Вихованець клубу «Квінз Парк», у основній команді якого став виступати з 1990 року, провівши три сезони у третьому за рівнем дивізіоні Шотландії, де взяв участь у 70 матчах чемпіонату[2][3].
Влітку 1993 року перейшов в один з топ-клубів країни «Селтік», втім спочатку грав за молодіжну команду. Дебютував у складі «кельтів» 13 травня 1995 року в грі з «Данді Юнайтед» (1:0)[4]. З командою у сезоні 1997/98 виграв титул чемпіона Шотландії, втім основним гравцем так і не став, провівши лише 46 ігор в усіх турнірах, а у вересні 1998 року переїхав до Англії, перейшовши на правах оренди в клуб другого за рівнем дивізіону країни «Норвіч Сіті», який згодом викупив контракт гравця за плату в розмірі 350 000 фунтів стерлінгів[5].
У перші три роки клуб закінчував сезон в середині турнірної таблиці Першого дивізіону і лише у сезоні 2001/02 команді вдалося стати шостою і потрапити в плей-оф. Там після перемоги у першому раунді над «Вулвергемптон Вондерерз», «Норвіч» програв у фіналі «Бірмінгем Сіті» та не підвищився у класі. Двома сезонами пізніше 32-річний Маккей і його команда виграли другий дивізіон, вийшовши таки до Прем'єр-ліги. Сам же Малкі в цьому сезоні зробив дубль у Дербі Східної Англії проти «Іпсвіч Таун»[6], а також увійшов до символічної збірної чемпіонату, втім по завершенні сезону покинув команду, так і не дебютувавши в еліті.
10 вересня 2004 року Маккей перейшов у інший клуб другого за рівнем дивізіону, «Вест Гем Юнайтед»[7], очолюваний Аланом Пард'ю, де зіграв у 18 матчах чемпіонаті до березня, після чого на поле не виходив, а команда стала шостою і перемігши у фіналі плей-оф «Престон Норт-Енд» вийшла до Прем'єр-ліги[5]. Втім Маккей знову не зміг дебютувати у цьому змаганні, оскільки був звільнений з клубу по закінченні сезону.
У серпні 2005 року на правах вільного агента перейшов у «Вотфорд» і незабаром став однією з ключових фігур у команді. Маккей став лідером захисту команди, а також забив декілька важливих голів, включаючи один проти запеклих суперників, «Лутон Тауна» (2:1)[8]. За підсумками сезону 2005/06 Маккей став з командою третім і втретє поспіль вийшов в Прем'єр-лігу, здолавши у фіналі «Лідс Юнайтед» (3:0)[9]. Оскільки гравець був звільнений з двох своїх попередніх клубів після переможних сезонів, головний тренер «шершнів» Ейді Бутройд запевнив, що Малкі візьме участь у змаганнях Прем'єр-ліги у складі «Вотфорда» наступного сезону. Хоча шотландець вже не був основним гравцем, він провів 14 матчів Прем'єр-ліги сезону 2006/07, за результатами якого клуб зайняв останнє 20 місце і понизився у класі. У січні 2007 року Маккей паралельно отримав перший досвід тренерської роботи, отримавши посаду першого тренера команди після від'їзду Дейва Гокедея[en][10].
У сезоні 2007/08 Маккей зіграв за команду лише в одному матчі Кубка Англії проти «Вулвергемптон Вондерерз» у січні 2008 року і більше зосередився на тренерській роботі, а 4 листопада 2008 року, після від'їзду Бутройда, недовго був. в.о. головного тренера команди[11].
Збірна
28 квітня 2004 року, під час шостого і останнього сезону в «Норвічі», який був одним з найуспішнішим у кар'єрі гравця, у віці 32 років Маккей вперше зіграв у складі національної збірної Шотландії в товариській грі проти Данії (0:1), ставши найстарішим футболістом збірної за 37 років, що дебютував у збірній Шотландії[12] (1967 року за збірну дебютував 36 річний Ронні Сімпсон).
