Пейзаж

Пейза́ж (фр. Paysage, від країна, місцевість) — жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві, китайському живописі.

Різновидом пейзажу є зображення моря і подій, що відбуваються на морі (баталії, природні катастрофи, спортивні змагання тощо).

• Пейзаж у рельєфі
• Пейзаж фарбами
• Пейзаж у графіці
• Пейзаж у фото
  • за технікою виконання
• Акварель
• Темпера
• Пастель
• Гуаш
• Олійні, синтетичні, мінеральні фарби тощо.

Схематичні зображення пейзажів у рельєфах створили в Ассирії та Месопотамії. Зазвичай це пагорби, небагато дерев, що майже того ж розміру, що і люди, тварини чи сцени збору врожаю. Первинні пейзажі це суміш жанрів, їх зародок, де в одному зображенні і побутовий жанр, і пастораль чи баталія, і пейзаж. Розгалуження на чисті жанри прийде доволі пізно, але суміш жанрів в одному зображенні існуватиме і надалі (пейзажі зі сценами полювання, що малював Лукас Кранах Старший, героїчні пейзажі Пуссена, пейзажі з фігурами Франсуа Мілле , Курбе, Клода Моне тощо).

Постійні культурні запозичення зі східних країн Азії в стародавньому Римі спонукали появу стінописів із зображенням садів і пейзажів. Сади, вілли в садах і приємне дозвілля були головними мотивами подібних стінописів. Найкращі зразки подібних зображень збереглися в містах Помпеї, Геркуланум і Стабії, загиблих від виверження вулкана Везувій.

На фресці зі Стабій збереглося зображення узбережжя з човном, приморської вілли серед дерев на тлі невисоких гір. Не виключено, що це узагальнена замальовка реальної місцевості без детального відтворення подробиць. Але на стінописах частіше були уявні пейзажні зображення, набрані з «шматків» реальності — дерева з покрученими стовбурами, вази на колонах, кущі, вівтарі, невеличкі храми. В цих зображеннях люди не відіграють головної ролі і слугують для оживлення зображення (стаффаж). Дерева неможливо розпізнати за ботанічними характеристиками. Це схема дерева. Іноді характер крони підказує, що в зображенні є кипарис, але це радше виняток. Прикладом подібного стінопису є сакрально-ідилічний пейзаж з Помпей.

Сучасному уявленню про пейзажний живопис відповідає фреска Стародавнього Риму на тему аргонавтів — з поеми Гомера «Одісей». Між двома червоними пілястрами відкривається приморський краєвид зі скелями, пагорбами з деревами та тваринами, човнами на воді. Глядач ніби глянув у далечінь і побачив сцену, змальовану Гомером. Слід пам'ятати, що і в китайській, і в європейській традиції пейзажного живопису — сам пейзаж мав умовний характер, тільки з використанням цілком реалістичних деталей та явищ — дерев, пагорбів, зображень тогочасної архітектури чи її окремих елементів, водойм, човнів, тварин та птахів.

Були і свої суттєві відмінності. Пейзаж в китайський традиції зайняв найпрестижніше місце з сивої давнини. На відміну від китайського живопису в європейській традиції пейзаж зайняв найнижчі щаблі, мав підкорену, допоміжну функцію в зображеннях з фігурами і став престижним лише в XIX столітті.

• 
  Фреска часів Стародавнього Риму
• 
  №1 фреска вілли Лівія
• 
  №2 фреска вілли Лівія.
• 
  №3 фреска вілли Лівія

Як самостійний жанр живопису пейзаж виник в середньовічному Китаї у VI столітті нашої ери. Природа, за уявою китайців, була втіленням світобудови, світового закону дао. В живопису це відбилося створенням картин типу «шань-шуй» («гори-водойми»). Панорамні картини наповнені скелями і горами, оповитими хмарами, туманами, крізь які ледь помітні ліси, людські домівки, човни тощо. Подібні зображення вільно текли сувоєм. І їх обмежувала лише довжина сувою. Символічні значення отримали і деякі рослини, особливо бамбук, дикий банан, сосна, місцева дика слива «мейхуа». Зображення цих рослин було таким частим, що стало канонічним і дожило до XXI століття. Своєрідно відтворювали пейзажисти і перспективу — згасанням фарби на дальніх ділянках планів, що ніби потопали в тумані, вологому повітрі. Зображення доповнювали вірші і каліграфія.

