Улад (давньоірл.Ulaid, [ˈʊləðʲ], ірл.Ulaidh, [ˈʊləɣʲ]) — королівство у стародавній Ірландії зі столицею у місті (нині не існуючому) Емайн Маха, що описане переважно по легендах так званого «Уладського циклу», що був записаний значно пізніше розпаду королівства — приблизно у VII столітті ірландськими монахами, що записували усні легенди та перекази. Королівство існувало у II ст. до нової ери — IV ст. нової ери. Згідно з давніми ірландськими легендами — з 1700 року до н. е. Археологічні розкопки підтверджують існування королівства з вказаною столицею, легенди повідомляють про одяг жителів королівства, особливості звичаїв та історію королівства.
Карта Ірландії після падіння і розпаду королівства Улад. Показані володіння різних гілок королівського роду О'Нейлів та дрібні васальні королівства.
Назва королівства виникла як етнонім — назви племені (туат) чи групи племен, що населяли цю територію. Назва племені згадується у Птомелея — Улуті (гр. — Ούολουντοι) чи Уолунті чи Волунті. Є гіпотеза, що назва походить від «ул» — борода. Тобто улад — бородаті. Давні ірландські скели повідомляють, що предками уладів було плем'я ерайн (ірл.Érainn) та дайріне (ірл.Dáirine). Легенди повідомляють про давній клан Дедад (ірл.Clanna Dedad), що був засновником королівства, і від назви цього клану, мовляв, і походить назва королівства. Т. Ф. О'Рейлі (ірл.T. F. O'Rahilly) вважає, що улад було однієї з гілок племені ерайн — кельтського племені, що в давнину заселило Ірландію асимілювали більшість давніх аборигенів. Також вважається, що ерайн та дедад це були племена які Птолемей згадує як даріні (лат.Darini).
Кельтські племена на території Ірландії за Птолемеєм.
Археологічні артефакти
Френціс Джон Бірн (ірл.Francis John Byrne) пише, що археологічні артефакти латенського періоду на території королівства Улад бідні та убогі. Але тим не менше, археологічні знахідки — зброя, вироби з металу — дозволяють стверджувати, що вже в III столітті до н.е. на території Уладу вже кельтські племена, що перебували на стадії залізної доби і мали глибокі знання з металургії та були майстерними зброярами. Є гіпотеза, що вони ще раніше переселилися з території Британії і поглинули місцеве більш давнє доіндоєвропейське населення.
Прапор середньовічного королівства Улад.
Історія та легенди
Згідно з «Книгою захоплень», розділення Ірландії на п'ять королівств, а значить і утворення королівства Улад було здійснено п'ятьма братами-вождями племені Фір Болг, які завоювали Ірландію.
Герб сучасного графства Антрім на території якого було розташоване середньовічне королівство Улад.Герб сучасного графства Даун, територія якого входила в середньовічне королівство Улад.
Королівство Улад прославилось в давній Ірландії своїми воїнами, військовим мистецтвом, бойовими колісницями. Королі Уладу не один раз скидали з трону верховного короля Ірландії і самі ставали верховними королями. Королівство Улад згідно з легендами та переказами найчастіше конфліктувало та воювало з королівством Коннахт. Верховний король Ірландії часто мусив шукати підтримки в королівстві Коннахт для того щоб приборкати регулярно непокірний та войовничий Улад. Найвідоміший військовий ватажок королівства — легендарний ірландський епічний герой Кухулін (Пес Кулана).
Символом влади в королівстві Улад був кінь. Легенди повідомляють, що коли до влади в Уладі приходив новий король, він здійснював жертвоприношення коня. Символом королівства була відрубана рука — згідно з легендою, під час чергового завоювання Ірландії старійшини племені пливучи на кораблях вирішили, що тому дістанеться ця земля, хто першим рукою торкнеться цієї землі. І коли кораблі навипередки наближалися до землі Уладу, один із ватажків відрубав свою руку і докинув до землі.