В подальшому Малкі зіграв ще у трьох товариських іграх, а матч відбору до чемпіонату світу 2006 року проти Словенії (0:0), зіграний 8 вересня 2004 року, став останнім, п'ятим, для захисника у формі збірної[13].
Кар'єра тренера
«Вотфорд»
Після нетривалої роботи в.о. головного тренера «Вотфорда» у 2008 році, Маккей повернувся на посаду у тренерському штабі. Після того як Брендан Роджерс пішов у відставку у червні 2009 року, Маккей зайняв посаду менеджера «Вотфорда»[14][15]. Дебютний тренерський сезон 2009/10 був важким для клубу, який перебував під загрозою вильоту протягом тривалого часу, але до кінця квітня зберіг прописку у Чемпіоншипі[16] і сезон закінчив на 16 місці. Наступного року клуб виступив не набагато краще, ставши 14-им.
17 червня 2011 року підписав трирічний контракт з «Кардіфф Сіті», який для переходу тренера виплатив компенсацію «Вотфорду»[17]. Його робота у валлійській команді розпочалась з перемоги 1:0 над «Вест Гем Юнайтед». В подальшому команда була непереможною у вересні, внаслідок чого Маккей був номінований на звання Менеджера місяця у Чемпіоншипі в перший же місяць керування клубом[18]. Ще один непереможний місяць для «Кардіффа», листопад, призвів до того, що Маккей знову був в аналогічній номінації і цього разу виграв нагороду[19] .
У перший же сезон роботи з клубом шотландський фахівець вивів команду у фінал Кубка ліги, вперше в історії клубу[20] . За тиждень до фіналу Маккей підписав подовження контракту на три з половиною роки, до червня 2016 року[21]. Але у фінальній зустрічі «Кардіфф» програв Ліверпулю на «Вемблі» в серії пенальті[22], а у чемпіонаті клуб став шостим, розгромно програвши у першому ж раунді плей-оф «Вест Гем Юнайтед» із загальним рахунком 0:5[23].
Після успіху першого сезону в Уельсі, Маккей, як повідомляється, був одним із кандидатів на заміну Пола Ламберта в клубі Прем'єр-ліги у «Норвіч Сіті». Малкі відхилив пропозицію і сказав, що повністю налаштований на роботи з «Кардіф Сіті»[24], з яким провів найпотужніший домашній старт сезону ліги, вигравши кожен з сперших десяти ігор чемпіонату на Кардіффському міському стадіоні, побивши попередній рекорд клубу — дев'ять послідовних домашніх виграшів. Клуб і надалі продовжував вдало виступати у чемпіонаті і став переможцем Чемпіоншипу після нічиєї 1:1 з Бернлі у квітні[25]. А 21 травня 2013 року Маккей був обраний Асоціацією менеджерів ліги Тренером року у Чемпіоншипі[26].
У сезоні 2013/14 років Макей піддавався критиці власника клубу малазійця Вінсента Тана щодо бюджету, результатів та стилю гри[27][28] і в результаті після домашньої поразки 0:3 від «Саутгемптона», Маккей був звільнений 27 грудня 2013 року після зустрічі з директорами клубу[29].
В подальшому стало відомо що Маккей стане менеджером іншого клубу Прем'єр-ліги «Крістал Пелес» у серпні 2014 року, але так і не очолив клуб, оскільки «Кардіф Сіті» відправив досьє до Футбольної асоціації, стверджуючи про неправомірні дії Маккея та спортивного директора Ієна Муді[30]. Пізніше з'ясувалося, що деякі з тверджень, пов'язаних з текстовими повідомленнями, можуть вважатись расистськими, сексистськими та гомофобними за своїм характером[30][31]. «Кардіфф» поставив під сумнів плату, сплачувану агентам та адвокатам під час трансферів, здійснених в той час, коли Маккей і Муді працювали в клубі[32]. Джерелом напруженості між цими двома клубами був перехід Муді у квітні 2014 року з «Кардіффа» в «Крістал Пелес», де Муді також став спортивним директором[31][32]. В підсумку Муді відмовився від своєї посади в «Пелес» після того, як обвинувачення були оприлюднені[31].
