Папа Фелікс перед святими Кузьмою та Дем'яном, 1600-і роки
Німб (від лат.nimbus — «хмара»), гало, ореол — коло, круг або сяйво, що оточує голову особи в релігійному мистецтві. Слугує для вказівки на святість цієї особи.
Відомий в античності, починаючи з епохи еллінізму, де німбом виділялися постаті божеств, духів і героїв. У християнському мистецтві німб — дуже поширений атрибут при зображенніХриста, Богоматері, святих. У ісламському мистецтві, зокрема, мініатюрах, німб вживається в зображенні багатьох людей, не обов'язково святих. У візантійській традиції з німбом зображали царюючу особу.
Найраніші згадки сяйва, що оточує героїв і царів, наявні в шумерській літературі, де таке сяйво називалося «мелам». Крім того сяйво приписувалося найвидатнішим храмам і символам богів[1]. Гомер згадував сяйво, що оточує героїв у битві[2]. В давньоримському мистецтві промені оточували голови багатьох містичних істот: божеств, демонів, сфінкса[3], та імператорів[4].
Щодо походження німба в європейській культурі існують різні думки. За однією, цей іконографічний символ божественності походить від меніска (μηνίσκος) — металевого круга, яким греки прикривали виставлені на відкритому повітрі статуї для захисту їх від негоди і пташиного посліду. Інша версія походження німба знаходить її в щитах, які зазвичай підвішували на спину людям, що удостоїлися тріумфу. Третя позиція — що німб спочатку з'явився як атрибут в зображеннях божеств, які символізували небесні світила, і вже потім став приналежністю не тільки всіх взагалі богів-олімпійців, а й тих смертних, які взяті до них чи гідні потрапити на небо[5].
Найімовірніше, що німб зобов'язаний своїм утвердженням ще й народному віруванню греків, які уявляли собі, що тіло богів, коли вони постають в людському образі, випромінює сліпучий блиск і буває оточене сяйливою хмарою, часткою ефіру, в якому перебувають боги. Таке уявлення про богів, з ранніх часів засвоєне грецькою поезією, згодом було перенесено з неї в образні мистецтва, головним чином у живопис. Оскільки в картинах складної композиції зображати богів цілком оточеними подібним сяйвом було важко, художники стали задовольнятися його умовним позначення тільки навколо голів. Так само можна пояснити походження інших атрибутів божественності, що вживаються в мистецтві, як ореол, променистий вінець та мандорла. Дослідження грецького мистецтва доводить, що німб з'явився в ньому не раніше епохи Олександра Македонського[5].
Німб в католицькій і православній традиції
У християнському мистецтві німб відомий з III століття. У творах західної (католицької) та східної (православної) традиції можна побачити різне зображення німба: на Заході німб дається в ракурсі, це диск або кільце над головою (аналог вінця або корони), що даються святому згори як нагорода за праведність; на Сході німб — коло сяйва, ознака наділення благодаттю[5][4].
Буває різної форми (круглий, трикутний, шестикутний тощо) і різного кольору. Найпоширеніший — круглий, що надається передусім Христу та святим. На рельєфних зображеннях німб виступає над фоном. У католицькій скульптурі німб часто має форму обруча над головою особи[4]. Круглий німб з вписаним в нього хрестом (хрещатий німб) — атрибут, який присвоюється тільки зображенням Христа[6].
Німб в західному мистецтві. Мадонна з Немовлям. Доменіко Венеціано.
Німб в східнохристиянському мистецтві. Ікона Богородиці з Немовлям Перівлепта. Візантія. Друга половина XIV ст.
Німб в індуїзмі та буддизмі
Німб в азійській культурі вперше з'явився в Індії і на Далекому Сході. Там він іноді означає духовну силу, на відміну від світської влади, представленої короною. Німб може бути блакитним, жовтим або веселковим[5].
Сарасваті богиня мудрості, знання, дружина Брахми.