З'явились і видатні майстри пейзажного жанру — художники Го Сі (XI століття), Ся Гуй, Ма Юань (на зламі XII–XIII століть). Унікальні картини створив Цуй Бо, зафіксувавши стан природи в періоди тайфунів і негоди ( Бамбук і чапля в тайфун, кінець XI століття). Європейський живопис досягне подібного художнього рівня лише через вісім століть.

• 
  Фан Фангу. «Хижка анахорета у високих горах », XIV століття. Академія мистецтв Гонолулу
• 
  Шен Цуо (Shen Zhuo), «Квітучі песикові дерева у горах весною», 1834
• 
  Дон Кічан. «Велич гірського озера», 1602 р., Національний музей (Варшава)
• 
  Сяо Чжао. «Споруди на схилі гір», XII століття

Пейзажний живопис Японії сформувався лише до початку XIII століття і багато чого запозичив зі знахідок пейзажних митців Китаю. Це сталося значно раніше, ніж в графічних спробах. Пейзажний живопис Японії набув поширення в техніці туші, тобто був монохромним і мав назву «субоку га»^[1]. Але пейзажі цього періоду були досить умовні, ідеалізовані, хоча і складались із шматків вихоплених реальних краєвидів. Але подавались в картині умовно, не були прив'язані до реальних краєвидів. Це були фантастичні краєвиди гір, річок і долин, водоспадів і лісу взагалі, як частини всесвіту, його філософського і узагальненого відбитку. Так, парадоксальними були краєвиди японського озера Біва, де художники ніколи не були. Це було вимріяне зображення озера, про яке вони лише чули. Пейзаж в живопису того періоду ще не був зображенням точно відтвореного і конкретного краєвиду. Майстрами керували канони, вже готові традиційні схеми і настанови, котрі сильно стримували ініціативу і індивідуальні пошуки митців.

Злам припав на XV ст., коли до створення пейзажів звернувся художник Сессю (1420–1506). Він почав подавати пейзажі більш конкретно і вільно від скутих канонів. Але твори Сессю були практичним винятком на тлі художньої продукції інших пейзажних митців, котрі уперто повторювали затверджені схеми і канони, вироблені майстрами-попередниками. Витоки цих канонів йшли ще з китайської доби Сун IX–XIII століть.

Лише розвиток національної графіки в XVII столітті привніс нове дихання в зображення пейзажів. Більш мобільна графіка і не така консервативна, як живопис, швидше змінювалась і швидше відгукувалась на нові смаки і зрушення в мистецтві. Первісно в графіці XVII і XVIII століть пейзаж ще відігравав підкорену роль. Зазвичай його зображення в ті часи — це невеликі клаптики чи тло гравюр з іншими сюжетами. Пейзажі лише супроводять сюжети картин і гравюр в творах Моронобу (1618–1694), Масанобу (1686–1764). Такий стан утримувався і до приходу в японську гравюру укійо-е нової генерації майстрів. Пейзаж як самостійний жанр ще не існував для таких митців як Сяраку (кінець XVIII ст.), як Кітаґава Утамаро (1753–1806) і для Харунобу Судзукі (1725–1775). Але до пейзажів в гравюрі звернувся ініціативний і велетенські обдарований Кацусіка Хокусай, що призвело до рішучих зрушень в галузі^[2].

Серед розповсюджених пейзажних мотивів японського образотворчого мистецтв — зображення гори Фудзі. З давніх-давен її замальовувала безліч художників і оспівував натовп поетів. Серед ілюстрацій рукопису «Діяння принца Сетоку Тайсі», латоваого 10 століттям, знайдене зображення гори Фудзі. До образу популярної гори звертались Сессю, Огата Корин (1658–1716), Кано Таніу (1602–1672), Тайга (1723–1776) і низка послідовників. Але виробився сталий канон і тут. Гора почала виступати узагальненим символом і ніби не мала до існування людей ніякого відношення. Сталим штампом стало зображення гори з трьома вершинами, вкритими снігом. Але в реальності такою гора поставала перед спостерігачами лише з південно-західного боку і мала не тільки цей «фасад».

