Портал:Культура еліти

Архів

Архів

Придворний художник — художньо обдарована особа, наближена до королівського (імператорського) двору з правом створювати офіційно затверджені портрети короля (імператора) та його родини. Прагнення копіювати пишний побут і церемонії королівських дворів вищими аристократами породили посаду придворних художників і при дворах декотрих аристократів.

Поява посади придворного художника припала на добу пізнього середньовіччя і раннього відродження. Якщо в добу грецької античності з натовпу виділився лише герой, в добу середньовіччя з натовпу виділились церковні і світські князі. Сакралізація (обожнення) самої влади було перенесене і на носіїв самої влади, котрими були єпископи, папи римські, королі чи володарі значних земельних ділянок.

У Нідерландах і у Італії, де процеси виокремлення особи з натовпу набули помітного розвитку, з маси ремісників виокремилась і постать художника, що мало ще відрізнявся від гільдійної братії. Художник стає слугою при дворі короля або багатого аристократа і виконує разом із художніми замовами низку інших функцій. Слуга-художник також виконував декоративні роботи в палаці (Палаццо Скіфанойя, Феррара), готував костюми і декорації з нагоди свят, при весіллях, маскарадах, народженнях спадкоємців, при похованнях (Джузеппе Арчімбольдо). Вассалом при особі курфюрста Йогана Фрідріха, невдалого політика, був художник Лукас Кранах старший. Він супроводжував власного патрона під час перебування того у полоні.

Посаду придворного жудожника міг отримати як мало обдарований і мандрівний майстер (Мартин Кобер), так і велетенські обдарований митець (Тиціан роками рахувався надвірним художником іспанського короля Філіпа ІІ з правом жити у Венеції, а не у Іспанії).

Тривалий час додаткові функції, окрім суто художніх, виконували при феодальних за формою дворах навіть уславлені митці: Пітер Пауль Рубенс працював художником-декоратором і керівником бригади художників, торгував творами мистецтва і їздив із дипломатичними дорученнями і навіть виконував шпигунські завдання. Зборами шпигунської інформації займався і Дієго Веласкес до отримання посади надвірного художника, а сам тривалий час перебував на посаді адміністратора-управленця.

У віддалених європейських країнах (Португалії, Іспанії, Речі Посполитій, Росії), де були власні, зазвичай повільні темпи розвитку культури і повільного засвоєння здобутків західноєвропейської цивілізації, на початкових періодах на посади придворних художників наймали іноземців. У Іспанії роками працював нідерландецьАнтоніс Мор, німецький мандрівний художник Мартин Кобер став придворним художником польського короля, на посади придворних художників королів Англії потрапили німець за походженням Ганс Гольбейн молодший, фламандець Антоніс ван Дейк.

В Російській імперії на посаді придворних художників роками перебувала низка іноземців — Йоган Готфрід Таннауер, Луї Каравак, Георг Гроот, Стефано Тореллі, Річард Бромптон. Відсутність талановитих і майстерних скульпторів примусила віддати посаду надвірного скульптора теж іноземцю, ним був італієць Карло Бартоломео Растреллі.:::::::::::::::: Докладніше

Архів

Еліта • Елітарна культура • Феодалізм • Кріпацтво • Відродження • Маньєризм • Бароко • Рококо • Класицизм • Мартиролог садиб України • Садиба • Во-ле-Віконт • Сад бароко • Кріпацький театр • Парадний портрет • Картинна галерея • Яготин • Реконструкція нотної колекції графа О.К.Разумовського за каталогами XVIII сторіччя • Ярополець (садиба Чернишових)

Архів

Архів

Підгоре́цький за́мок (або Палац у Підгірцях) — пам'ятка архітектури епохи пізнього Ренесансу і бароко. Розташований у селі Підгірці Бродівського району Львівської області.

Замок було збудовано протягом 1635–1640 років під керівництвом архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підгорецький замок є одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

Підгорецький замок розташований на краю рівнинного плато, що на одному з відрогів Вороняків (частина Подільської височини), на висоті 399 м над рівнем моря, неподалік від долини верхів'їв річки Стир. Південна частина плато у цьому місці рівнинна, саме в її бік спрямовані укріплення замку і в'їзна брама, а в бік Бродівської рівнини — палац, з вікон якого відкривається чудовий краєвид. Під час хорошої погоди місцевість на північ проглядається на десятки кілометрів.

Замок має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 метрів. На його рогах розташовані п'ятикутні бастіони.