Падіння і розпад королівства
Королівство було знищене і розділене на три окремі менші королівства за правління верховного короля Ірландії на ім'я Муйредах Тірех (310–343 роки правління). Цей король взяв на службу трьох братів Колла, які вбили його батька. Згідно зі звичаями кровної помсти, він мусив би вбити братів Колла, але він знав пророцтво друїдів: якщо він уб'є братів Колла, то жоден з його нащадків не буде верховним королем Ірландії. Муйредах Тірех вирішив, що братам Колла слід мати своє маленьке вассальне королівство. І він наказав братам Колла йти війною на Улад, який у той час черговий раз виразив свою непокірність верховному королю. Брати Колла розбили армію Уладу в битві біля Ахайд Лейхдейрк (ірл.Achaidh Leithdeircc) у 332 році. Потім знищили столицю королівства — Емайн Маху. Після цього ні столиця, ні королівство вже більше ніколи не відродилось. Останнім королем Уладу був Фергус Фога (ірл.Fergus Foga), який був убитий братами Колла під час битви. Брати заснували на території знищеного Уладу королівство Айргіалла (ірл.Airgíalla), яке існувало понад 1000 років і відіграло важливу роль у подальшій історії Ірландії. Більша частина колишнього королівства Улад стала особистими володіннями королівського роду О'Нейлів, які аж до кінця Х століття були верховними королями Ірландії.
Середньовічне королівство Улад
На уламках давнього королівства Улад утворилося значно менше королівство, яке носилу цю ж назву Улад. Пізніше ці території і королівство стали називатися Ольстер — перекручене вікінгами та англо-саксами слово «Улад». Воно мало значний вплив на історію Британських островів, хоч і не було вже могутнім і централізованим. До складу цього королівства входили деякий час менші васальні королівства — Дал Ріада, населене племенем скотт, яке потім завоювало територію західної Шотландії і перетворилося у ІХ столітті в нове королівство — Шотландія; королівства Дал н-Арайде та Дал Фіатах. Середньовічне королівство Улад проіснувало до 1201 року і було завойоване норманами та англо-саксами. Династія королів Уладу МакДонлеві (ірл.MacDonlevy) була повалена у 1177 році нормансько-англо-саксонським завойовником Джоном де Курсі (англ.John de Courcy). На завойованих землях Уладу (Ольстера) не було призначено ерла (графа) аж до 1333 року. Але титул королів Уладу (Ольстера) за собою зберігали у 1364-1542 роках королі невеликого ірландського королівства Тір Еогайн.
Список королів Уладу
Давні королі
(дата правління приблизна, в історичності їх є сумніви, наведені дати згідно «Історії Ірландії» Джеффрі Кітінга[1]):
Comyn, David, and Patrick S. Dinneen (ed. and tr.), Foras feasa ar Éirinn: The history of Ireland by Geoffrey Keating D. D., 4 vols Irish Texts Society 4, 8, 9, 15, — London: Irish Texts Society, 1902–1914.[1](англ.):
Comyn, David (ed.), Foras feasa ar Éirinn: The history of Ireland by Geoffrey Keating D. D. Volume I, containing the introduction and first book of the history, 4 vols, vol. 1, Irish Texts Society 4, London: Irish Texts Society, 1902.
Dinneen, Patrick S. (ed.), Foras feasa ar Éirinn: The history of Ireland by Geoffrey Keating D. D. Volume II, containing the first book of the history from sect. XV to the end, 4 vols, vol. 2, Irish Texts Society 8, London: Irish Texts Society, 1908.
Dinneen, Patrick S. (ed.), Foras feasa ar Éirinn: The history of Ireland by Geoffrey Keating D. D. Volume III, containing the second book of the history, 4 vols, vol. 3, Irish Texts Society 9, London: Irish Texts Society, 1908.
