Рис — японський хліб, без якого не можна помислити традиційний стіл. Культура вирощування рису стала частиною національного світогляду синто: ставлення до рису має сакральний характер. Вирощування цієї культури вимагає маси ручної колективної роботи. Вважається, що саме з цим пов'язана традиція жити великими сім'ями під одним дахом та займатися спільною працею. Більшість традиційних свят та фестивалів також мають безпосередній стосунок до вирощування рису. Існує також так званий національний рисовий місяць, сама ця назва виявляє роль цієї культури в Японії. Найчастіше японці їдять рис без будь-яких приправ, масла і навіть солі, пояснюючи це тим, що рис і без того має тонкий та багатий смак. На відміну від європейської кухні рис у Японії вважається не гарніром, а головною стравою, до якого можуть додаватися окадзу. Іншим прикладом додавання до рису інгредієнтів та приправ є суші, одна із найпопулярніших страв японської кухні. Для приготування цієї страви використовують заздалегідь оброблений рис, здобрений оцтом та заправлений цукром.
Типовою японською і найекзотичнішою для туристів стравою є Сашімі. Її можна скуштувати практично в кожному ресторані та кожному готелі японського типу. Приготування сашимі не забирає багато часу, оскільки це — просто шматочки свіжої риби та продуктів моря, котрі їдять, вмочуючи в соєвий соус. Ікідзукурі — один із варіантів цієї страви — це ще сира риба, красиво викладена на тарілці та нарізана кухарем так, щоби її можна було розібрати по шматочку паличками для їжі. Страву при цьому прикрашають червоними шматочками м'яса японського тунця, білими шматочками свіжо нарізаного кальмара, креветками та молюсками. Часто сасімі подають з місцевим різновидом цибулі, огірками, м'ятою, японською редискою та хріном.
З релігійними заборонами пов'язана ще одна характерна риса японської кухні: японці порівняно з американцями та європейцями їдять дуже мало яловичини та свинини, а також тваринних жирів, вершкового масла та молочних продуктів, оскільки в буддизмі заборонялося вбивати та їсти тварин.
Соя
Соя потрапила до Японії з Китаю, вона застосовується в японській кухні в різних видах, проте практично завжди в обробленому вигляді:
Соєве молоко — відвар з обсмажених і розмелених в порошок, або замочених і перетворених на пюре сухих соєвих бобів.
Тофу (сир, або, скорше, сир з соєвого молока) — поживна основа для великої кількості страв.
Юба — пінка, що утворюється на поверхні соєвого молока, коли його кип'ятять для виготовлення тофу. Використовується як замінник м'яса в вегетаріанських стравах.
Соєвий соус — найпопулярніша приправа японської кухні. Це розсіл від заквашування відварених і подрібнених до консистенції пюре соєвих бобів.
Соєва паста місо, використовувана як основа для супів і соусів. На відміну від соєвого соусу, місо — це осад, що утворюється у вищезгаданому процесі.
У японській кухні використовуються практично всі культурні й чимало диких їстівних рослин. Зокрема, широко застосовуються
морква, огірки, капуста, салат. Специфічні рослини — васабі, білий видовжений редис дайкон, бамбук, лотос, батат — використовуються для гарнірів та приготування соусів.
У японській кухні серед традиційних страв з борошна переважають різновиди локшини. Найпоширеніша локшина з рису. Удон — локшина з пшеничного борошна — зазвичай використовується для приготування супу, приправленого цибулею та спеціями. Різновидом такого супу є кіцуне удон, в нього додають обсмажені до золотавого шматочки соєвого сиру. Соба — локшина з гречаного борошна — вживається як самостійна страва, що подається з соєвим соусом в гарячому чи холодному вигляді. Іноді соба використовують для приготування салатів.
Динна булочка (відома також, як динний хліб або мелон пен) — один із видів солодких булочок, що також дуже популярний на Тайвані, в Китаї та Латинській Америці. Зроблені зі звичайного тіста, яке вкрите зверху тонким шаром хрусткого тіста для печива. Їх зовнішній вигляд нагадує дині-канталуп.
Велика увага приділяється зовнішньому виглядові страв. Їжа в Японії не вважається їжею, якщо не виконано три головні умови: майстерна подача та презентація, включно з прикрасами страви та певним розташуванням його складових; підбір посуду, з якого обслуговуються гості; і, звичайно ж, смак їжі. Насолодитися смаком — значить оцінити та сприйняти гармонію всіх складових частин.
Курчата якіторі
Будь-яка японська страва має бути красивою, але красою простою та помірною, а не такою, що впадає в око та нав'язується, і завдання кухарів — втілити це в життя. Той, хто обідає, має відчути, який настрій викликає у нього та чи інша страва, і, відповідно, сформувати певний підхід до кожної страви. Всі страви японської кухні готуються безпосередньо перед вживанням, за цим процесом можуть спостерігати і клієнти. Через характерну для японської кухні тенденцію до мінімалізму, природний смак та запах страв підкреслюється лише соєвим соусом, васабі, імбиром та лимоном.
Деякі страви, які сьогодні є розповсюдженими в Японії, та стали з часом національними, виникли під впливом Заходу. Серед них дуже популярною як легка закуска є «chicken yakitori», тобто, курка, приготована на шампурах. Бамбукові палички чи шампури з нанизаними шматочками японської цибулі, перцю, курячої печінки та грудинки, заправлені соусом, вкладаються на решітку та готуються на відкритому вогні.
У японській кухні вживання спецій обмежене. Замість цього акцент роблять на збереженні свіжості та смаку первинних компонентів страви. У зв'язку з цим місцева кухня має чітко виражений сезонний характер — те, що в Японії їдять влітку, навряд чи будуть їсти взимку.
