Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Гвідо д'Ареццо

Гвідо д'Ареццо
лат. Guido Aretinus
Народився992[1][4]
Ареццо, Тосканська марка, Священна Римська імперія[1] або Abbazia di Pomposad, Папська держава
Помер1050[1][2][3]
Ареццо, Тосканська марка, Священна Римська імперія
Діяльністьтеоретик музики, музикознавець, композитор, винахідник, письменник, чернець
Галузьмузика
Відомий завдякивинахідник сучасних нот
ВчителіСильвестр II
Знання мовлатина[5]
Пам'ятник Гвідо д'Ареццо

Гвідо д'Ареццо (Ґвідо Аретинський) (лат. Guido Aretinus, італ. Guido d'Arezzo, Guido Aretino; бл. 990 — бл. 1050) — італійський музичний теоретик, один з найвидатніших у добу середньовіччя. Монах-бенедиктинець.

Освіту одержав у монастирі біля Феррарі. Був бенедиктинським ченцем, учителем хорового співу, протягом деякого часу працював у монастирі в Ареццо (Тоскана).

Гвідо д'Ареццо — один з найбільших реформаторів у області музичної практики середньовіччя. Він увів у музичну практику систему сольмізації, 4-х лінійний нотний стан з літерним позначенням висоти звуку на кожній лінії і ключ. Реформа нотного письма Гвідо д'Ареццо створила передумови для точного запису музичних творів, зіграла важливу роль у розвитку композиторської творчості й лягла в основу сучасної нотації. Заміна невменної системи нотації на нову допомогла також скоротити строк навчання півчих — з десяти до двох років. Теоретично обґрунтував систему гексахордів.

У дидактичних цілях (швидке розучування незнайомих пісень) придумав систему сольмізації — (позначається терміном Гвідонова рука), в якій встановив збережені донині складові назви ступенів звукоряду (ut, re, mi, fa, sol, la) на основі акровірша молитви до Іоанна Хрестителя «Ut queant laxis»:

UT queant laxis → до
REsonare fibris → ре
MIra gestorum → мі
FAmuli tuorum → фа
SOLve polluti → соль
LAbii reatum → ля
Sancte Iohannes (Si) → сі

У перекладі з латинської мови: «Щоби слуги твої голосами своїми змогли оспівати чудні діяння твої, очисти гріх з наших зганьблених вуст, о, Святий Іоанне».

Склад «ut» — закритий, проспівати його подібно іншим важко; тому назва першої ноти октави «ut», в XVI столітті замінили на «do»[6].

Праці

  • Micrologus id est brevis sermo in musica (бл. 1026) // Мікролог, або Коротке наставляння в музиці
  • Prologus in antiphonarium // Пролог до антифонарія
  • Regulae rhythmicae // Віршові правила [про музику]
  • Epistola de ignoto cantu // Послання про незнайомий розспів

Вшанування

Примітки

  1. ↑ а б в г Istituto dell'Enciclopedia Italiana Enciclopedia on line
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б opac.vatlib.it
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118543431 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ Mirabile: Digital Archives for Medieval Culture — SISMEL – Edizioni del Galluzzo.
  6. ↑ Почему у музыкальных нот такие странные названия? [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] // Ежедневный познавательный журнал «ШколаЖизни.ру»(рос.)

Джерела

  • Лебедев С. Н. Послание Гвидо: знакомый текст о незнакомом распеве // Научный вестник Московской консерватории, 2015, № 1, с.23-47.(рос.)
  • Карцовник В. Г. Звукоряд, монохорд и грамматика. Рукопись трактата Гвидона Аретинского «Микролог» в Санкт-Петербурге. СПб., 2009.(рос.)
  • Пушкина Ю. В. Гвидо Аретинский: между мифом и реальностью. Штрихи к биографии // Старинная музыка. 2008. № 4, сс. 4-11. (рос.)
  • Поспелова Р. Л. Западная нотация XI—XIV веков. Основные реформы (на материале трактатов). Москва, 2003; (рос.)
  • Поспелова Р. Л. Реформа нотации Гвидо Аретинского // Sator tenet opera rotas. Москва, 2003; (рос.)
  • Friedrich Wilhelm Bautz: Guido von Arezzo. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 2, Hamm 1990, ISBN 3-88309-032-8, Sp. 391—392.
  • Richard H. Hoppin, Medieval Music. New York, W.W. Norton & Co., 1978. ISBN 0-393-09090-6

Посилання


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Kembali kehalaman sebelumnya