У Хокусая теж є урочисте ставлення до гори, яку вважали в Японії святинею. Але він почав подавати її у власних малюнках і гравюрах з різних боків, подав її буденне і тимчасове оточення, її відображення в водоймах, її змінний образ в різні пори року. Так, над серією гравюр з зображеннями гори Фудзі Хокусай працював десять років. І хоча назва серії «Тридцять шість видів Фудзі», в неї увійшли сорок шість окремих аркушів, пов'язаних єдиною темою.

• 
  Кацусіка Хокусай. «Гірський перевал у Косю»
• 
  Кацусіка Хокусай. «Місцевість Умедзава в Сосю»
• 
  Кацусіка Хокусай. «Зворотній бік Фудзі. Вигляд з боку річки Мінобуґава»
• 
  Кацусіка Хокусай. «Водяний млин в Ондені»
• 
  Кацусіка Хокусай. «Блискавка нижче гори» («Червона Фудзі»)

Аби підкреслити висоту гори, він подав її такою велетенською, де блискавка перед дощем відбувається набагато нижче її верхівки. Особливий успіх мав і аркуш «Переможний вітер. Ясний день» чи «Червона Фудзі», де дерева лісу, що вкриває схили велетенської гори, схожий на мізерні цяточки. В контраст із «Червоною Фудзі» було створено і декілька відбитків цілком «Білої Фудзі» з тією же композицією, цікава, але менш виразна, вона не увійшла в серію. Але кожний аркуш серії художник підписав з конкретними вказівками місцевостей. Пейзаж як жанр захопив Хокусая і він почав постійно включати пейзажні зображення в випуски Манга. А 1817 року весь сьомий том манга присвятив тільки пейзажам^[3]. В XIX столітті до створення пейзажів звернеться вже низка японських митців різної обдарованості.

Були у японського пейзажного жанру і свої особливості — він більш графічний, суворіший у відбірках мотивів, менш декоративний, ніж у китайських майстрів. Своєрідний мінімалізм художніх засобів не позбавив японський пейзаж виразності, своєрідності, різноманітного настрою. Навіть узагальнення і спрощення, привнесені в пейзажний жанр модерновими течіями XX століття, не позбавили його національного забарвлення і виразності, притаманних саме йому.

• 
  Невідомий з Японії першої половини XIX ст. «Затока в Нагасакі», до 1850, Британський музей
• 
  Андо Хіросіге. «Краєвид з горою Фудзі». Бруклінський музей.
• 
  Худ. Яшима Гакутей. «Човни і хмари», 1-а половина XIX ст.
• 
  Хиросі Єсида. Розквітлі сакури
• 
  Кавасе Хасуі, «Засніжений порт Ебісу», 1911 р.

• 
  Лодовіко Поццосеррато. «Сад насолод з лабіринтом», бл. 1584 р.
• 
  Лукас ван Фалькенборх. Жнива, пейзаж з серії «Сезони», Музей історії мистецтв, Відень
• 
  Ян Вільденс. «Пейзаж з розвагами пастухів»
• 
  Бонавентура Пітерс старший. «Пейзаж із буревієм над морем», Національний морський музей, Лондон.
• 
  Ян Вільденс. «Зимовий пейзаж з мисливцем», Дрезденська картинна галерея.

• 
  Весна (Момпер)
• 
  Йоос де Момпер. «Алегорія зими»
• 
  Венцель Холлар. Голова-ландшафт
• 
  Худ. Момпер. Пейзаж з печерою
• 
  Худ. Момпер. Пейзаж зі скелями та вершниками
• 
  Худ. Момпер. Пейзаж з вояками кайзера Максиміліана І.

