Екорегіон субальпійських луків Ціляньшаню охоплює гірський хребет Ціляньшань, який розташований на кордоні китайських провінцій Цинхай та Ганьсу. Ціляньшань простягається з північного заходу на південний схід та є частиною гірського масиву Наньшаню, що є північно-східним відгалуженням Куньлуня. Рельєф регіону представлений стрімкими кам'янистими схилами гір та скелястими вершинами, вкритими льодовиками. Найвищою вершиною екорегіону є гора Ціляньшань висотою 5547 м. На висоті 4078 м над рівнем моря в горах регіону розташоване безстічне солонувате озеро Хала-Ху[en], яке живиться талою льодовиковою водою. Біля північного підніжжя Ціляньшаню проходить коридор Хесі, що є частиною екорегіону напівпустелі Алашанського плато, а на захід від гір Ціляньшаню розташована Цайдамська западина.
Клімат
Через велику висоту над рівнем моря та віддаленість від океану в межах екорегіону переважає альпійський клімат (ET за класифікацією Кеппена), коли принаймні один місяць в році має середню температуру вище 0 °C, достатню для танення снігу, однак середня температура найтеплішого з місяців не перевищує 10 °C[3][4].
Флора
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є альпійські луки та чагарники. На північних схилах Ціляньшаню подекуди зустрічаються субальпійські хвойні ліси, яких виділяють у окремий екорегіон хвойних лісів Ціляньшаню.
На висоті до 3300 м над рівнем моря в горах екорегіону поширені субальпійські луки, на яких ростуть злаки, осоки та різнотрав'я. На більших висотах зустрічаються альпійські листяні чагарники, поширення яких залежить від наявності вологи. Чагарники також зустрічаються на берегах водойм на низьких висотах, тоді як на більш сухих південних схилах Ціляньшаню вони менш поширені. На висоті понад 4500 м над рівнем моря переважають голі скелі, де серед валунів та осипів зустрічаються подушкоподібні чагарники[en], зокрема різні види переломника (Androsace).
Загалом флора екорегіону подібна до флори північної третини Тибетського нагір'я. На рівнинних ділянках та на більш сонячних південних схилах росте ковила (Stipa), пирій (Elymus) та невисокі купини кобрезії[ru] (Kobresia). На більш тінистих північних схилах також росте ковила та пирій, однак серед них переважають види з більш здерев'янілими стеблами. Також на північних схилах Ціляньшаню ростуть кущі чагарникового перстача (Dasiphora fruticosa), верби Salix oritrepha та карагани (Caragana). Остання є більш характерною для посушливих напівпустель, поширених в передгір'ях.
На заболочених луках переважає осока (Carex). Влітку ці луки рясно забарвлюються в жовтий колір квітами довгоцвітого шолудивника[sv] (Pedicularis longiflora), кореневого паразита, пристосованого до життя на холодних, вологих, збіднених киснем ґрунтах. Загалом луки екорегіону мають короткий вегетаційний період, характеризуються низьким видовим різноманіттям та низькою первинною продуктивністю.
Оцінка 2017 року показала, що 18 614 км², або 25 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Основною природоохоронною територією екорегіону є Ціляншанський національний природний заповідник.
Примітки
↑ абDinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
