost.html
↑ Велика радянська енциклопедія. Архів оригіналу за 3 лютого 2009. Процитовано 19 листопада 2008.
↑ Матеріал газети «Червона зірка». Архів оригіналу за 6 грудня 2008. Процитовано 19 листопада 2008.
↑ Російська газета від 22 грудня 2003. Архів оригіналу за 2 лютого 2009. Процитовано 19 листопада 2008.

Література

В. І. Головченко. Чаушеску Ніколає // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
M. Каменецький. Чаушеску Ніколає // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. ISBN 978-966-611-818-2