Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Вінні Мандела

Вінні Мандела
англ. Winnie Madikizela-Mandela
 
Ім'я при народженні: англ. Mamao Dineo Maledi[1]
Народження: 26 вересня 1936(1936-09-26)[2][3][4]
Бізанаd, ПАР
Смерть: 2 квітня 2018(2018-04-02)[5][6][4] (81 рік)
Йоганнесбург, ПАР[7]
Причина смерті: грип
Країна: ПАР
Релігія: методизм
Освіта: Університет Південної Африкиd і Вітватерсрандський університет
Партія: Африканський Національний Конгрес[8]
Шлюб: Нельсон Мандела[9]
Діти: Зіндзі Мандела і Зенані Мандела-Дламіні
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вінні Мадікізела-Мандела (англ. Winnie Madikizela-Mandela), при народженні Номзамо Вінфреда Зан'їве Мадікізела (англ. Nomzamo Winifred Zanyiwe Madikizela; 26 вересня 1936(19360926), Бізана[en], ПАР — 2 квітня 2018, Йоганнесбург) — південноафриканська політикиня та борчиня проти апартеїду, яка займала низку державних постів і очолила Жіночу лігу[en] Африканського національного конгресу, а також була членкинею Національного виконавчого комітету АНК[en]. Мала популярність серед своїх прихильників, які називали її «матір'ю нації», і засуджувалася противниками через її передбачуваної участь у порушеннях прав людини. У березні 2009 року Незалежна виборча комісія постановила, що Вінні Мандела, яка була обрана кандидаткою від АНК, може бути допущена у квітні 2009 року до загальних виборів, попри наявність судимості[10].

Раннє життя та освіта

Ім'я Мадікізели-Мандели мовою коса було Номзамо. Вона народилася в селі Мбхонгвені,[11] Бізана, Пондоленд, на території сучасної провінції Східний Кейп. Вона була п'ятою з дев'яти дітей, семи сестер і брата. Її батьки, Колумб і Гертруда, білі за батьком і кхоса за матір'ю,[12], були вчителями. Колумб був учителем історії та директором школи, а Гертруда — вчителем домоводства. Гертруда померла, коли Вінні було дев'ять років, що призвело до розпаду сім'ї, коли брат і сестри були відправлені жити до різних родичів. Мадікізела-Мандела стала старостою своєї середньої школи в Бізані.[13][14]

Після закінчення школи вона поїхала до Йоганнесбурга, щоб вивчати соціальну роботу в Школі соціальної роботи Яна Хофмейра.[15] У 1956 році вона здобула ступінь із соціальної роботи, а через десятиліття здобула ступінь бакалавра з міжнародних відносин у Вітватерсрандськом університеті.[16]

Вона працювала в різних частинах тогочасного Бантустану Транскей, в тому числі з урядом Транскей, проживаючи в різний час у Бізані, Шоубері та Йоганнесбурзі. Її першою роботою була робота соціальним працівником у лікарні Барагванат у Совето.[17]

Одруження з Нельсоном Манделою

Мадікізела познайомився з адвокатом і активістом проти апартеїду Нельсоном Манделою в 1957 році, коли він ще був одружений з Евелін Масе.[18] Їй було 22 роки, і вона стояла на автобусній зупинці в Совето, коли Мандела вперше побачив її й зачарував її, забезпечивши домовившись про побачення за обідом наступного тижня.[19] Пара одружилася в 1958 році й народила двох доньок, Зенані (1959) і Зіндзі (1960—2020). Мандела був заарештований і посаджений у в'язницю в 1963 р. і вийшов на свободу тільки в 1990 р.[20]

Пара розлучилася у 1992 році. Вони завершили своє розлучення в березні 1996 року, уклавши невизначену позасудову угоду. Під час шлюборозлучного процесу Нельсон Мандела відкинув твердження Мадікізели-Мандели про те, що арбітраж може врятувати шлюб, і назвав причиною розлучення її невірність,[21] заявивши: «… Я сповнений рішучості позбутися шлюбу».[21]Її спроба отримати компенсацію в розмірі до 5 мільйонів доларів США (70 мільйонів рандів) - половину того, що, за її словами, коштував її колишній чоловік — була відхилена, коли вона не з'явилася в суді на слухання про врегулювання спору.[22]

Коли в інтерв'ю 1994 року її запитали про можливість примирення, вона сказала: «Я не борюся за те, щоб бути першою леді країни. Насправді я не з тих людей, які носять красиві квіти і є прикрасою для всіх».[23]

