На Лондонському автосалоні 1932 презентували модель MG Типу К Magnette, як наступника моделі Типу F Magna. Модель отримала модифіковане шасі із збільшеною на 150 мм колією (1200 мм) і колісною базою у варіантах 2388 мм і 2743 мм. Кермо отримало запатентовані роздільні тяги, що мало зменшити навантаження на нього. Гальма мали механічний привід (трос) на колісні барабани (330 мм) з магнієвого сплаву Електрон. Колеса були з спицями.
Мотор використали з моделі MG F із зменшенням ходу поршня з 83 мм до 71 мм і відповідно об'єму з 1272 см³ до 1087 см³. З потрійним карбюратором SU мотор KA розвивав потужність 39 к.с. при 5500 об/хв. Модернізований на початку 1933 мотор KB отримав 2 карбюратори і потужність 41 к.с. Наприкінці 1933 повернули хід поршня 83 мм і мотор KD об'ємом 1272 см³ розвивав потужність 48,5 к.с. (мотор F Magna лише 37 к.с.). для гонок випускали мотор KC об'ємом 1087 см³ з компресором потужністю 120 к.с. при 6500 об/хв. Всі модифікації розвивали швидкість 121 км/год (75 миль/год).
MG K 1
MG K 1. 1933
Модель отримала довге шасі і двигуни КА (54 шт.), КВ (74 шт.) і KD (53 шт.). Попри вартість в 445 фунтів частину машин не продали. На них встановили мотор моделі MG Типу N і продавали як MG К.Н. Magnette.
Для гонок на короткому шасі встановлювали мотор KC з компресором Powerplus[2] (згодом Marshall), розміщених нижче радіатора. На гонках 1933 на MG K 3 капітан Джордж Ейстон і граф Лурані виграли клас 1100 см³ на Mille Miglia. На RAC Tourist Trophy [3] виграв Таціо Нуволарі з середньою швидкістю 78,65 миль/годину. Було виготовлено 33 MG K 3 за ціною 795 фунтів. Немало реплік MG K 3 виготовили з моделей К1, К2.