До відомих пейзажистів доби маньєризму в мистецтві Нідерландів XVI століття належав Йоос де Момпер. Він залюбки створював вигадані пейзажі, хоча й з урахуванням реальних замальовок печер, скель, річок, гір, повалених дерев. Свої пейзажі часто малював в майстерні, а не на природі. Як майже всі маньєристи (в тому числі і Арчімбольдо, Джуліо Романо, Джованні да Болонья, Челліні) мав добру освіту, хоча й поступався попередникам в обдаруванні та віртуозності виконання своїх робіт. Знав Момпер і чудернацькі портрети Арчімбольдо, створені з квітів, птахів чи тварин. Це й наштовхнуло митця на створення пейзажів за рецептами Арчмбольдо, коли одне зображується з деталей іншого, несхожого, незвичного за формою. Так виникла серія «Пори року» або «Сезони», де художник подав алегоричні зображення сезонів через чудернацькі пейзажі. Це водночас пейзажі і чоловічі обличчя, створені з пагорбів, скель, хижок, мостів, струмків і дерев. В алегорії зими присутня навіть невелика каплиця. Це був приклад гри інтелекту, гри зі змістами, натяками через зображення одного на зовсім інше, милування алегоріями, які полюбляли маньєризм і бароко.

Про успіх серії незвичних пейзажів Момпера слугують і гравюри Венцеля Холлара — наприклад, аркуш Голова-ландшафт.

• 
  Ян Куленбір. «Пейзаж з голландськими рибалками на річці», Державний музей мистецтв (Копенгаген).
• 
  Егберт ван дер Пул (1621–1664 ). «Ярмарок», 1661
• 
  Егберт ван дер Пул (1621–1664 ). «Стан міста Делфт після вибуху на арсеналі», 1664
• 
  Пітер Мулір молодший (Темпеста, 1637–1701). «Шторм на морі», 1690 р., Ермітаж.

• 
  Ніколя Пуссен. Пейзаж із Поліфемом, 1649
• 
  П'єр-Анрі де Валансьєн (1750–1819). «Цицерон знайшов надгробок Архімеда», 1787, Музей августинців, Тулуза, Франція
• 
  П'єтро Теста. «Пейзаж з родиною сатирів», Галерея Корсіні, Рим.
• 
  Теодор Жеріко. «Пейзаж з акведуком надвечір», 1818, Музей мистецтва Метрополітен

Серед відомих пейзажистів імена художників різних країн і століть:

• XVI століття: Доссо Доссі (Італія)
• XVII століття: Лукас ван Фалькенборх, Якоб ван Рейсдал, Альберт Якобс Кейп, Ніколя Пуссен, Клод Лоррен, Рембрандт, Гейсбрехт Лейтенс (Майстер зимових пейзажів, 1586–1656)
• XVIII століття: Гюбер Робер, Клод Верне, Жан-Оноре Фрагонар, Франсуа Буше
• XIX століття: Джон Констебл, Каміль Коро, Шарль Меріон, Франсуа Мілле, Іван Шишкін, Каміль Піссарро, Левітан, Едуар Мане, Ван Гог, Поль Гоген, Джованні Сегантіні, Іван Айвазовський , Костянтин Васильєв, Архип Куїнджі, Саврасов Олексій Кіндратович, Полєнов Василь Дмитрович, Клод Моне, Альфред Сіслей
• XX століття: Костянтин Коровін, Богаєвський Костянтин, Колесніков-Одеський Степан Федорович, Альбер Марке, Моріс Вламінк, Ренато Гуттузо, Джордж Беллоуз, Вінслов Гомер, Ендрю Ваєт, Роквел Кент, Іто Юхан та інші.

• 
  «Париж. Малий міст», офорт, 1850
• 
  «Старовинна споруда палацу Лувр», 1865–1866
• 
  «Париж. Міст де Шанж», офорт, 1854

Сильною стороною таланту Бекліна було створення пейзажів настрою. Навіть в ескізах вони зберігали тривожний і утаємничений характер («Руїни будівлі в Келі»). Деякі пейзажні мотиви Беклін розробляв неодноразово. Так було і з «Віллою біля моря». Ранішній варіант з Монако виявився вдалішим. Художник не зосереджувався на дрібницях варіанту 1878 року, не наближав споруди і самотню жінку до глядача. Загадковість була і в тому, що художник не давав глядачеві приводу для розгадок — чи то реальність XIX століття, чи це римська вілла доби імператорів. В картині панує похмурий день і похмурий настрій. Здається, вілла почала руйнуватись. Але до цього нема ніякого діла жінці(Володарці вілли? Покинутій дружині? Самотній вдові в траурі?)Незрозуміло, чи то просто чорне вбрання, чи то траур.