Мадікізела-Мандела брала участь у судовому процесі на момент своєї смерті, стверджуючи, що вона мала право на садибу Мандели в Куну гідно зі звичаєвим правом, попри її розлучення з Нельсоном Манделою в 1996 році. Її справа була відхилена Високим судом Мтатха у 2016 році[24], і, на момент своєї смерті вона готувалася подати апеляцію до Конституційного суду, після того, як зазнала невдачі у Верховному апеляційному суді в січні 2018 року.[25][26][26][27][28]

Апартеїд

Вінні Мандела стала провідним противником білого уряду протягом усіх років тривалого тюремного ув'язнення її чоловіка (серпень 1963 — лютий 1990). Більшість з цих років вона провела в місті Брендфорт[en] у Вільній державі (провінція ПАР). Їй заборонили залишати цю квазідержаву — лише раз їй дозволили відвідати чоловіка у в'язниці на острові Роббен. Починаючи з 1969 року, вона провела півтора року в одиночній камері у центральній в'язниці Преторії[29].

Проблеми з законом

У 1980-х роках Вінні під слушним приводом виховання безпритульних підлітків організувала в чорному передмісті Йоганнесбурга футбольний клуб. Пізніше стало очевидно, що «футболісти» — це банда охоронців «матері нації», котра відчула власну безкарність. З'ясувалося, що 1989 року Вінні була причетна до вчиненого ними вбивства чотирнадцятирічного активіста визвольного руху Стомпі Моєкетсі, покараного суворими спільниками за зраду.

Вбивство підлітка взяв на себе якийсь Джонсон, якого вважали «тренером клубу». І хоча злочин стався в будинку Вінні, вона змогла відбутися грошовим штрафом, сфабрикувавши собі алібі про те, що в день убивства її не було в місті. Однак наприкінці 1997 року в Англії було опубліковано свідчення ще одного «футболіста», який стверджував, що вона не тільки була присутня при страті юнака, але й особисто завдала два удари ножем. Слухання у цій справі поновилися.

24 квітня 2003 року її було визнано винною за 43 пунктами звинувачення в шахрайстві та 25 крадіжках. Її брокера — Адді Молмана — було засуджено за 58 пунктами звинувачення в шахрайстві та 25 крадіжках. Обидва не визнали своєї провини за пред'явленими звинуваченнями, які стосуються грошей, узятих з рахунків позичальників для закриття фонду. Вінні Мандела було засуджено до п'яти років тюремного ув'язнення[30]. Незабаром після засудження вона подала у відставку з усіх керівних посад в АНК, зокрема з місця в парламенті й президента ліги АНК жінок[31].

У липні 2004 року Вищий суд Преторії ухвалив, що «злочини не були здійснені в корисливих цілях». Суддя скасував вирок за крадіжку, але залишив у силі по одному за шахрайство, засудивши її до трьох років і шести місяців позбавлення волі умовно[32].

Критика

13 квітня 1986 року Вінні Мандела висловила підтримку вбивств «намистом»[ru]: «коробками сірників і намистами ми звільнимо країну» (англ. With our boxes of matches and our necklaces we shall liberate this country).[33] .

Смерть і поховання

Вінні Мадікізела-Мандела померла у лікарні Netcare Milpark у Йоганнесбурзі 2 квітня 2018 року у віці 81 року. Вона страждала від діабету й останнім часом перенесла кілька серйозних операцій.[34] З початку року вона «постійно перебувала в лікарні».[35]

Напередодні похорону Мадікізели-Мандели в політично напруженій обстановці[36] що склалася незабаром після відсторонення від влади колишнього президента Джейкоба Зуми[37] Джессі Дуарте, високопоставлений лідер АНК, закликав критиків "сісти й замовкнути, а лідер борців за економічну свободу Джуліус Малема заявив, що «будь-хто, хто звинувачує Маму Вінні в будь-якому злочині, винний у зраді».[37]

