Корпус Semovente L40 da 47/32 мав клепану конструкцію, товщина бронелистів досягала 30 мм. Протипожежна перегородка розділяла корпус на два відділення: суміщене управління, бойове та моторне. Робоче місце механіка-водія було попереду праворуч; для спостереження йому служив прямокутний люк у лобовому листі, що закривається стулкою з оглядовою щілиною, а також перископ. Для входу і виходу в борту корпусу були дверцята, але практично механік-водій (як і інші члени екіпажу) займав своє місце, перелазячи через борт. Тому дверцята стали заварювати, а на самохідках пізніх серій від неї зовсім відмовилися. Дверцята на правому борті італійські екіпажі САУ зазвичай не використовували.
Ліворуч від механіка-водія знаходилося робоче місце командира екіпажу. Спочатку екіпаж Semovente L40 da 47/32 складався всього з двох осіб, але цілком очевидна перевантаженість командира змусила ввести до складу екіпажу заряджаючого, що розташовувався за механіком-водієм (це сталося у першій половині 1942 року). Боєкомплектгармати знаходився у двох укладаннях: за механіком-водієм (на 33 снаряди) та на правій стінці бойового відділення (на 37 снарядів).
Лінійні самохідкирадіостанціями не комплектувалися, але було ще дві модифікації радіофікованих машин: САУSemovente L40 Comando Plotone призначалася для командирів взводів - вона обладналася радіостанцією "Марелі" RF 1 CA з дальністю дії 5-6 км, а боєкомплект гармати було скорочено до 49 снарядів. Машина командира ротиSemovente L40 Comando Compagnia, крім радіостанції RF 1 CA обладнувалися станцією RF 2 CA з дальністю дії 20 км. Гармати вони не мали, натомість озброювалися 8-мм кулеметом Breda 38, що стріляв через дерев'яний макет ствола гармати.
Як і передбачалося, перші партії Semovente L40 da 47/32 потрапили до розвідувальних частин, що формувалися на базі полків кавалерії та берсальєрів. Завданням новоприбулих машин була підтримка легких танківL6/40 та бронеавтомобілівАВ-41. Кавалерія формувала бронерозвідувальні угруповання ( іт.Raggruppamenti Esploranti Corazzati - R.E.Co.), що складалися з двох груп ескадронів ( іт.Gruppo Squadroni). В одну з таких груп запроваджувався ескадрон, озброєний самохідками (11-12 одиниць). У лютому1942 року Semovente L40 da 47/32 отримало 15-те угруповання, сформоване на базі полкуCavalleggeri di Lodi, а в липні такі машини з'явилися в 8-му угрупуванні, створеному на базі полкуLancieri di Montebello. 13-та група ескадронів, сформована полкомCavalleggeri di Aleksandria, складалася з двох ескадронів Semovente L40 da 47/32 (загалом 19 машин).
У лютому1942самохідками Semovente L40 da 47/32 озброїли одну роту 69-го батальйону 18-го моторизованого полкуберсальєрів ( іт.Regimento Bersaglieri Motocorazzato). Але незабаром основним типом частин, озброєних Semovente L40 da 47/32, стали протитанкові батальйони - Battaglioni Contracarri Semovente da 47. Складаючись, як правило, з двох рот, вони могли входити до складу дивізій або діяти як корпусний резерв. Італійське командування сформувало не менше 16 таких батальйонів, але з огляду на кількість випущених САУ Semovente L40 da 47/32, ймовірно, далеко не всі з них були укомплектовані штатом.
69-й батальйон берсальєрів зі своїми САУ наприкінці 1942 року брав участь в окупації середземноморського узбережжя Франції, а 20-й і 131-й протитанкові батальйони (19 і 29 самохідок Semovente L40 da 47/32 відповідно) в цей же час перекинулися на Корсику.
У Тунісі боролися три протитанкові батальйони Semovente L40 da 47/32 (1-й, 101-й і 136-й), а також частково озброєне цими самохідками 15-те бронерозвідувальне угруповування. У боях з кількісно і якісно перевершуючим противником всі САУ цих частин до травня1943 були втрачені. Саме в Тунісі наочно виявилися основні недоліки Semovente L40 da 47/32 – слабкість озброєння та «ніжність» конструкції, непристосованої для здійснення тривалих боїв. Через відсутність достатньої кількості трейлерів частинам САУ доводилося здійснювати маневри своїм ходом, що вело до численних поламок. Проблема посилювалася перебоями у доставці запчастин.
Найбільше масово Semovente L40 da 47/32 застосовувалися в липні1943 року на острові Сицилія, де було зосереджено не менше семи протитанкових батальйонів, озброєних цими самохідками (щоправда, не цілком укомплектованих).
8 вересня1943 року стало відомо про підписання перемир'я між Італією та країнами антигітлерівської коаліції. Частини Вермахту одразу почали роззброєння італійських військ. Серед італійських частин, що чинили опір недавнім союзникам, було 8-е бронерозвідувальне угруповання, у 2-й групі ескадронів якого було 16 Semovente L40 da 47/32 (4 у взводі управління та 16 у 6-му ескадроні). 9-10 вересня в боях у Сечіньоли та Порта-Сан-Паоло (під Римом) війська намагалися стримати просування частин німецької 2-ї парашутної дивізії.
Модифікації
Лінійна версія САУ Semovente da 47/32 не оснащувалась радіостанцією, натомість вона була у Semovente da 47/32 Commando plotone (машина командира взводу), а на Semovente da 47/32 Commando per Reparti Semoventi (машині командира батальйону) радіостанцій було одразу дві. Так як САУ відрізнялася досить скромними розмірами, через установку другої радіостанції довелося пожертвувати гарматою самохідки — всі машини виготовлені в цьому варіанті, були «озброєні» муляжем ствола зброї.
Як самостійна допоміжна машина виготовлена на базі Semovente da 47/32 потрібно розглядати і Semovente da 47/32 Trattore cingolato (транспортер боєприпасів). Як і машина командира батальйону вона не мала гармати (не було навіть муляжу) і була озброєна лише зенітним кулеметом. Транспортер мав дах над бойовим відділенням, екіпаж із 2-х осіб та оснащувався причепом, у якому розміщувалося до 40 90-мм снарядів. Ще 26 снарядів могли бути розміщені в корпусі машини.
Третій Рейх - після виходу Італії з війни у вересні1943 року, у розпорядження німецьких військ (що роззброїли італійські частини, що капітулювали) надійшло 78 САУ цього типу, 16 з них надалі використовувалися в німецькій армії під найменуванням Sturmgeschütz L6 mit 47/32 77
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_crowned.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
