За 400 м від Домачевого проходить білорусько-польський кордон, де розташований прикордонний перехід білорусько-польського кордону «Домачеве — Словатиче». Після реконструкції у 2008 році митної інфраструктури, пропускна здатність переходу збільшилась до 2250 одиниць автотранспорту — 2000 легкових, 200 вантажних і 50 автобусів на добу[3]. Контрольно-пропускний пункт діє цілодобово.
Станом на 1886 рік населення містечка, центра Домачівської волості, становило 683 особи, існувала православна церква, єврейський молитовний будинок, католицька каплиця, школа, лавка, постоялий двір, 2 ярмарки[4].
У 1905 році побудована церква святого апостола Луки.
У грудні 1917 року в Домачеві перебували вояки Першої Української дивізії Синьожупанників Армії УНР. У 1918 році містечко входило до складу Української Народної Республіки.
З 1921 року — у складі Польщі, з 1939 року — у складі БРСР, з 1940 року — селище міського типу, центр Домачевського району.
Під час Другої світової війни в Домачевому та районі окупанти знищили близько 2,7 тис. осіб у гетто, а також всіх вихованців місцевого дитячого будинку разом з вихователькою Павлиною Грохольською родом з Полтавщини. Зараз у селі існуют два пам'ятники — один біля автошляху, що веде у Домачеве, другий (стела з іменами розстріляних) — безпосередньо на місці розстрілу[5]. В селі знаходиться братська могила радянських воїнів,
↑рос. дореф.Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ V. Губерніи Литовской и Бѣлорусской областей. СанктПетербургъ. 1886. — XII + 259 с.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 7 листопада 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)