Тиверці

	Тиверці
	Тиверці: історичні кордони на картіСхіднослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця
Мови	Давньоруська
Релігії	Язичництво
Форма правління	плем'я
Історія
- Засновано	VI ст.
- Ліквідовано	XIII ст.

Ти́верці (д.-рус. тиверци^[1]) — східнослов'янське плем'я, що жило у лісостеповій зоні між Дністром, Прутом і Дунаєм, в середній та нижній течії цих річок. Твердження літопису їх про присутність на чорноморському узбережжі є сумнівним, оскільки найпівденніші археологічні пам’ятки, що пов'язуються з тиверцями, знайдені на відстані 50—70 км від моря.^[2] Тиверці і уличі, як вважають сучасні дослідники, були нащадками антів і входили до Антського союзу.^{[джерело?]}

Назва

Етнонім тиверці не має загальновизнаної етимології. Здебільшого, пов'язується з стародавньою назвою Дністра: (грец. Τύρας,— читається як «Тірас»); яка виводиться від давньоперської назви річки — Turā (швидкий), спорідненою з давньоіндійською Tīvrā.^[3] Інша версія виводить племінну назву від назви міста Тивер, яка пов'язується з династичним ім'ям боспорських царів Тиверті (лат. Tiberius, Тиберій).^[3]

Словацький історик XIX ст. Павел Шафарик звернув увагу, що в деяких джерелах тиверці написані як «тирвиці» і що литовською tiray означає «степ», з цього він висловив здогад, що тирвиці — це мешканці степів, степняки.^[4] Ще в літописі написано, що дуліби і тиверці є племенем толковини — себто «толкові люди», «мудрі люди» або, перекладачі.^[4] Окрім того, Павел Шафарик вбачав схожість назв «тиверці» і «тверці» (мешканці міста Твер та його околиць), з чого зробив припущення, що, можливо, між представниками цих племен є певна спорідненість.^[5]

Історія

Вперше в середині IX століття тиверці згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з уличами в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря^[6]. Основне заняття — хліборобство, але відомо, що також вони мали майстерні для ремісництва (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі). Частина племені розселилася в волоському ареалі. З літописними тиверцями пов'язують городища в селах сучасної Молдови: с. Єкімеуць, с. Алчедар, с.Цареука^[7]

У Тверському літописі 863 р.^[8] є відомість про боротьбу київських князів Аскольда та Діра з тиверцями, а у 885 р. князь Олег «мав рать з тиверцями й улучами»^[9]. Тиверці брали участь у походах на Царгород давньоруських князів Олега (907 р.) і Ігоря (944 р.) — як їхні союзники; у середині X століття увійшли до складу Київської держави. Антропологічно в цей час були носіями масивних широколицих форм, чим різнилися від грацильних та вузьколицих мешканців територій сучасної Румунії та Угорщини. Вважається, що тиверці є вихідцями з північніших регіонів слов'ян^[10].

Тиверці у X — XII століттях під натиском печенігів і половців посунулися на північ, де змішалися з сусідніми племенами часів Київської Русі.^[11] У XII — XIII століттях землі тиверців входили до складу Галицького князівства^[7]. Деякі сучасні дослідники вважають, що саме вони стали попередниками гуцулів (мешканців Карпатських гір)^[12]^[13], хоча це мабуть сумнівна версія, адже тиверці завжди воліли жити у лісостеповій зоні і завжди переважно були хліборобами, та все може бути внаслідок ворожих навал. Нащадки тиверців також увійшли до складу українського народу, в тому числі в декотрій кількості мабуть й у Бессарабії (здебільшого — у північній) та Буковині, Частина їх зазнала румунізації (Молдова, Волощина).^[11]

Леонтій Войтович вказує, що «витіснені печенігами з південних районів тиверці розселилися серед карпатських хорватів, в основному на території пізнішого Теребовельського князівства».^[14]

Пам'ять

Назви селища Тиврів, що розташоване на Південному Бузі у Вінницькій області, і села Тирава (нині Мриголод у Підкарпатському воєводстві Польщі) Павел Шафарик пов'язував з тиверцями, які мігрували на Поділля і Галичину внаслідок набігів кочівників.^[15]

Див. також

Примітки

↑ ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
↑ ЕІУ, 2013, с. 75.
↑ ^а ^б ЕСУМ, 2006, с. 564.
↑ ^а ^б Дьяченко, 2004, с. 1112.
↑ Шафарик, 1847, с. 214.
↑ «Повести временных лет» — Москва—Л., 1950. — Т. 1. — С. 14, 210. (рос.)
↑ ^а ^б Богуславский, с. 490.
↑ Тверская летопись // Полное собрание русских летописей. (рос.)
↑ Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1906. — С. . (рос.)
↑ Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (255 с.) ISBN 978-966-1530-80-4
↑ ^а ^б ЕУ, 1976, с. 3196.
↑ ro:Tiverți
↑ Вернадский Г. В. Образование Киевской Руси (839—878 гг.) — Глава VIII. (рос.)
↑ Войтович, 2010, с. 38—39, 49.
↑ Шафарик, 1847, с. 213—214.

Джерела

Літопис Руський. — Київ : Дніпро, 1989. — 591 с. — ISBN 5-308-00052-2.
Богуславский В. Словянская энциклопедия: Киевская Русь-Московия: Том 2. Олма Медиа Группа, 2001. — С. 490. — ISBN 978-5-224-02251-9. (рос.)
Щуков Е. Словянская историческая энциклопедия. — Москва Советская энциклопедия, 1973. — Т. 14. — С. 213. (рос.)