У 49 до н. е.сенат позбавив Цезаря його повноважень і наказав розпустити армію, що знаходилася в Галлії. У відповідь на це Цезар оголосив сенату війну і незабаром на чолі своїх військ здійснив звитяжний похід по Італії. У тому ж році він розгромив війська Помпея і його іспанських прихильників у битві при Ілерді, після чого Помпею довелося поспішно тікати до Греції. Він тимчасово отаборився у в місті Лариса.
Восени 49 до н. е. Цезар отримав повноваження диктатора, а в червні 48 до н. е. його армія висадилася у Фессалії. Після поразки під Діррахієм Цезар був змушений відступити вглиб Греції. Військо Помпея пішло за ним.
Війська Помпея і Цезаря розташувалися недалеко від міста Фарсал. У армії Помпея була чисельна перевага, але швидше за все, незначна (втім, сам Цезар стверджував, що чисельність його війська була вдвічі менша від помпеєвої, але історики схильні сумніватися в істинності його слів). Чисельність кожної з армій дорівнювала близько 30 000 осіб, але в армії Помпея була невелика перевага в кінноті.
Гай Юлій Цезар вирішив не зволікати з генеральною битвою: його запаси продовольства закінчувалися, а налагодити постачання у військових умовах було надзвичайно важко.
Бойовий порядок армії Помпея складався з трьох ліній, витягнутих уздовж фронту. Кожна лінія складалася з 10 шеренг. На правому фланзі, який упирався в Еуфід, потік з крутими берегами, знаходилися: кілікійський легіон і воїни, що прибули з Сирії, а вся кіннота, стрільці і пращники зайняли лівий фланг. Окремий загін було залишено для охорони укріпленого табору.
Цезар же велів зрити укріплення свого табору, демонструючи своїм воїнам, що сховатися у разі поразки їм буде ніде. Своїх воїнів він також розташував в три лінії. Лівий фланг позиції Цезаря упирався в Еуфід, там він поставив два легіони, що зазнали значних втрат в попередніх боях. На правому фланзі він розташував свій найбільш прославлений Десятий легіон, а також посилив його кіннотою і легкоозброєною піхотою. Додатково до цього він виділив шість когорт і зробив з них додаткову четверту лінію під кутом до правого флангу.
Битва
Помпей надав Цезарю можливість почати битву, розраховуючи на те, щоб зберегти сили своїх малодосвідчених воїнів.
Коли почалося фронтальне зіткнення, Помпей наказав своїй кінноті і легкоозброєним піхотинцям атакувати правий фланг позицій Цезаря. Кіннота Цезаря побігла, захоплюючи за собою вглиб свого правого флангу переслідувачів, які сподівалися ударити в тил війська ворога. Проте із-за правого флангу Цезаря вийшли шість когорт піхоти, які несподівано атакували вершників. Стрільці і пращники довершили розгром найсильнішого загону Помпея.
Знищивши кінноту, що прикривала лівий фланг супротивника, кіннота і піхотинці Цезаря атакували його. Одночасно в атаку пішла й решта легіонів Цезаря. Не витримавши натиску ворога, солдати Помпея кинулися під захист свого укріпленого табору.
Помпей залишив своє військо ще раніше — як тільки побачив, що його кіннота потрапила в засідку. Він встиг дістатися до корабля, який вирушив до Єгипту.
Легіони Цезаря з наскоку узяли табір супротивника штурмом, а потім почали переслідувати ворога, що втікав. Невдовзі велику частину вірних Помпею легіонерів узяли в полон.
Підсумки
Ця перемога дала змогу Цезарю стати диктатором — спочатку на 10 років, а потім сенат присвоїв йому цей титул довічно.
William E. Gwatkin, Jr., Some Reflections on the Battle of Pharsalus, Transactions and Proceedings of the American Philological Association, Vol. 87. (1956), pp. 109—124.