Dinneen, Patrick S. (ed.), Foras feasa ar Éirinn: The history of Ireland by Geoffrey Keating D. D. Volume IV, containing the genealogies, synchronisms with an index [which includes the elucidation of place names and annotations to the text of Vols. I, II and III], 4 vols, vol. 4, Irish Texts Society 15, London: Irish Texts Society, 1914.
Широкова Н. Мифы кельтских народов. — М: Астрель, Аст, Транзиткнига, 2005. — С. 116. — 431 с.(рос.)
Legendary High Kings of Ireland. Historical Atlas // Retrieved. — 2012.(англ.)
Irish History, the story of the Irish Race // Retrieved. — 2012.(англ.)
McManus S. The Story of the Irish Race: A Popular History of Ireland. — New York: The Irish Publishing Co, 1990.(англ.)
Косиков Г. К. (ред.) Легенды и мифы средневековой Ирландии. — М.: Издательство Московского университета, 1991. — 284 с.(рос.)
Кельтские мифы. [перевод Володарской Л. И.] — М.: Эксмо, 2009. — 638 с.(рос.)
Stewart Macalister R. A. (ed. & trans.) Lebor Gabála Érenn: The Book of the Taking of Ireland. Part V // Irish Texts Society. — 1956. — P. 339–341.(англ.)
Annals of the Four Masters.(англ.)
MacKillop J. Dictionary of Celtic Mythology. — Oxford: Oxford University Press, 1998. — P. 63−64.(англ.)
The martyrology of Donegal: a calendar of the saints of Ireland (Mícheál Ó Cléirigh, 1575–1643; 1861 edition editors John O'Donovan 1809–1861; James Henthorn Todd 1805–1869; William Reeves 1815–1892;1864. — 71 р.(англ.)
The Martyrology of Óengus mac Óengobann the Culdee.(англ.)
Price, Glanville. The Celtic Connection. Rowman & Littlefield, 1992. p. 73.(англ.)
Francis J. Byrne, Irish Kings and High Kings, Four Courts Press, 2001, p. 46.(англ.)
Ptolemy, Geographia 2.1.(англ.)
Karl Horst Schmidt, "Insular P- and Q-Celtic", in Martin J. Ball and James Fife (eds.), The Celtic Languages, Routledge, 1993, p. 67.(англ.)
Eoin MacNeill, "Early Irish Population Groups: their nomenclature, classification and chronology", in Proceedings of the Royal. — Irish Academy (C) 29. (1911): 59–114.(англ.)
Eoin MacNeill, Phases of Irish History. Dublin: M. H. Gill & Son. 1920.(англ.)
T. F. O'Rahilly, Early Irish History and Mythology, 1946, p. 81.(англ.)
Discussed at length by O'Rahilly 1946.(англ.)
Byrne, Francis John, Irish Kings and High-Kings. Four Courts Press. 2nd revised edition, 2001.(англ.)
Connolly, S.J, The Oxford companion to Irish history. Oxford University Press. 2nd edition, 2007.(англ.)
Dáibhí Ó Cróinín, "Ireland, 400–800", in Dáibhí Ó Cróinín (ed.), A New History of Ireland Vol 1, 2005, pp. 182–234.
Michael Richter, Medieval Ireland, Gill & McMillan, 2005.(англ.)
R. A. Stewart Macalister (ed. & trans.), Lebor Gabála Érenn: The Book of the Taking of Ireland Part V, Irish Texts Society, 1956, p. 331−333.(англ.)
D. A. Binchy (ed. & trans.), "The Saga of Fergus mac Léti", Ériu 16, 1952, pp. 33–48.(англ.)
Ludwig Bieler (ed. & trans.), The Patrician Texts in the Book of Armagh, Tírechán 40.(англ.)
Kenneth Hurlstone Jackson, The Oldest Irish Tradition: a Window on the Iron Age, Cambridge University Press, 1964.(англ.)
Annals of the Four Masters. M 322−331.(англ.)
Apparently the Laigin had a prehistoric presence in Connacht and may once have been its sovereigns. See Byrne, pp. 130 ff.(англ.)
.png){kind=small}
