Алі ботуш (болг.Али ботуш), також Аліботуш — заповідник на невеликому гірському хребті Славянка, розташованого на кордоні між Болгарія і Грецією. Заповідник займає північну частину гори, що лежить на території Болгарії і бере свою назву від старої назви Славянки. Він розташован в общинах Санданський та ХаджидимовоБлагоєвградської області. Заснований у 1951 році для захисту найбільших лісів ендемічної боснійської сосни на Балканському півострові.[2][3] Його територія була розширена кілька разів і охоплює площу 1638 га.[4] У 1977 році було оголошено біосферним заповідником ЮНЕСКО .[3]
Заповідник розташований на північних схилах гірського хребта Славянка на висотах між 1140 і 2212 м. Він відокремлений від гірського хребта Пірин на північ від сідловини Парил. Гора утворена метаморфічнимипалеозойськими вапняками та мармуром, які покривають гранітне ядро.[5][6] Територія Алі Ботуша має різноманітні геоморфологічні форми і ряд хребтів.
Резерв потрапляє в зону континентального середземноморського клімату, а на високій висоті має також альпійський клімат.[6] Проте середземноморський клімат визначає режим опадів, який має осінньо-зимовий максимум і літній мінімум. Середні температури взимку набагато перевищують середні температури на тих же висотах у решті країни. Вплив вітру фен дуже сильний взимку.
Середньорічна температура для нижніх частин заповідника становить 14 °C, а для найвищих — близько 6 °C. Середня тривалість періоду з температурами вище 10°С для низьких ділянок заповідника становить 200—220 днів, а для високих — 130 днів. Річна кількість опадів коливається від 700 до 900 мм і перевищує 900 мм в найвищих зонах. Внаслідок карстового рельєфу водних ресурсів заповідника не вистачає.[6] Потоки підтримуються переважно підземними водами; внесок дощів становить 25-30 % від загального обсягу потоку, тоді як сніг утворює ще 20-25 %.
Ґрунти складаються з коричних лісових ґрунтів на нижніх землях і бурих лісових на більшій висоті. Переважає гумусно-карбонатний тип ґрунту, але є також гірсько-лісові ґрунти у вищих ділянках. Гумусно-карбонатні ґрунти неглибокі та помірковано глибокі. Вони зазвичай сухі і теплі.
Флора
Вид на заповідникМісцевість Марина Поляна, єдине місце з питною видою у високих ділянках заповідника
Алі Ботуш є домом для різноманітної флори, яка залишається недоторканою і незайманою завдяки відносній ізоляції заповідника в прикордонній зоні. На його крихітній території налічується понад 1500 видів судинних рослин[3], що робить його ключовим центром флористичного формування на Балканському півострові. Є більше 20 болгарських ендемічних видів, п'ять з яких можна спостерігати тільки в заповіднику, і від 42 до 46 балканських ендемічних таксонів.[6][7] Види рослин походять з біоми як вічнозелених лісів Середземномор'я, так і помірного лісу.
В листяних лісах в найнижчих місцях заповідника переважають бук лісовий, хмелеграб, рідше Каштан їстівний. Хвойний лісовий пояс складається з сосни звичайної, сосни чорної європейської, ялини європейської, ялиці білої, македонської ялиці, сосни румелійської і боснійської сосни.[3][7] Домінуючі породи дерев нижнього хвойного поясу між 1000 і 1450 м це чорна європейська сосна, а ліси на більших висотах до 1800—1900 м утворені боснійською сосною і є найбільшими на Балканах.[3][4] Заповідник, а також національний парк Пірин є єдиними місцями існування цього виду сосен в Болгарії. Середній вік боснійських соснових лісів становить від 60 до 120 років, досягаючи понад 200 і рідко 400 років. Висота окремих дерев може перевищувати 30 м. Бук і ялина ростуть у тінистих місцях з багатством ґрунтів, а боснійська сосна займає зони з меншою кількістю поживних речовин.
Кущова рослинність в заповіднику теж різноманітна і складається з тису ягідного, декількох видів вовчих ягід[8] та інших.[7]
Трав'яниста рослинність дуже різноманітна внаслідок сприятливих кліматичних і ґрунтових умов, а також вапнякової кам'яної породи.[3] Болгарська частина Славянки є єдиним місцем оселення ендемічного Convolvulus suendermanii.[9] Важливими охоронними видами є адіант венерин волос, Polygala nicaeensis, Rhamnus fallax, а також балканський ендемік Fritillaria drenovskii, обмежений Славянкою, Пірином і північною Грецією,[10]Pulsatilla rhodopaea, Sax ifraga siribrnyi, Viola delphinantha,[3] обмежені цим районом Болгарії, а також Греції,[11]Centaurea parilica, обмежений Славянкою і південним Пірином,[12] та інші.
У 2012 одних з рідкісних грибів, Zeus olympius, який до цього був знайдений тільки на Олімпі в Греції, був також знайдений в Алі Ботуш.[13][14] Він росте тільки на боснійській сосні.[13]
З безхребетних видів між 55 і 60 % належать до середземноморського біома. До цього часу в заповіднику описано понад 1200 видів комах.[7] Особливий інтерес представляють добові метелики. У 1992 році біолог Здравко Кольов виділив п'ять нових видів метеликів для Болгарії — Euchloe penia,[16]Polyommatus andronicus,[17]Polyommatus aroaniensis,[18], Agrodiaetus nephohiptamenos[19]Pseudochazara orestes;[20] з них усі крім Euchloe penia є балканськими ендеміками та усі окрім Polyommatus aroaniensis можна знайти в Болгарії тільки на Славянці та горах Пірин.
↑ абвгдеAli Botush Reserve. Official Site of the Regional Inspectorate on Environment and Water – Blagoevgrad. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 27 травня 2019.
