Палестина

Палести́на (араб. فلسطين, арам. ܦܠܫܬ, івр. ארץ-ישראל — біблійн. «земля Ханаанська», «земля Обітована» і «земля Ізраїлю») — історична область в Західній Азії. Межі області приблизно охоплюють територію сучасних сектора Гази, Ізраїлю, Голанських висот, Західного берега річки Йордан, Йорданії, частині Лівану та Сирії. Синайський півострів зазвичай вважається окремою географічною зоною.

Палестина історично поділяється на 4 географічні області: Прибережна (до Середземного моря) рівнина, Галілея (північна частина), Самарія (центральна частина, на північ від Єрусалима) та Юдея (південна частина, разом з Єрусалимом). Цими географічними назвами оперує, зокрема, Біблія.

У наш час територію Самарії та Юдеї, зокрема і в українськомовних джерелах, часто називають «Західний берег річки Йордан».

Галілея, Самарія та Юдея складаються з ряду гірських груп, долин та пустель. Гори на півдні — Юдейське плато, в середині — Самарійські гори (Гризин, Гевал), далі Фавор (562 м над рівнем моря), Малий Гермон (515 м), Кармель (551 м), на півночі Гермон (2814 м). У глибоких западинах (значно нижче рівня моря) розташовані Тиверіадське озеро (212 м нижче рівня моря), Мертве море (найглибша западина на земній кулі, на 400 м нижче рівня моря).

Палестинська територія розділена на дві частини — Західний берег річки Йордан та Сектор Гази.

Площа території Західного берегу річки Йордан складає 5,8 тис. км². Загальна довжина кордонів — 404 км. Там м'який клімат з м'якими зимами і спекотним літом. Найвища точка — Таль Асур (1022 м), найнижча — Мертве море (-408 м). З природних ресурсів тут лише землі, придатні для сільського господарства завдяки зрошуванню.

Сектор Гази має площу всього в 360 км². Загальна довжина кордонів — 62 км. Клімат тут помірний з м'якими зимами і сухим та спекотним літом. Територія складається з рівнинних ділянок та піщаних дюн. Найнижча точка — Середземне море — 0 м, найвища — Абу Авгад (105 м).

Приклади історичних карт, де зустрічається назва Палестини^[en]: (1) Помпоній Мела (лат., близько 43 р. н. е.); (2) Notitia Dignitatum (лат., бл. 410 р. н. е.); (3) Книга Рожера (араб., 1154 р. н. е.); (4) Атлас Кедіда^[en] (осман., 1803 р. н. е.)

Споконвічно «Філістією» називали територію розселення народу філістимлян — тобто узбережжя Середземного моря з містами Газа та Ашкелон. Давні греки (щонайменше з часів Геродота) іменували Філістію на свій лад — «Палестиною» (дав.-гр. Παλαιστίνη), а землі вглибині континенту («за Палестиною») — «Палестинською Сирією» (дав.-гр. Παλαιστίνη Συρία). Проте ця назва була суто книжковою, місцеві мешканці, які розмовляли не грецькою, а семітськими мовами, її не вживали. Після повстання Макавеїв та відновлення незалежності єврейської держави для позначення її території використовували назву Юдея. Цю ж назву отримала і провінція, утворена після приєднання Юдеї до Римської імперії. Після придушення повстання Бар-Кохби імператор Адріан вирішив перейменувати провінцію, щоб стерти пам'ять про існування незалежного Юдейського царства і в якості нової назви взяв книжковий грецький топонім «Сирія Палестинська» — лат. Syria Pelestina. За спадкоємців Адріана прикметник перетворився на іменник, а потім провінція була поділена на кілька — «Палестину Першу», «Палестину Другу» та «Палестину Третю»^[1].

З початку XX ст. від слова «Палестина» було утворено назву «палестинці». Під час британського мандату в Палестині (у 1-й половині 20-го сторіччя), англійці називали палестинцями (palestinians) усіх юдеїв і арабів, що мешкали на території між річкою Йордан та Середземним морем. Після Шестиденної війни 1967 року так почали називати арабів, що мешкають на території Держави Ізраїль.

