Грав за збірну Києва у 1928–1935 роках (4 гри в чемпіонаті СРСР 1935), збірну УРСР у 1931–1934 (1 гра в чемпіонаті СРСР 1931).
На початку німецько-радянської війни вступив до лав Червоної Армії, обороняв Київ, потрапив в оточення і був взятий в полон. У початковий період війни німецьке командування звільняло з полону українців, так додому повернувся і Тютчев. За умов окупаційного режиму, що запанував у Києві, кожен футболіст мусив стати до праці, щоб, передусім, вижити та не бути звинуваченим у саботажі. Путистін залишився в Києві і влаштувався на хлібозаводі № 1.
18 серпня1942 року футболістів, в тому числі і Тютчева, заарештували. На футболістів донесли, що команда «Динамо» була у віданні НКВС, а її гравці числилися в штаті НКВС і мали військові звання.
24 лютого1943 року був свідком розстрілу трьох гравців «Старту», але йому вдалося уникнути розстрілу в Сирецькому концтаборі[2]Втік з полону втік у вересні 1943 році, вплав переплив Дніпро і приєднався до частин Червоної Армії. Після війни повернувся до Києва.
До 70-річчя «матчу смерті» «Динамо» (Київ), за розпорядженням президента клубу Ігоря Суркіса, встановило на столичному Байковому кладовищі пам'ятник футболістові[4].