Уряд Південної Африки надав Мадікізеле-Манделе «спеціальний офіційний похорон».[38] Публічний похорон відбувся 14 квітня 2018 р. на стадіоні Орландо Плануванням похорону Мадікізели Мандели в здебільшого займалися її дочки та Джуліус Малема, а АНК, як повідомляють, довелося «боротися за місце» в програмі.[39] На панахиді АНК і президент Південної Африки Сиріл Рамафоса «визнали», що АНК не зміг підтримати Мадікізелу-Манделу під час її судових позовів.[40] Джуліус Малема[41] виголосив пристрасну промову, в якій піддав критиці Об'єднаний демократичний фронт за дистанціювання від Мадікізели-Мандели у 1980-х роках.[40] Малема також критикувала членів Національного виконавчого комітету Жіночої ліги АНК за те, що в 1995 р. вони пішли у відставку, оскільки вважали Мадікізелу-Манделу «злочинницею».[40] обрушилася на тих, хто «очорняв» її матір, назвавши їх лицемірами.[42] Після публічної панахиди її тіло було поховано на кладовищі у Форвейс на півночі Йоганнесбурга під час приватної поминальної служби.[40]

Низка діячів АНК готувалися захищатися від звинувачень, що пролунали на похороні, проте АНК закликав до «стриманості».[43]

Відзнаки та нагороди

У 1985 році Мандела стала лауреатом премії Роберта Ф. Кеннеді з прав людини разом з іншими активістами Алланом Босаком і Бейерсом Науде за правозахисну діяльність у Південній Африці.[44] У 1988 році вона здобула нагороду Кендіс за видатні заслуги від Національної коаліції 100 чорношкірих жінок.[45]

У 1988 році вона була нагороджена Премією ООН з прав людини.[46]

У 2016 році Мадікізела-Мандела отримала орден Лутулі зі срібла від уряду Південної Африки.[47]

У січні 2018 року рада університету та сенат університету Макерере, Кампала, Уганда, схвалили присудження ступеня почесного доктора права Вінні Номзамо Мадікізела-Мандела на знак визнання її боротьби проти апартеїду в Південній Африці.[48][49]

У масовій культурі

Кінематограф

Роль Мандели зіграла Альфре Вудард у телевізійному фільмі «Мандела», що вийшов на каналі HBO у 1987 році. Вудард отримала нагороди CableACE та NAACP Image Award за свою гру, так само як і Денні Гловер, який зіграв Нельсона Манделу.[50]

Тіна Ліффорд зіграла її у телевізійному фільмі 1997 року «Мандела і де Клерк». Софі Оконедо зобразила її в драмі BBC «Місис Мандела», яка вперше була показана на BBC Four 25 січня 2010 року.[51]

Дженніфер Гадсон зіграла її у фільмі «Вінні Мандела», який зняв режисер Даррелл Рудт і який вийшов у Канаді за сприяння компанії D Films 16 вересня 2011 р. В основу сценарію фільму Рудт, Андре Пітерсе і Пол Л. Джонсон поклали біографію Анни Марі дю През Бездроб «Вінні Мандела: життя».[52] Профспілка творчих працівників Південної Африки виступила проти вибору Гадсон на головну роль, заявивши, що використання іноземних акторів для розповіді про історію країни підриває зусилля з розвитку національної кіноіндустрії.[53][54] Попри те, що гра Гадсон та Терранса Говарда, який зіграв Нельсона Манделу, заслужила похвалу багатьох критиків, фільм зазнав критичного та комерційного провалу.

Манделу був знову зображено у фільмі 2013 року «Мандела: Довгий шлях до свободи» актрисою Наомі Гарріс (британський актор Ідріс Ельба зіграв Нельсона Манделу). Під час перегляду фільму Мадікізела-Мандела сказала Гарріс, що це був «перший раз, коли вона відчула, що її історія була відображена на плівці». Гуґулету окаМселеку, пишучи в The Guardian, заявив, що фільм повернув Мадікізелу-Манделу на її законне місце, визнавши її роль у «боротьбі», яка «для південноафриканських жінок … була фундаментальнішою, ніж роль її чоловіка».[55]

Голий пістолет 2 1/2: Запах страху / The Naked Gun 2½: The Smell of Fear (1991; США) режисер Девід Цукер, в ролі Вінні Мандели — Гейл Нілі.

Інше

У 2007 р. у Канаді було поставлено оперу «Пристрасті Вінні», засновану на її житті, проте їй було відмовлено у візі для участі у світовій прем'єрі та супутньому гала-концерті зі збору коштів.[56]

Вшанування

У 2021 році місцевий муніципалітет Мбізана в Східній Капській провінції було офіційно перейменовано на місцевий муніципалітет Вінні Мадікізела-Мандела.[57] Місто Брандфорт у Фрі-Стейті також було офіційно перейменовано на Вінні Мандела.[58]

У 2022 році ділянку дороги R562, що з'єднує Мідранд з Оліфантсфонтейн, було перейменовано містом Екурхулені (провінція Гаутензі) з Оліфанцфонтейн Роуд на Вінні Мадікізела-Мандела Роуд.[59]

Твори

  • Part of my soul went with him. Norton, New York 1985, ISBN 0393302903.
  • Ein Stück meiner Seele ging mit ihm. Rowohlt, Reinbek 1993, ISBN 978-3-499-15533-8.