Регіон контролювався численними народами, зокрема стародавніми єгиптянами, ханааніями, ізраїльтянами, ассирійцями, вавилонянами, ахеменідами, стародавніми греками, римлянами, парфянами, сасанідами, візантійцями, арабськими халіфатами Праведних, Омеядів, Аббасидів та Фатімідів, хрестоносцями, Айюбідами, Мамлюками, монголами, османами, британцями, сучасними ізраїльтянами та палестинцями.

У III тисячоліття до н. е. Палестина була заселена племенами ханаанців. З XIII ст. до н. е. почалося завоювання території сучасної Палестини давньоєврейськими племенами.

У XI ст. до н. е. давньоєврейські племена заснували Юдейське царство, що розпалося у 928 р. до н. е. на два — Ізраїльське царство (існувало до 722 р. до н. е.) та Юдейське царство (до 586 р. до н. е.). Згодом Палестина була завойована давньоперською державою Ахеменідів, потім входила до складу елліністичних держав Птолемеїв і Селевкідів (у III—II ст. до н. е.). З 63 р. до н. е. Палестина була римською провінцією і поділялася на Юдею, Самарію та Галілею Петрею (Зайордання). З 395 року — у складі Візантії. У 636 році Палестину завоювали араби, між 1099 та 1187 роками — хрестоносці, які заснували тут Єрусалимське королівство. 1516 року вона потрапила під владу Османської імперії.

З кінця XIX століття почалося заселення Палестини євреями, послідовниками ідеології сіонізму. 1900 року в ній було 34 єврейські сільськогосподарські поселення з 28176 гектарами землі і 5,3 тис. людей.

Метула

Хайфа

Цфат

Зіхрон-
Яков

Назарет

Тель-Авів

Наблус

Ібелін

Рамла

Єрусалим

Ґаза

Хеврон

Мертве море

Рафах

Беер-Шева

Гора Содом

Ніцана

Авдат

Струмок
Ха-Арава

Хар
Лоц

Хар
Омер

Хар
Ценіфім

Йотвата

Ейлат

Дослідження та картографування Палестини^[en] протягом періоду британського мандата 1942—1958 (натисніть на посилання, щоб переглянути окремі оригінальні карти у високій роздільній здатності)

Під час Першої світової війни Палестину окупувала Велика Британія (1917), яка отримала мандат Ліги Націй на управління цією територією.

Протягом XX століття єврейське населення Палестини зросло з 50 тис. осіб (1900) до близько 600 тис. у момент закінчення британського мандату та проголошення Держави Ізраїль (1948). Нині євреї становлять більшу частину населення колишньої Підмандатної Палестини — понад 5 млн осіб (2000). Арабів нараховується 750 тис. осіб в Ізраїлі і близько 1 млн на Західному березі, у Східному Єрусалимі та смузі Газа. Поза межами колишньої Підмандатної Палестини внаслідок арабо-ізраїльських воєн опинилося понад 1,5 млн^{[джерело?]} (1,2 млн у Йорданії^{[джерело?]}, 300 тис. у Лівані^{[джерело?]}; близько 100 тис. — у США^{[джерело?]}.

Значна частина арабських палестинців регулярно бере участь в різних акціях протесту, які супроводжуються киданням каміння в ізраїльських солдатів, штурмом лінії розмежування та іншими проявами насилля. Їх стримують сили ізраїльської армії, що відповідають за безпеку кордонів розмежування, це нерідко супроводжується відкриттям попереджувального і прицільного вогню з боку ізраїльської армії, трапляються поранення та летальні випадки серед протестувальників^[2][3][4].

