Природно-заповідний фонд України

Приро́дно-запові́дний фонд Украї́ни — ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу довкілля.^[1]

Державне управління природно-заповідним фондом України здійснює Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

Функції природоохоронних територій

Основними функціями природоохоронних територій є:

підтримка чи розширення зони природного існування певних видів;
підтримка чи покращення поширення, міграції та/або генетичного обміну певних видів;
відновлення якості ареалів існування;
захист видів, які знаходяться під загрозою зникнення, вразливих, ключових чи комплексних видів;
підтримка чи покращення гідрологічних функцій; підтримка чи покращення екологічної якості;
контроль ерозії;
захист цінних ландшафтних форм;
підтримка біоценозу на територіях, забруднених радіацією;
забезпечення взаємозв'язку із сусідніми транскордонними територіями.

Класифікація природоохоронних об'єктів в Україні

До природно-заповідного фонду України належать:

Природні території та об'єкти:
Штучно створені об'єкти:

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної та наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. Станом на квітень 2015 року до його складу входять понад 8 тисяч об'єктів загальною площею 3,3 мільйона га, або 6,05 % національної території^[2]. Це, зокрема, 19 природних та 4 біосферних заповідники, 49 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078 пам'яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологічних садів, дендропарків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних урочища. Попри це, площа природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 21 %^[3].

Перелік об'єктів загальнодержавного значення в Україні

Біосферні заповідники:

Докладніше: Біосферні заповідники України

Природні заповідники:

Докладніше: Природні заповідники України

Національні природні парки:

Докладніше: Біосферні заповідники України

Примітки

↑ Закон України «Про природно-заповідний фонд України [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.]»
↑ Природно-заповідний фонд України. Архів оригіналу за 22 квітня 2015. Процитовано 10 квітня 2015.
↑ «Аналіз площ природно-заповідного фонду України в розрізі адміністративно-територіальних одиниць» [Архівовано 26 травня 2021 у Wayback Machine.]: інформаційно-аналітичні матеріали Міністерства енергетики та захисту довкілля України, 2020

Джерела

Закон України «Про природно-заповідний фонд України [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.]» м. Київ, 16 червня 1992.
Герасимчук З. В., Микитин Т. М., Якимчук А. Ю. Маркетинг природно-заповідних територій. Монографія. Луцьк: ЛНТУ, 2012. − 245 с.
Правова охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду України: Навч. посіб. для студ. ВНЗ / О. М. Ковтун. — К. : Прецедент, 2010. — 229 c. — (Юридична бібліотека).
Природно-заповідний фонд України: моделювання та прогнозування економічної діяльності: монографія / О. В. Геник, С. О. Козловський, Я. В. Геник ; Нац. лісотехн. ун-т України. — Л. : НЛТУ України: Ліга-Прес, 2011. — 304 с. : табл. — Бібліогр.: с. 264—282 (237 назв). — ISBN 978-966-397-152-0

Література

Природно-заповідні території та об'єкти лісового фонду (організація, охорона, управління): [навч. посіб.] / Ю. М. Грищенко, А. Ю. Якимчук. — Рівне: Волин. обереги, 2007. — 143 с. : іл., табл. ; 20 см. — Бібліогр.: с. 87—90 (50 назв). — 500 пр. — ISBN 978-966-416-094-7