Сікоракса (супутник)

**Сікоракса**
Дані про відкриття
Ретроградні нерегулярні супутники планети Уран
Дата відкриття	6 вересня 1997
Відкривач(і)	Ніколсон, Ґледмен, Бернс, Кавеларс за допомогою Hale telescope^[en]
Планета	Уран
Номер
Орбітальні характеристики
Велика піввісь	12,2 млн км
Орбітальний період	1288 діб
Ексцентриситет орбіти	0,5224
Нахил орбіти	152,51° (до екліптики) 148,84° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина	{{{видима зоряна величина}}}
Діаметр	190 км
Площа поверхні	~113 000 км²
Об'єм	~3000 км³
Маса	5,4× 10¹⁸ кг
Густина	~1,5 г/см³
Прискорення вільного падіння	0,04 м/с²
Альбедо	0,07 (припущення)
Температура поверхні	~64 К К
Атмосфера	відсутня
Інші позначення

Сікоракса у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сікоракса.

Сікоракса (англ. Sycorax) — найбільший неправильний супутник планети Уран, відкритий у 1997 році астрономами Паломарської обсерваторії (Каліфорнія, США). Відомий також під позначеннями «Уран XVII» і «S/1997 U 2». Сікоракса названа за іменем персонажа п'єси Вільяма Шекспіра «Буря».

Одночасно із Сікораксою було відкрито супутник Урана Калібан.

У тому випадку, якщо розміри супутника оцінені правильно, він є шостим за величиною супутником Урана і займає проміжне положення між основними і дрібними супутниками.

Орбіта

Сікоракса рухається по далекій орбіті, більш ніж у 20 разів далі від Урана, ніж найвіддаленіший регулярний супутник Оберон^[1]. Його орбіта ретроградна, помірно нахилена і ексцентрична. Параметри орбіти вказують на те, що вона може належати, разом із Сетебосом і Просперо, до одного динамічного скупчення, що свідчить про спільне походження^[2]^[3].

На діаграмі показано орбітальні параметри ретроградних нерегулярних супутників Урана (в полярних координатах) з ексцентриситетом орбіт, представленим відрізками, що простягаються від перицентру до апоцентру.

Фізичні характеристики

Діаметр Сікоракси оцінюється в 165 км на основі даних теплового випромінювання космічних телескопів Спітцер і Гершель^[4], що робить його найбільшим нерегулярним супутником Урана, порівнянним за розміром із Паком і Гімалією, найбільшими нерегулярними супутниками Юпітера.

У видимому спектрі супутник виглядає світло-червоним (кольорові індекси: B-V = 0,87, V-R = 0,44, B-V = 0,78±0.02, V-R = 0,62±0.01, B-V = 0,839±0.014, V-R = 0,531±0.005), червонішим за Гімалію, але все ж менш червоним, ніж більшість об'єктів поясу Койпера. Однак у ближньому інфрачервоному діапазоні спектр стає синім між 0,8 і 1,25 мкм і, нарешті, стає нейтральним на довших довжинах хвиль^[5]^{[прояснити]}.

Період обертання Сікоракси оцінюється приблизно в 6,9 години. Обертання спричиняє періодичні зміни видимої зоряної величини з амплітудою 0,12. Вісь обертання Сікоракси невідома, хоча вимірювання його кривої блиску свідчать про те, що його можна спостерігати в конфігурації, близькій до екватора. У цьому випадку Сікоракса може мати пряме сходження північного полюса близько 356° і схилення північного полюса близько 45°^[6].

Походження

Існує гіпотеза, що Сікоракса є захопленим об'єктом; він не утворився в акреційному диску, який існував навколо Урана одразу після його формування. Точний механізм захоплення невідомий, але захоплення місяця вимагає розсіювання енергії. Можливі процеси захоплення включають опір газу в протопланетному диску, взаємодію багатьох тіл і захоплення під час швидкого зростання маси Урана (так званий pull-down (тяжіння вниз)). Припускають, що цей супутник складається із суміші льоду і гірських порід. Сікоракса має незвичайний для супутників Урана червонуватий колір, характерний для об'єктів пояса Койпера^[7].

Див. також

Сікоракса у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Астрономія»
	Файли у Вікісховищі^?