Після підписання Організацією визволення Палестини під головуванням Ясіра Арафата та урядом Ізраїлю на чолі з прем'єр-міністром Іцхаком Рабином так званих Норвезьких мирних угод (1993), було створено так звану Палестинську національну адміністрацію (ПНА) для арабського населення Західного берегу та сектору Ґази, а ізраїльський військовий контингент було виведено з більшості населених пунктів цих територій, які, як передбачає план мирного процесу, у майбутньому отримають політичний статус незалежної арабської держави.

30 листопада 2012 року ООН надала Палестині нового статусу — «держави спостерігача» ООН.

26 серпня 2019 року, прессекретар голови Палестинської адміністрації Набіль Абу Рудейна піддав різкій критиці рішення Державного департаменту США щодо виключення Палестинської автономії з опублікованого їм списку держав і територій. Як повідомляється, Палестинська автономія була виключена зі списку країн та територій, опублікованих на вебсторінці Управління Близького Сходу Держдепу США^[5].

Територіальні зміни Палестини у ХХ-ХХI століттях

Пропозиції 1916–1922 рр. щодо управління Палестиною після розділу Османської імперії:
     проєкт «Міжнародної адміністрації» за угодою Сайкса–Піко 1916 року,
     претензії ВСО висловлені на Паризькій мирній конференції 1919 року,
     остаточні кордони підмандатної території Ліги Націй у Палестині 1923–1948 років.

План поділу Палестини Британською королівською комісією під керівництвом Вільяма Піля^[en] 1937 року:
     територія євреїв,

     територія арабів,

     міжнародна зона, яка повинна була лишитися під британським контролем і адміністрацією.

Землеволодіння євреїв в Палестині у 1947 році:
     кордони підмандатної Палестини,

     землі, які знаходилися у власності центральних та місцевих органів влади, або належали палестинським арабам,

     землі, придбані євреями^[en] (становили 7,4 % загальної земельної площі або 24 % оброблюваних земель), з яких більше половини належало ЄНФ та АЄКП^[en].

План ООН по розділенню Палестини (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 181 (II) 1947 року):
     територія, призначена для майбутньої єврейської держави,
     територія, призначена для майбутньої арабської держави,
     Єрусалим під інтернаціональним управлінням ООН (статус Corpus Separatum^[en]).

Демаркаційна «зелена» лінія 1949 року за підсумками Палестинської війни:
     територія Ізраїлю, відведена йому за Планом поділу та захоплена у відведеної арабській державі (≈60% території),
     територія на західному березі річки Йордан, захоплена Йорданією,
     територія Гази, захоплена Єгиптом.

Територіальні зміни після 1967 року: під час Шестиденної війни Ізраїль окупував Західний берег у Йорданії, більшу частину Голанських висот у Сирії та Сектор Гази, Синайський півострів у Єгипту (пізніше обміняний на мир після війни Судного дня). У 1980–1981 роках Ізраїль анексував Східний Єрусалим та решту Голанських висот.

II Угода в Осло 1995 року: згідно з угодами Осло було створено Палестинську національну адміністрацію, щоб забезпечити палестинське тимчасове самоврядування на Західному березі річки Йордан і всередині Сектора Гази. Його друга фаза передбачала «палестинські анклави».

2005–дотепер: після деокупації Ізраїлем Гази та зіткнень між двома основними палестинськими партіями після перемоги ХАМАС на виборах, два окремі виконавчі уряди взяли під свій контроль палестинські території Західного берега та Гази.

• Палестинська автономія

Про події у Палестині писало видавництво лівої «Української Національно-демократичної Організації».

• Жиди переходять до терористичної акції в Палестині // Діло, 06.07.1938
• 27 жертв терору в Гайфі // Діло, 09.07.1938
• Залізничний зв'язок між Палестиною та Єгиптом перерваний // Діло, 12.07.1938
• 200 вбитих у Палестині // Діло, 23.08.1938
• Завзяті бої арабів з військом // Діло, 26.08.1938
• Телефонічний зв'язок з Палестиною перерваний // Діло, 02.09.1938

• Обітована земля // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Палестина // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.