• 
  Шарль Глейр. «Поруйнований давньоєгипетський храм», 1840 р.
• 
  Френк Бухзер. «Мандрівний цирк у місті Вудсток», 1867 р.
• 
  Френк Бухзер. «Оливи біля Олімпії», 1885 р.

• 
  Лукас ван Фалькенборх, «Зимовий пейзаж», 1586, Художньо-історичний музей, Відень
• 
  Гендрик Аверкамп, «Ковзанярі на замерзлому каналі», Шверин, музей
• 
  Пітер Брейгель старший, «Перепис у Вифлеємі», 1566, Брюссель
• 
  Ніколас Пітерс Берхем. «Лід на каналі біля фортечних мурів», 1647, Музей Франса Галса, Харлем, Нідерланди
• 
  Гейсбрехт Лейтенс. «Зимовий пейзаж з мисливцями». Національна галерея (Прага)
• 
  Іпполіто Каффі. «Венеція, занесена снігом»
• 
  Густав Курбе, «Бідна селянка взимку», 1866
• 
  Поль Гоген, «Пон-Авен, запорошений снігом», 1888
• 
  Джованні Сегантіні. Селянка тягне дрова взимку, 1890
• 
  Чайлд Хассам. «Перша авеню взимку. Нью-йорк», 1892
• 
  Чайлд Хассам. «Медісон сквер взимку», 1890
• 
  Чайлд Хассам. «Церква Кальварія, Манхеттен», 1893

• 
  Щедрін Сільвестр Феодосійович, «Велика гавань острова Капрі», 1828
• 
  Ж.Раух, кольоровий малюнок «Кінний двір і парк садиби Кузьмінки», 1820-і
• 
  Саврасов Олексій Кіндратович, «Пейзаж з веселкою», 1881, Рига, Латвія
• 
  Саврасов Олексій Кіндратович, « Рання весна (картина Саврасова). Київська національна картинна галерея.
• 
  «Після шторму в Мери-Хови», 1891, Львівська національна галерея мистецтв
• 
  Левітан Ісаак Ілліч, «Осінь. Садиба», 1894
• 
  Васильєв Федір Олександрович, «Після зливи», 1868
• 
  Верещагін Василь Васильович. «Шлях військовополонених», 1879, Бруклінський музей, США
• 
  Нестеров Михайло Васильович, «Мовчання», 1903, Третьяковська галерея
• 
  Бенуа Олександр Миколайович, ескіз до вистави Мольєра «Лікар мимоволі», початок XX ст.
• 
  Сомов Костянтин Андрійович, «В лісі», 1914, Держ. Російський музей
• 
  Костанді Киріак Костянтинович , «Галки. Осінь», 1915
• 
  Симон Кожин. «Старовинна Москва. Гранатний провулок», 2005, приватна збірка, Ірландія

• 
  Трутовський Костянтин Олександрович, «Пропав безвісти», 1887
• 
  Крижицький Костянтин Якович. «Захід сонця».
• 
  Їжакевич Іван Сидорович, «Вежа Івана Мазепи (Печерськ)». 1910-і
• 
  Їжакевич Іван Сидорович, «Володимирська Гірка, Київ». 1910-ті рр.
• 
  Сергій Васильківський. «Чумацький шлях».
• 
  Сергій Васильківський. «Український пейзаж».
• 
  Сергій Васильківський. «Козацький двір».
• 
  Сергій Васильківський. «Весна в Україні».
• 
  Нарбут Георгій Іванович, Літера З, українська абетка
• 
  Костанді Киріак Костянтинович , «Розквітлий бузок», 1902, Одеський художній музей
• 
  Костанді Киріак Костянтинович , «На дачі. Полудень», 1892
• 
  Костанді Киріак Костянтинович , «Рання весна», 1915, Одеський художній музей
• 
  Рєпін Ілля Юхимович, «Охорона залізничного мосту», 1882
• 
  Клапоух Юрій Олексійович, «Мілка вода», 2008

