Чемпіонат світу з футболу 1954 року — п'ятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 16 червня по 4 липня1954 року на полях Швейцарії. Увійшов в історію як найрезультативніша світова футбольна першість (у середньому забивалося по 5,38 голів за матч).
Перемогу в турнірі здобула збірна ФРН, ставши лише третім володарем титулу чемпіона світу, після збірних Уругваю та Італії, яки мали в активі по дві перемоги на проведених до того чотирьох мундіалях.
Швейцарію було затверджено господаркою ЧС-1954 22 липня 1946 року на тому ж засіданні ФІФА у Люксембурзі, де Бразилії було доручене проведення ЧС-1950 року.
Міста та стадіони
Матчі чемпіонату світу приймали шість стадіонів у шести швейцарських містах. Загалом було проведено 26 ігор, найбільша кількість з них (шість) відбулася на арені Санкт-Якоб у Базелі, а найменша (один) — на стадіоні Корнаредо в Лугано.
Збірна-господар першості, Швейцарія, а також діючі чемпіони світу, уругвайці, автоматично отримали місце у фінальній частині турніру. Решта команд, які бажали взяти участь у ньому, мали подолати відбірковий раунд, в якому розігрувалися решта 14 путівок. З них 11 були відведені командам з Європи (включаючи збірні Єгипту, Туреччини та Ізраїлю), ще за два місця змагалися команди американського континенту, і одна путівка розігрувалася азійськими збірними.
До участі у відборі були допущені збірні Німеччини (ФРН) та Японії, які були відсторонені від участі у першому повоєнному чемпіонаті світу з політичних міркувань. Серед команд, що відмовилися від участі, була збірна Аргентини, яка пропускала третю поспіль першість світу з власної ініціативи.
За результатами кваліфікаційного раунду до фінальної частини ЧС-1954 неочікувано не змогли пробитися півфіналісти попереднього розіграшу турніру, збірні Швеції та Іспанії. Причому остання поступилася місцем на чемпіонаті світу турецьким футболістам через невдалий результати кидання жереба, після того як три матчі між цима командами не виявили сильнішого[1].
Серед команд, що кваліфікувалися, світова першість 1954 року стала першою для трьох команд — збірних Шотландії, Туреччини і Південної Кореї, при цьому перші дві з них мали можливість дебютувати на чемпіонатах світу ще 1950 року, проте того разу відмовилися від участі. А південнокорейці стали першими представниками повністю незалежної азійської країни, що грали на мундіалі.
Після двох чемпіонатів світу (1934 і 1938), що проходили за олімпійською системою, і першості 1950 року, де команди змагалися за круговою системою у двох групових раундах, на ЧС-1954 повернулися до змішаної системи турніру, при якій на першому етапі, що проходив у групах, визначалися учасники етапу плей-оф, де змагання відбувалися вже за олімпійською системою.
Утім формат, обраний для першості 1954 року, все ж був по-своєму унікальним. Це стосувалося групового етапу змагання, де була реалізована не повна кругова система змагання, а різновид змагання між потенційно сильнішими (сіяними) і потенційно слабшими (несіяними) командами. 16 команд-учасниць турніру на першому його етапі розподілялися між чотирма групами, по чотири команди в кожній, при цьому у кожній групі було по дві сіяні і дві несіяні команди, а ігри проводилися лише між сіяною і несіяною командами. Таким чином кількість матчів у кожній групі обмежувалася чотирма, пара сіяних команд і пара несіяних команд між собою не грали. Іншою відмінною рисою турніру було застосування правила додаткового часу вже на груповому етапі — якщо в основний час гри у групі був зафіксований нічийний рахунок, то команди грали ще півгодини додаткового часу, і лише за рівності рахунку й після нього командам зараховували нічию.
«Сіяними» на груповій стадії стали Австрія, Англія, Бразилія, Угорщина, Італія, Туреччина, Уругвай і Франція. Поява серед потенційних фаворитів збірної Туреччини, яка ніколи до цього не грала у фінальних стадіях чемпіонатів світу, обумовлена тим, що сіяні команди визначалися ще до закінчення відбіркового турніру, і серед них мала б бути збірна Іспанії, яка врешті-решт не подолала відбір (після додаткового матчу і за жеребом) збірній Туреччини.
На груповому етапі за перемогу нараховувалися два очки і одне очко за нічию. Дві команди з кожної групи, що набрали найбільше очок, виходили до стадії плей-оф. У випадку рівності очок між першою і другою командами групи розподіл місць між ними визначався жеребом. У випадку ж рівності очок між другою і третьою командами групи другий учасник раунду плей-оф від цієї групи визначався додатковим матчем між цими командами[2].
Учасники фінального турніру чемпіонату світу 1950 із зазначенням досягнутого прогресу
При цьому ситуація після проведення усіх матчів у двох групах вимагала витягання жереба для розподілу першого і другого місць між їх лідерами, а в решті двох групах команди, що посіли друге і третє місця, мали однакову кількість очок і проводили додаткову гру для визначення учасники раунду плей-оф. В обох випадках взяли гору і продовжили боротьбу команди, яких при жеребкуванні було визначено несіяними — збірні Швейцарії і ФРН, які здолали відповідно Італію і Туреччину.
Іншим нововведенням чемпіонату був принцип формування турнірної сітки раунду плей-оф, за яким команди, що посіли другі місця в групах, грали на стадіях чвертьфіналів і півфіналів між собою, аналогічним чином переможці груп також грали лише між собою і могли бути представлені у фіналі лише однією командою. На подальших чемпіонатах світу цей принцип був змінений, і команди, які посідали другі місця в групах, вже на першій стадії плей-оф зустрічалися з переможцями інших груп. Але на ЧС-1954 збірній Угорщини, яка посіла перше місце у своїй групі, на шляху до фіналу довелося грати з діючими віце-чемпіоном і чемпіоном світу – збірними Бразилії та Уругваю, а збірна ФРН, яка фінішувала на другому місці тієї ж групи, отримала значно легших суперників – збірні Югославії та Австрії.
На стадії плей-оф для визначення переможця у випадку нічиєї в основний час гри також призначався додатковий час, якщо ж і він не виявляв сильнішого, то передбачалася процедура витягання жереба. Виключенням була фінальна гра, для якої у випадку нічиєї в основний і додатковий час передбачалося перегравання, і лише за рівності голів в основний і додатковий час повторної гри чемпіона визначив би жереб[3]. Утім стадія плей-оф обійшлася без перегравань і жереба, адже в усіх іграх переможець був визначений якщо не основний, то додатковий час.
Найкращим бомбардиром турніру з великим відривом став угорець Шандор Кочиш, який став автором неймовірних одинадцяти голів у п'яти матчах. Загалом команди-учасниці відзначилися 140 голами (включаючи чотири автоголи), авторами яких ставали 63 гравців.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}