Родинний дім Андрія Бандери у Старому Угринові Церква у Старому Угринові, в якій служив о. Андрій
Народився 1882 року в місті Стрий на Львівщині. Батько — Михайло, мати — Євфрозина.
Андрій Бандера в 1898 році з відзнакою закінчив IVa клас цісарсько-королівськоїСтрийської гімназії[1], у 1899 — V клас із першим ступенем[2]. За даними звіту дирекції цього навчального закладу, у 1902 році він закінчив VIII клас[3], склав випускні іспити, отримавши свідоцтво зрілості[4] (в електронних варіантах статей про о. Андрія Бандеру в «Енцилопедії історії України» та «Енциклопедії сучасної України» — що закінчив у 1905 році). Богословський факультет Львівського університету Андрій Бандера закінчив у 1906 році. У тому самому році в листопаді[5] висвятився, а перед цим одружився з дочкою священника Мирославою Глодзінською[6].
У жовтні — листопаді 1918 року о. Андрій Бандера належав до організаторів української влади в Калуському повіті. Формував зі селян довколишніх сіл військові відділи, озброєнні захованою в 1917 році зброєю.
Влітку 1920 р. повернувся до Галичини. Деякий час переховуватися від польських офіційних органів, з огляду на переслідування ними українських політичних діячів. У 1922 р. від туберкульозу горла померла дружина о. Андрія Мирослава[10].
Андрій Бандера. Світлину зроблено після арешту НКВС, 1941 р.
У ніч з 22 на 23 травня[7] або 23 травня1941[12] заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». П'ять днів перебував у Станіславській тюрмі, місяць і 13 — у київській.
2 липня1941 року слідство у справі отця Андрія Бандери завершилося. В обвинувальному висновку, складеному слідчими, йшлося про переховування нелегала, наявність націоналістичної літератури, націоналістичні переконання підслідного. Проте першим, отже — головним — звинуваченням священника, було те, що він, «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок». 7 липня відбувся «суд», який тривав менше двох годин. Відповідаючи на питання суддів про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».
Після численних катувань був засуджений до розстрілу8 липня[7] і через три дні розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа № 61112) — сповідь про себе, свою родину і суспільно-політичне життя в Західній Україні 40-х pp. XX ст. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937–1941 років ховали розстріляних НКВС у Києві.
У віконній ніші святилища церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Козові на Тернопільщині в 2015 році, а також у церкві села Старого Угринова, де він служив, встановили вітражі із зображенням о. Андрія Бандери[13][14].
При Народному Домі села Середній Угринів створено Парохіяльний молодіжний волонтерський осередок імені отця Андрія Бандери[15]
15 жовтня2019 року на фасаді СШ № 5 міста Івано-Франківська урочисто відкрили анотаційну дошку, присвячену о. Андрію Бандері. У цьому приміщення отець був ув'язненим протягом п'яти днів.[16]
↑ абвгМельничук Б. Бандера Андрій Михайлович… — С. 73.
↑Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — C. 83. — ISBN 5-7707-7867-9.