Замок збудований з цегли і каменю. Між внутрішньою і зовнішньою стінами замку влаштовано каземати. Вимощена гладкими кам'яними плитами покрівля казематів утворює тераси, огороджені балюстрадами. Ці тераси, очевидно, використовувались для прогулянок, а в разі військової потреби — для розміщення гармат. Вістря бастіонів увінчують витесані з каменя-пісковику витончені сторожові вежі-кавальєри. Зі сходу, півдня і заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень, важливими елементами якої є глибокий, облицьований каменем рів і земляні вали.:::::::::::::::: Докладніше

Архів

Олекса́ндр Олекса́ндрович Па́лицин (зустрічається форма прізвища, особливо як калькування з російської Палі́цин; *1749 — †1816)  — просвітник, поет, архітектор, громадський діяч. Уродженець Слобожанщини.

Один із ініціаторів створення Харківського університету (1805)  — першого в Російській імперії. Здійснив перший в Україні переклад “Слова о полку Ігоревім” і критичний твір «Послание к Привете, или Воспоминание о писателях моего времени». Відомий як перекладач творів французьких просвітників; переклав «Естественный закон» Вольтера, «Новая Элоиза» Ж.Ж. Руссо, «О составлении ландшафтов» Жерардена, «Дифирамб на бессмертие души» Деліля, «Времена года» Сен Ламберта.

У 1810 Паліцина обрали Почесним членом Президії Харківського університету, а в 1814  — дійсним членом Академії наук, яка існувала при Харківському університеті. Його учня Миколу Алфьорова в 1838 р. обрали дійсним членом Академії мистецтв.

За його ініціативою відкрито перші на Сумщині бібліотеки, організовано братську школу. Засновник просвітницького гуртка «Попівська академія». Членами гуртка були перекладачі Байкови, поети Сергій Глінка, Василь Капніст, громадській діяч Василь Каразін, архітектор Микола Алфьоров. Неодноразово відвідував Попівку Григорій Сковорода.

Дослідник “Попівської академії” Михайло Тесля заснував сучасну Паліцинську академію  — громадську організацію, яка стала правонаступницею “Попівської академії” до складу якої входять сумські науковці і письменники: В. Голубченко, А. Близнюк, В. Будянський, А. Поважний, М. Карпенко та ін..

З 1983 року проводяться "Паліцинські читання", які збирають науковців і молодь, привертаючи увагу земляків до вивчення історії і культури рідного краю.

В селі Залізняк Сумського району Сумської області встановлено пам’ятник на місці поховання О. Паліцина.:::::::::::::::: Докладніше

Архів

• 1445 року народився флорентійський художник Сандро Боттічеллі, представник витонченого і елітарного мистецтва родини Медічі.

• 1516 року помер художник Джованні Белліні, вчитель уславлених венеціанських митців Джорджоне та Тиціана. Венеція розпрощалась з добою кватроченто і перейшла в добу розвиненого відродження.

• 1527 року відбулось захоплення, пограбування та руйнація папського Риму обуреними вояками-найманцями імператора Карла V, які вийшли з-під контролю через відсутність платні. Подія вважається одним з ключових моментів Італійських воєн 16 століття. Формально 1527 рік рахують як початок кризи доби відродження в Італії та початок розвитку маньєризму, нової художньої течії в мистецтві та культурі еліти.

Архів

Архів

Портал:Культура еліти/Нова стаття

Архів Нові статті

• Іван Родічкін, Ольга Родічкіна. Старовинні маєтки України. — К.: Мистецтво, 2009, 384 с.
• Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 2-ге вид. — 1728 с.
• Злочевский Г. Д. Не праздное чудачество: Общество изучения русской усадьбы // Библиография. 1996. № 3. С. 102—112. Прил.: Список трудов членов ОИРУ (1923—1930).
• Злочевский Г. Д. Чтобы не прерывалась связь времен: (О-во изучения русской усадьбы в прошлом, настоящем и будущем) // Археографический ежегодник за 1997 г. М., 1997.
• Иванова Л. В. О воссоздании Общества изучения русской усадьбы и проблемах исследования усадьбы// Усадьба в русской культуре XIX — начала XX веков: (Материалы науч. конф. 22-24 нояб. 1994 г. Пушкинские горы). М., 1996.
• Иванова Л. В. Русская усадьба и опыт ее изучения в 1920-е годы// Русская провинция: Культура XVIII—XIX вв.: Сборник статей. М., 1993.
• Кончин Е. Авторитет в 19 лет!: [О В. В. Згуре] // Подмосковье. 1993. Сентябрь (№ 38).
• Меленевская М. Ю. Воспоминания семьдесят лет спустя // Там же. Вып. 1 (17). М.; Рыбинск, 1994.
• Про 30 історичних садиб України (рос.)
• Павлюк В. Палацово-паркові ансамблі магнатерії — центри культури Волині
• Звід пам'яток історії та культури України

Архів