Література

  • Anné Mariè du Preez Bezdrob: Winnie Mandela. A Life. Zebra, Cape Town 2003, ISBN 1-86872-662-2.

Примітки

  1. ↑ https://slate.com/news-and-politics/2018/04/winnie-mandela-wife-of-nelson-mandela-dies-at-81.html
  2. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. ↑ Encyclopædia Britannica
  4. ↑ а б Munzinger Personen
  5. ↑ http://www.bbc.com/news/world-africa-43621112
  6. ↑ Babelio — 2007.
  7. ↑ https://www.nytimes.com/2018/04/02/world/africa/winnie-mandela-dead.html
  8. ↑ http://www.pa.org.za/person/nomzamo-winfred-madikizela-mandela/
  9. ↑ https://theconversation.com/winnie-madikizela-mandela-revolutionary-who-kept-the-spirit-of-resistance-alive-94300
  10. ↑ «Winnie Mandela 'can run in poll'». BBC News. 23 березня 2009. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 4 березня 2020.
  11. ↑ Madikizela-Mandela profile. Sahistory.org.za. Retrieved 30 May 2011.
  12. ↑ French, Mary Ann (30 квітня 1994). The Resurrected Winnie Mandela. Washingtonpost.com.
  13. ↑ Winnie Mandela died on April 2nd. The Economist.
  14. ↑ Jagarnath, Vashna. Nomzamo from Bizana: remembering Winnie Madikizela as a young woman. The Conversation.
  15. ↑ Van Wyk, Chris (2003). Winnie Madikizela-Mandela. Awareness Publishing. с. 5—9. ISBN 1-919910-12-3.
  16. ↑ Winnie graduates after 38yrs. News24. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 15 квітня 2018.
  17. ↑ Preez Bezdrob, Anné Mariè (2015). Winnie Mandela: A Life. South Africa: Penguin Random House. ISBN 978-1868729265.
  18. ↑ Staff (2 квітня 2018). Obituary: Winnie Madikizela-Mandela of South Africa. BBC News Online. BBC. Процитовано 4 квітня 2018.
  19. ↑ Smith, David (6 грудня 2013). Nelson and Winnie Mandela's marriage ended, but the bond was never broken. The Guardian.
  20. ↑ Wootson, Cleve R. Jr. (2 квітня 2018). Winnie and Nelson Mandela's marriage survived three decades of prison – but not freedom. Washingtonpost.com.
  21. ↑ а б Block, Robert (19 березня 1996). Mandela: Winnie made me the loneliest man. The Independent. Архів оригіналу за 4 квітня 2018. Процитовано 4 квітня 2018.
  22. ↑ Nelson and Winnie Mandela divorce; Winnie fails to win $5 million settlement. Jet. 8 квітня 1996. Архів оригіналу за 16 липня 2012.
  23. ↑ Pereira, Derwin (22 червня 1994). 'Invest to rebuild S. Africa' call by Winnie Mandela. Pretoria. Архів оригіналу за 25 грудня 2014.
  24. ↑ Agency. Winnie loses court battle over Mandela Qunu home. Mail and Guardian.
  25. ↑ Winnie loses appeal in battle for Madiba's Qunu homestead. News24. 19 січня 2018. Архів оригіналу за 4 квітня 2018. Процитовано 4 квітня 2018.
  26. ↑ а б Hlatshaneni, Simnikiwe (4 квітня 2018). Mama Winnie's dying wish. The Citizen.
  27. ↑ Sifile, Lindile (4 квітня 2018). #WinnieMandela bodyguard reveals her final moments. The Star.
  28. ↑ Pillay, Verashni. Five times Winnie Mandela has let us down. Mail and Guardian.
  29. ↑ Африканский национальный конгресс. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 24 січня 2010.
  30. ↑ Sunday Times (Південна Африка). 27 квітня 2003. Архів оригіналу за 22 серпня 2006. Процитовано 4 березня 2020.
  31. ↑ «Вінні Мандела йде у відставку, повідомлення АНК». CNN. 25 квітня 2003. Архів оригіналу за 7 квітня 2018. Процитовано 4 березня 2020.
  32. ↑ «Винни: нет личной выгоды». News24. 7 травня 2004. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 15 квітня 2018.
  33. ↑ Row over 'mother of the nation' Winnie Mandela. The Guardian. UK. 27 січня 1989. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 4 березня 2020.