• 
  Вінсент ван Гог, Квітучий сад з краєвидом Арля, 1889
• 
  Леон Фредерік. «Дюни у Хейсті», 1905
• 
  Богаєвський Костянтин Федорович, «Вітрильники. Захід сонця», 1912
• 
  Теодор Жеріко. «Піч для випалення вапна (картина)»
• 
  Анна Білінська-Богданович,«Пейзаж», Приватна колекція.
• 
  Франсуа Мілле,«Гревіль», 1855 Музей красних мистецтв, Реймс, Франція.
• 
  Рєпін Ілля Юхимович, «Українська хата», 1880,Київська національна картинна галерея
• 
  Каміль Піссарро, Село Вуазен, 1872, Музей д'Орсе
• 
  Вінсент ван Гог, «Осінь. Пейзаж із чотирма деревами», 1885
• 
  Каміль Піссарро, «Сад Тюїльрі взимку. Париж», 1899, Музей мистецтва Метрополітен
• 
  Поль Гоген, «Сіножать в Бретані», 1888
• 
  Поль Гоген, «Острів Мартиніка. Пальми»
• 
  Вінсент ван Гог, «Арль — старий млин», 1888
• 
  Левітан Ісаак Ілліч, «Тиша», 1898
• 
  Костянтин Коровін, «Хаммерфест.Північне сяйво», 1895
• 
  Джованні Сегантіні, «Смерть. Північна Італія», Альпійський триптих, 1899
• 
  Умберто Боччоні. «Ранок», 1909
• 
  Джованні Сегантіні, «Альпійський пейзаж надвечір», 1897

• 
  Антоніо Муньйос Дегран. «У Гранаді йде дощ», Національний музей Прадо, друга половина XIX ст.
• 
  Енріке Сімоне. «Малага. Узбережжя», 1889 р.
• 
  Ульпіано Чека. «Корови на пасовиську»
• 
  Антоніо Муньйос Дегран. «Багаття на березі Тібра, 1893 р.
• 
  Енріке Сімоне. «Стежка в саду», 1921 р.
• 
  Хоакін Соролья і Бастіда. «Узбережжя. Сан-Себастьян», 1918 р.
• 
  Ігнасіо Сулоага. Гори Калатаюд.

• 
  Моріс Ґелбрайт Калін. «Річковий потік біля млина», 1895 р., Національна галерея Канади
• 
  Моріс Ґелбрайт Калін. «Околиці Парижу», 1895 р., Національна галерея Канади
• 
  Франклін Кармайкл. «Одиноке одеро», 1929 р., акварель
• 
  Франклін Кармайкл. «Ферма Біссет», 1933 р.

• 
  Вортінгтон Вітрідж, «Пастораль влітку», 1853
• 
  Чайлд Хассам. «Дорога додому», 1884, Бруклінський музей.
• 
  Гарі Мелхерс. «Садок без претензій», 1909
• 
  Джуліан Ондердонк. «Стара Біла дорога, Південно-західний Техас», 1911
• 
  Роберт Генрі. «Вулиця в снігу», 1902
• 
  Джон Сінгер Сарджент, «Гранада, садок», 1912
• 
  Вільям Глакенс. «Буксири в затоці Нью-Йорку», 1910
• 
  Роквел Кент. «Працівники моря», 1907

• Китайський живопис
• Барбізонська школа
• Краєвид
• Школа річки Гудзон
• Школа Позіліппо
• Тоналізм
• Пейзаж світу

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пейзаж

• Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — ISBN 966-524-105-2.
• Kenneth Clark, Sir Kenneth, «Landscape into Art», 1949, page refs to Penguin edn of 1961
• Фехнер Е.Ю. «Голландская пейзажная живопись 17 века в Эрмитаже», Л., 1963
• Hugh Honour and John Fleming, « A World History of Art»,1st edn. 1982 & later editions, Macmillan, London, page refs to 1984 Macmillan 1st edn. paperback. ISBN 0-333-37185-2
• Christopher S Wood, Albrecht Altdorfer and the Origins of Landscape, 1993, Reaktion Books, London, ISBN 0-948462-46-9

• Пейзаж // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 195.