Баль Андрій Михайлович

	Андрій Баль
	Андрій Баль
Особисті дані
Повне ім'я	Андрій Михайлович Баль
Народження	16 лютого 1958
	Розділ, Миколаївський район,; Львівська область,; Українська РСР, СРСР
Смерть	9 серпня 2014 (56 років)
	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Зріст	178 см
Вага	73 кг
Громадянство	Україна
Позиція	правий захисник, півзахисник
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
Звання, нагороди
Звання	Заслужений майстер спорту СРСР
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.
Андрій Баль у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Баль.

Андрій Михайлович Баль (16 лютого 1958, Розділ, Львівська область — 9 серпня 2014, Київ, Україна) — радянський та український футболіст, український футбольний тренер. Майстер спорту міжнародного класу (1977), Заслужений майстер спорту СРСР (1986). Володар Кубка Кубків УЄФА, чотириразовий чемпіон СРСР. З 6 по 17 жовтня 2012 року тимчасово виконував обов'язки головного тренера збірної України, керуючи командою у двох матчах.

Життєпис

Клубна кар'єра

Вихованець львівського футболу. У 1969 році зарахований до футбольної секції ДЮСШ в Новому Роздолі.^[1] З 1971 року — у львівському спортінтернаті. 1975 року почав виступи у дублі команди «Карпати» (Львів), а вже за два роки, у 1977 — в основному складі головної команди Львівщини. Допоміг команді повернутися до вищого дивізіону чемпіонату СРСР за результатами сезону 1979.

З 1981 року — гравець київського «Динамо». У складі команди чотири рази вигравав золоті медалі першості СРСР і стільки ж разів — Кубок країни. Переможець розіграшу Кубку Кубків УЄФА 1986 року.

1991 року переїхав до Ізраїлю, де протягом одного сезону грав за «Маккабі» (Тель-Авів), а згодом за клуб «Бней-Єгуда», у складі якого 1993 року завершив ігрову кар'єру.

Виступи за збірні

Викликався до збірних команд СРСР різних вікових категорій. Вигравав чемпіонат світу серед юнаків до 19 років у 1976, чемпіонат Європи серед юніорів до 20 років у 1977, молодіжний чемпіонат світу 1980.

У складі основної радянської збірної дебютував у 1981, відігравши протягом 8 років у її складі загалом 20 ігор, у тому числі в рамках фінальних частин чемпіонатів світу 1982 та 1986 років. У формі національної збірної відзначився одним забитим голом — у ворота збірної Бразилії на чемпіонаті світу 1982.

Тренерська кар'єра

Після завершення ігрової кар'єри, залишився в Ізраїлі, де почав працювати на посаді помічника головного тренера спочатку у клубі «Маккабі» (Хайфа), згодом у «Маккабі» (Герцлія). Як головний тренер дебютував 1999 року в ізраїльському клубі «Акоах». Протягом 2001—2003 років очолював полтавську «Ворсклу».

З 2003 року тісно співпрацював зі своїм колишнім партнером по київському «Динамо» Олегом Блохіним. Протягом 2003—2007 років входив до очолюваного останнім тренерського штабу національної збірної України, згодом у 2008 — до тренерського штабу ФК «Москва».

Упродовж сезону 2009/2010 тандем Блохін — Баль повернувся до українського футболу, аби допомогти покращити турнірне становище у чемпіонаті України одеському «Чорноморцю». Цього разу Баль став головним тренером, Блохін — спортивним директором клубу^[2].

21 квітня 2012 року повернувся разом з Блохіним до керма національної збірної України, а 25 вересня того ж року увійшов до тренерського штабу Олега Блохіна у київському Динамо. Через хворобу Олега Блохіна, його нездатність виконувати обов'язки очільника збірної, Андрій Баль був тимчасово призначений виконувати обов'язки головного тренера національної команди України. Готував її до двох поєдинків відбору ЧС-2014: з Молдовою і Чорногорією. Незважаючи на задеклароване завдання здобути перемоги в обох двобоях, збірна України під керівництвом Баля виступила невдало, спочатку зігравши на виїзді унічию проти молдован, згодом поступившись на власному полі чорногорцям.

В останні роки працював в структурі «Динамо»: спершу асистентом тренера Олега Блохіна, потім тренером-селекціонером.

9 серпня 2014 року раптово помер під час матчу ветеранів футболу в Києві на 57-му році життя^[3]^[4]. Похований на Байковому кладовищі Києва 12 серпня 2014 року (ділянка № 52а).

Сім'я

Дружина — Світлана, колишня артистка балету на льоду, син — Данило.^[5]

Досягнення

У складі «Динамо» (Київ)

Володар Кубку Кубків УЄФА 1986.
Чемпіон СРСР (4): 1981, 1985, 1986 та 1990.
Володар Кубка СРСР (4): 1982, 1985, 1987 та 1990.

У складі «Карпат» (Львів)

Переможець першої ліги Чемпіонату СРСР: 1979.

У складі збірних СРСР

Срібний призер Чемпіонату Європи з футболу 1988.
Бронзовий призер Літніх Олімпійських ігор 1980.
Чемпіон Європи (U-18): 1976
Чемпіон світу (U-20): 1977
Чемпіон молодіжного Чемпіонату Європи (2): 1980, 1990.
Учасник чемпіонатів світу 1982 та 1986 років.

Державні нагороди

Орден «За заслуги» I ст. (13 травня 2016, посмертно) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 30-річчя перемоги у фінальному матчі Кубка володарів кубків УЄФА, здобутої під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича^[6]
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня (2011)^[7]
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2006, за результатами виступу збірної України на Чемпіонаті світу)^[8]