За твердженням, опублікованим LMA, Маккей вибачився за написання двох повідомлень, які, як він визнав, були неуважними до інших культур, але заперечував, що вони мали ще й гомофобічний або сексистський характер[33]. Сама ЛМА вибачилася за характеристику повідомлень у заяві[34][35]. Після проведення розслідування, Футбольна асоціація оголосила в липні 2015 року, що вона не буде застосовувати до Маккея та Муді жодних покарань[36].
«Віган Атлетік»
19 листопада 2014 року Маккей був призначений менеджером клубу Чемпіоншипу«Віган Атлетік», незважаючи на незгоду фанатів[37], після того, як клуб звільнив з посади Уве Реслера[38]. Нове призначення було піддано критиці організацією Kick It Out[en], яка заявила, що клуб ігнорує поточне розслідування ФА щодо текстових повідомлень, надісланих Маккеєм[39]. Президент «Вігана» Дейв Вілан заявив, що клуб включив положення у свій контракт з Маккеєм, за яким вони можуть припинити дію контракту, якщо шотландець буде визнаний винним ФА[39]. Тим не менш спонсор клубу «Premier Range» припинив фінансову підтримку клубу після призначення Маккея[40].
22 листопада, у своїй першій грі на посаді менеджера «Вігана», клуб зіграв 1:1 проти «Міддлсбро» на стадіоні DW[41]. Проте результати команди в подальшому були невдалими і Маккей був звільнений з 6 квітня 2015 року після поразки 0:2 від «Дербі Каунті»[42], опинившись у восьми очках від зони вильоту[43]. Під час 138-денного перебування Маккея у клубі «Віган» здобув лише 19 очок з можливих 72, вигравши у 5 з 24 матчів, зіграних у чемпіонаті[44]. Цей крок був схвально сприйнятий уболівальниками, про що прес-секретарем Wigan Athletic Supporters Club Кароліною Моліньє сказала BBC Sport: «Я думаю, що [звільнення Макей] — популярне рішення серед фанатів»[45][46]. Натомість Макей отримав підтримку від нещодавно призначеного голови клубу Девіда Шарпа, який назвав Маккея «великою частиною того, що ми тут робимо»[47].
Робота у Шотландській футбольній асоціації
У грудні 2016 року Шотландська футбольна асоціація призначила Маккея своїм виконавчим директором, відповідальним за нагляд за розвитком молодих гравців[48]. Це призначення було піддано критиці деякими людьми, у тому числі політиком Клер Гоуї[en], через попередню поведінку Малкі[49]. Група з боротьби з расизмом Kick It Out висловила свої коментарі, які підтримували Маккея, вказуючи на те, що він відтоді пройшов підготовку з питань рівності та різноманітності від FA[49].
13 жовтня 2017 року він був призначений виконувачем обов'язків головного тренера збірної Шотландії і став поєднувати цю роль зі своєю роботою у федерації[50]. 9 листопада 2017 року збірна провела єдину гру під керівництвом Маккея — товариський матч проти Нідерландів (0:1), а вже у лютому тренером збірної на повноцінній основі був названий Алекс Макліш.
Батько, Малкі Маккей-старший[en], також був футболістом і грав на позиції нападника, провівши навіть одну гру за збірну Великої Британії. Уся сім'я Маккеїв — вболівальники клубу «Квінз Парк» і Макей-старший є членом ради в клубі[56], а Маккей-молодший виступав за аматорську команду клубу[57].
Примітки
↑Hugman, Barry J., ред. (2008). The PFA Footballers' Who's Who 2008–09. Mainstream Publishing. с. 276. ISBN978-1-84596-324-8.
↑People: Malcolm Mackay. QPFC.com – A Historical Queen's Park FC Website. 1 серпня 2015. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 12 лютого 2018.
↑Mackay, Malcolm George. QPFC.com – A Historical Queen's Park FC Website. Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 12 лютого 2018.