  34. ↑ Cowell, Alan (2 квітня 2018). Winnie Madikizela-Mandela Is Dead at 81; Fought Apartheid. The New York Times.
  35. ↑ Anti-apartheid campaigner Winnie Mandela dies, aged 81. Sky News. 2 квітня 2018.
  36. ↑ Du Preez, Max (17 квітня 2018). Winnie's death captured by populist politics. News24. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 18 квітня 2018.
  37. ↑ а б Martin, Paul (13 квітня 2018). Winnie Mandela funeral: 30 years on, murdered schoolboy remains at heart of battle for her legacy. The Independent.
  38. ↑ Toit, Christelle du. What does an official funeral in SA entail?. Enca.com Explainer. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 18 квітня 2018.
  39. ↑ Cele, S’Thembile; Hlengiwe Nhlabathi. Winnie's funeral rift. News24. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 15 квітня 2018.
  40. ↑ а б в г WinnieMandela taken to her final resting place (video). IOL News. 14 квітня 2018.
  41. ↑ Hlatshaneni, Simnikiwe (14 квітня 2018). 'They are here' – Malema rails against Winnie's 'traitors' at funeral. The Citizen.
  42. ↑ 'Praising Mama Winnie now that she's gone shows what hypocrites you are'. Eyewitness News. 14 квітня 2018.
  43. ↑ Mashaba, Sibongile; Feketha, Siviwe (17 квітня 2018). ANC calls for restraint over #Winnie allegations. The Star.
  44. ↑ Robert F Kennedy Center Laureates. Архів оригіналу за 7 квітня 2014.
  45. ↑ Candace Award Winners 1982–1990. National Coalition of 100 Black Women. с. 2. Архів оригіналу за 14 березня 2003.
  46. ↑ https://www.ohchr.org/sites/default/files/Documents/Press/previous_recipients.pdf
  47. ↑ The Order of Luthuli | The Presidency. www.thepresidency.gov.za. Архів оригіналу за 13 серпня 2022. Процитовано 19 листопада 2023.
  48. ↑ News Agencies (4 січня 2018). Makerere to award Winnie Mandela with Honorary Doctorate. Kampala. Процитовано 4 січня 2018.
  49. ↑ Kizza, Joseph (19 січня 2018). Makerere awards Winnie Mandela honorary degree. Kampala. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 25 січня 2018.
  50. ↑ Haithman, Diane (18 вересня 1987). 'Mandela' Tackles Apartheid Issue : Glover and Woodard Are Passionate About Roles. Los Angeles Times.
  51. ↑ Dowell, Ben (11 березня 2009). BBC commissions Winnie Mandela drama. The Guardian. UK.
  52. ↑ Fleming, Michael. (17 November 2009) «Jennifer Hudson to star in 'Winnie'» [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.]. Variety.
  53. ↑ Tartaglione, Nancy. (7 December 2009) South African Actors Up In Arms over Hudson Casting | Movie News. Hollywood.com.
  54. ↑ Jennifer Hudson should not star in Mandela film, South African actors say. Daily Telegraph. 7 грудня 2009. Архів оригіналу за 11 січня 2022.
  55. ↑ okaMseleku, Gugulethu (5 січня 2014). Long Walk to Freedom returns Winnie Mandela to her rightful place. The Guardian.
  56. ↑ Winnie Mandela denied entry to Canada for arts gala. Canadian Broadcasting Corporation. 5 червня 2007. Процитовано 5 червня 2007.
  57. ↑ Dayimani, Malibongwe. Mbizana Local Municipality renamed Winnie Madikizela-Mandela Local Municipality. News24 (амер.). Процитовано 12 лютого 2022.
  58. ↑ Government moves forward with unveiling newly named Free State town Winnie Mandela. SABC News - Breaking news, special reports, world, business, sport coverage of all South African current events. Africa's news leader. (амер.). 24 вересня 2021. Процитовано 29 квітня 2023.
  59. ↑ Staff Writer. These 44 roads in Ekurhuleni are getting a name change – what you need to know – BusinessTech (амер.). Процитовано 24 квітня 2022.
Kembali kehalaman sebelumnya