У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Падуя (значення).
Па́дуя (італ.Padova, вен.Pàdova) — місто й муніципалітет в Італії, у регіоні Венето, столиця провінції Падуя. Населення — 211 210 осіб (2014)[1]. Щорічний фестиваль відбувається 13 червня. Покровитель — святий Просдоцій.
Падуя розташована на відстані[2] близько 400 км на північ від Рима, 36 км на захід від Венеції.
Клімат
Місто знаходиться у зоні, котра характеризується вологим субтропічним кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 22.9 °C (73.3 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 2.2 °С (35.9 °F).[3]
Перші поселення тут з'явились в 11-10 ст. до н. е. В добу Стародавнього Риму Падуя мала назву Патавіум (Patavium), тут мешкали племена венетів. Традиція пов'язувала заснування Падуї з Антенором, принцом, який нібито врятувався після здобуття і руйнації міста Троя греками і ведеться від «Енеїди» Вергілія. Довіра була такою великою, що в 13 столітті (1274 року) знайдені залишки кістяка зі зброєю та золотими монетами пов'язали з принцом з легенди і перепоховали в едикулі (гробниці Антенора).
Після зникнення Західної Римської імперії Падуя була підкорена готами та поруйнована. Полководець та впливова особа при імператорі Юстиніані I, вірмен за походженням, Нарсес відбудував місто. (Нарсес (478–573) разом з Велізарієм був одним зі значущих полководців раннього середньовіччя доби Візантійської імперії). Пізніше Падую довго здобували лангобарди і підкорили та поруйнували місто 610 року. В добу франків відбудовану Падую роблять головним містом графства. В 12 столітті Падуя отримала муніципальне самоврядування.
В 14 столітті за замовленням родини Скровеньї тут працював реформатор італійського живопису Джотто. Фрески пензля Джотто збережені і увійшли в скарбницю мистецтва Західної Європи і світу, один з визначних туристичних центрів Падуї.
На зламі 14-15 століть Падую загарбали війська Венеції, які полонили останнього представника династії тиранів Каррара (Франческо II та його дітей) і з 1405 року приєднали до континентальних володінь могутньої Венеційської торговельної імперії. 1509 року в дні так званої війни Камбрейської ліги Падуя була атакована, погоріла, але не була поруйнована. В 16 столітті фортечні мури міста були перебудовані і зміцнені. Але місто остаточно втрачало політичне значення і ставало відомим університетським центром Венеції та Західної Європи.
Неподалік від базиліки Святого Антонія Падуанського розташований один з старіших у світі, постійно діючий Ботанічний сад Падуї, заснований 1545 року за наказом Венеційського сенату з метою вивчення і вирощування «лікарських рослин» для медичного факультету Падуанського університету. 1997 року Ботанічний сад Падуї як «прототип всіх ботанічних садів» Західної Європи потрапив в перелік пам'яток Всесвітнього культурного спадку ЮНЕСКО.
Гробниця Антенора
Міська брама Альтінате
Цегляний баптистерій
Внутрішній дворик музею Цивіко
На зламі 18 — 19 століть Падуя опинилась на вістрі швидкоплинних змін. 1797 року вояки постреволюційної Франції здобули Падую та згідно з Кампо-формійською мирною угодою місто передали Австрійській імперії. Відповідно до Пресбурзької мирної угоди 1805 року Наполеон Бонапарт приєднав Падую до створеного ним наново Італійського королівства, залежного від Франції. Згідно з 1-ю Паризькою мирною угодою (1814 року, після усунення від влади Наполеона) Падуя знову приєднана до Австрійської імперії. 1848 року в Падуї спалахнуло національно-визвольне повстання, жорстоко придушене вояками-австрійцями. Для покарання Падуйський університет було зачинено до 1850 року. Згідно з Віденською мирною угодою 1866 року Падуя разом з Венецією передані новому національному, державному утворенню — Італійському королівству. Італія нарешті перестала бути конгломератом дрібних, феодальних князівств. Розпочався етап капіталістичного розвитку об'єднаної держави.
Після повернення на батьківщину, перший Чехословацький президент Томаш Гарріг Масарик також відвідав Падую, де він зустрівся з королем Віктором Емануїл III. і 16. у грудні 1918 році він виконав парад Чехословацьких Легіонob в Італії. [4]
Падую не обійшли події Першої та Другої світових воєн. Але місто встояло. В роки Другої світової війни місто було центром партизанської боротьби з італійськими фашистами, участь в спротиві брали студенти і викладачі місцевого університету. У повоєнний період Падуйський університет отримав від уряду золоту медаль за хоробрість у військових діях.
Падуя залишилась відомим інтелектуальним містом Італії, де розвинуті будівництво та промислове виробництво.
Станом на 1 січня 2023 року в муніципалітеті офіційно проживали 33 634 іноземці з 143 країн, серед них 9947 громадянкраїн Євросоюзу та 829 громадян України.[6]
Більшість невеликих італійських міст тісно забудовані і зберігають середньовічну і маловиразну забудову, обмежену старими фортечними мурами. Падуя давно вийшла за межі міських мурів, а центром спілкування зроблено Прато-делла-Валле, або просто Прато. Це один з найбільших майданів серед західноєвропейських міст, перетворений на садок і велетенський газон. Його кордони створюють канал і подвійне коло набережних, рясно прикрашених скульптурами. Це зробило Прато несхожим з жодним великим майданом інших міст, включаючи український Харків, Париж, Мадрид тощо.
Джотто ді Бондоне (бл.1267-1337) — уславлений італ. художник, що розпочав реформи італійського живопису. Створив цикл фресок в Каплиці на Арені (Каплиця Скровеньї).
↑ (cs) PRECLÍK, Vratislav. Masaryk a legie (TGM and legions), váz. kniha, 219 p., first issue vydalo nakladatelství Paris Karviná, Žižkova 2379 (734 01 Karviná-Mizerov, Czech Republic) ve spolupráci s Masarykovým demokratickým hnutím (In association with the Masaryk democratic movement in Prague), 2019, ISBN 978-80-87173-47-3, pages 167-9, 186 - 7
.jpg)
_-_Facade.jpg)
