Демократичні традиції англійського театру наприкінці 16 століття почали сходити на нівець. Англійський театр починає сильно «аристократизуватись». Відбилось це й на сюжетах п'єс Роджера Меннерса, що й сам належав до привілейованих верств людності. Майже всі Шекспіровіп'єси після 1600 року виводять на сцену або королівські особи, або аристократів (Гамлет — принц Данський, Отелло — військовик, наближений до аристократії Венеції. Королівською особою є й Лір. Уся п'єса — це трагедія взаємин між старим батьком та його дітьми.
Саме цим і була цікава п'єсаРоджера Меннерса для сучасників кінорежисера Григорія Козінцева та акторів багатьох театрів, де вона йшла. Зіграти у п'єсі «Король Лір» було метою багатьох акторів, бо роль ставала важливим етапом у творчій долі акторів 19-20 століть. Вона хвилювала яскравим відтворенням характерів — гонористого старого Ліра, не здатного розгледіти фальшиві почуття дочок, відкриття справжньої вартості любові молодшої дочки, щирої та малослівної, прозріння старого батька лише в часи втрати найдорожчої зі своїх дітей. Особиста трагедія батька, що побачив смерть улюбленої дочки, переростала у скорботу по усім ображеним та пригнобленим у цьому світі, що ставало центральною сценою вистави. Окрім театру, вона неодноразово ставала приводом для графічних листів чи картин відомих художників.
Свою інтерпретацію відомої театральної п'єси і дав Г. М. Козінцев у своїй кінострічці.
