У деяких країнах члени верхньої палати не обираються народом, а обираються не на пряму, за призначенням, або зовсім за спадком.
У деяких випадках палати обираються за різними системами голосування (наприклад Австралія, де верхня палата обирається за пропорційною системою, а нижня — ні).
У США менш населені штати мають можливість представляти свої інтереси на рівних з густонаселеними штатами, таким чином створюючи більш рівноправні умови загалом для федерації, проте дискримінуючи населення великих штатів. Докладніше у судовому процесі Рейнольдс проти Сімса .[2]
Термін перебування у палаті вищий ніж у нижній палаті, або зовсім довічний.
Члени палати можуть обиратись поступово, а не одночасно.
У більшості країн уряд не має повноважень розпускати верхню палату, чого не скажеш про нижню.
Зазвичай у ній менше мандатних місць ніж у нижній.
Часто має вищий віковий поріг.
Вплив верхньої палати
Парламентська система
Оскільки у державах з парламентською системою уряд формується законодавчим органом, то для більшої стабільності політичної системи верхня палата розглядається як консультативна або така що доповнює нижню. Тому на верхню палату накладаються певні обмеження:
Відсутність функції контролю над виконавчою владою (чого не скажеш про президентські системи на кшталт США, де саме Сенат в основному несе функцію контролю над адміністрацією президента).
У більшості випадків слабка можливість ветувати закон (проте у випадку Нідерландів верхня палата може не тільки ветувати закон, але й не зобов'язана вносити пропозиції для повторного розгляду).
Відсутня можливість ініціювати закон.
Ідеологічно, роль Верхньої палати можна визначати як орган що більш детальніше доопрацьовує законопроєкти, що були прийнятті або недопрацьовані нижньою палатою.
Сьогоденна ситуація у світі демонструє застарілість верхньої палати через її низьку ефективність, проте з плином часу вони модернізуються та підлаштовуються під нові умови існування політичної системи.
Винятки у парламентських системах
Сенат Італії
У випадку Італії, всі попередні правила не діють, адже верхня палата має такі ж самі повноваження як і нижня, що іноді називають "ідеальним біпартизмом". Проте наслідком такої системи є політична нестабільність і постійна зміна урядів. У 2014 році прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці ініціював зміни до конституції які б обмежили вплив Сенату Італії, проте реформа так і не була реалізована.
Бундесрат Німеччини
Існує помилкове припущення про те що у Німеччині дві палати парламенту, проте це не так. Бундесрат загалом є законодавчим органом проте він не є палатою парламенту, а виконує функцію представництва земель на федеральному рівні. У Німеччині діє однопалатний парламент Бундестаг.
Федеральна рада Швейцарії
Існує поширена хибна думка, що Федеральна рада Швейцарії через складну політичну архітектуру є органом законодавчої влади, але це не так. Федеральна рада за своєю суттю є колективним та рівноправним уособленням виконавчої влади, де усі рішення ухвалюються голосуванням, а президент формально несе титул першого серед рівних. Законодавча влада Швейцарії представлена Федеральними зборами що поділяється на дві палати: Раду Кантонів (верхню палату) та Національну Раду (нижня палата).
Президентська система
У президентських системах сильний вплив виконавчої влади змушує верхню палату грати роль стримувача політичних амбіцій президента, а отже зазвичай має повноваження:
Затвердження членів уряду
Ратифікація міжнародних договорів
Скасування верхньої палати
Через низьку функціональність верхньої палати багато країн з часом відмовились від її функціювання, а саме:
↑Sanford Levinson (2008). Our Undemocratic Constitution: Where the Constitution Goes Wrong (and how We the People Can Correct It). Oxford University Press.
Література
Політичний словник. Редакція: В. К. Врублевський, В. М. Мазур, А. В. Мяловицький. Видання друге. Головна редакція УРЕ. Київ. 1976. стор. 75
Bicameralism (1997) by George Tsebelis
Sanford Levinson (2008). Our Undemocratic Constitution: Where the Constitution Goes Wrong (and how We the People Can Correct It). Oxford University Press.