Таким чином, гуситський рух, який розгорнувся в цей час в Чехії, втратив свого лідера. У відповідь на розправу з Яном Гусом по всій Чехії прокотилися заворушення. Шляхта в різкій формі направило протест Констанцському собору. Народні проповідники в Чехії почали по-своєму інтерпретувати вчення Гуса, надаючи йому більш радикальну спрямованість, у своїх проповідях зближуючи Гуса з радикально налаштованим Ієронімом Празьким.
Вже після смерті Яна Гуса, на горі Табор зібралося кілька десятків тисяч селян, і влітку 1419 року починається збройна боротьба гуситів і католиків. У столиці Чехії, Празі, підіймається міський плебс. Кожного місяця в повстання втягувалися нові й нові міста і села Чехії. В одних містах гусити здобували перемогу, в інших зазнавали поразки від католиків, в третіх перемагав пронімецький патриціат. У цей час відбувається подія, яка змінила хід гуситського повстання — помирає король ЧехіїВацлав IV (1361—1419), і королем Чехії був оголошений його брат — імператор Священної Римської імперії Сигізмунд I Люксембург (1419—1421). Але Чехія не прийняла Сигізмунда, і в кінці 1419 по країні прокочується нова хвиля повстань. У 1420 році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти гуситів, на чолі якого став імператор Сигізмунд I. До Чехії вдираються німецькі хрестоносці. Тоді в околицях Праги гусити під керівництвом полководця Яна Жижки (1360—1424) вступають в бій з німецькими хрестоносцями й здобувають перемогу.
Чашники і таборити
Із самого початку в гуситському русі виділилися два крила — помірні чашники й радикальні таборити (за назвою гори й міста Табор у Південній Чехії). Чашників підтримували шляхта й бюргерство північної Чехії. Бідніше південночеське бюргерство й шляхта становило основу таборитів, яким симпатизували селяни. Таборити створили громади, за прикладом ранніх християн. Вони мали спільне майно й проповідували християнський аскетизм.
Озброєння таборитів
У таборитів з'явилася нова грізна зброя — окутий залізом важкий бойовий ціп, «молотило», один удар якого збивав з коня лицаря у повному озброєнні. Для цієї ж мети служили довгі списи з гаками, запозичені у фландрських ополченців. Володіли гусити й вогнепальною зброєю — бомбардами й аркебузами. Нижчою тактичною одиницею був «ваген» (віз). У неї входило десять осіб, що їздили в одному возі: чотири молотники-ціпники, один їздовий і п'ять пікінерів, лучників, арбалетників або аркебузирів.
Хрестові походи проти гуситів
Нечисленні прихильники Габсбургів і католицької церкви в Чехії стали табором біля Кутної Гори. Для їхньої підтримки римський папа оголосив 1 березня1420 року хрестовий похід проти єретиків-гуситів. Імператор Сигізмунд зібрав у Сілезії військо з німецьких, польських і угорських лицарів, а також з піхоти, що становило ополчення сілезьких міст та італійських найманців. Наприкінці квітня його армія вдерлась у Чехію й рушила на з'єднання із захисниками Кутної Гори. У цей час на південному кордоні Чехії австрійські й баварські загони ще тільки готувалися до бою, а на північно-західному кордоні зосереджували війська із Бранденбурга, Пфальца, Трира, Кельна й Майнца.
Наприкінці травня Сигізмунд вступив у Кутну Гору й зажадав, щоб жителі Праги зняли облогу міської цитаделі, де засіли королівські солдати. Пражани послали гінців у Табор за допомогою. 9000 таборитів під командуванням Жижки прибули під Прагу. Лицарі атакували їх на поході, але були відбиті вогнем бомбард та імпровізованим вагенбургом лучників і аркебузирів. 20 травня Жижка вступив у Прагу й прийняв командування над всією гуситською армією. Сигізмунд підійшов до Праги зі сходу, але атакувати ворога не зважився й 25 травня відступив.
Тоді Жижка вирішив взяти празьку фортецю. Але її захисники вогнем з бомбард знищили облогові машини й бомбарди гуситів. Наступ захлинувся. Незабаром до Праги, цього разу із заходу, підійшов Сигізмунд. Йому вдалося провести у фортецю великий обоз із продовольством і вивести звідти кілька сотень коней, для яких в обложених не було фуражу.
Наприкінці червня загін німецьких лицарів і піхоти взяв в облогу Табір. З півдня до цього міста підходило військо австрійського герцога. Але загін, посланий Жижкою із Праги, раптово атакував супротивника з тилу, а гарнізон Табора зробив вилазку. Загін, що тримав у облозі місто, було розбито.
Після цього Сигізмунд наказав австрійцям іти до Праги. Тут на Витковій горі14 липня1420 року відбувся вирішальний бій гуситів і хрестоносців. Якби армія Сигізмунда оволоділа цією горою, Прага виявилася б у блокаді. Однак лицарям не вдалося перебороти рів, виритий на схилі гори, а контратака піхоти на чолі з Жижкою відкинула їх до підніжжя. У цей час у фланг війська Сигізмунда вдарило празьке ополчення. Армія хрестоносців відступила. Хоча вона й не зазнала великої поразки, а лише дрібну тактичну невдачу, між провідниками хрестоносців почалися розбрати. Тому 30 липня1421 року Сигізмунд змушений був зняти облогу Праги. У листопаді його військо зазнало поразки під Вишеградом, і вся Чехія й Моравія опинилися в руках гуситів.
Восени 1421 роки загострилися розбіжності між таборитами й чашниками. Єдине гуситське військо фактично розпалося. Скориставшись цим, Сигізмунд почав другий хрестовий похід у Чехію. У вересні 1421 року хрестоносці взяли в облогу місто Жатець (Заац) неподалік від угорського кордону.
Жижці вдалося із загоном таборитів прорвати кільце облоги й провести в місто обоз із продовольством. Однак контратака польських і угорських лицарів змусила таборитів відступити до Праги.
Жижка зайняв оборонну позицію на горі Владар недалеко від міста Жлутець. Таборити побудували вагенбург, у якому встановили бомбарди. Протягом трьох днів польські й угорські лицарі атакували таборитів, але були відбиті артилерійським вогнем і ціпами. Після цього армія Жижки змогла прорватися в Жлутець. Незабаром хрестоносці, що мали труднощі з постачанням, покинули Чехію.
Наприкінці року вони знову вдерлись в країну й дійшли до Кутної Гори. Там армію Сигізмунда зустріло військо таборитів. На той час Жижка в одному з боїв втратив друге око й повністю осліп, що, однак, не заважало йому командувати. Сигізмундові вдалося захопити Кутну Гору, але 8 січня1422 року він зазнав поразки в Габрі. Таборити перекинули лицарів і переслідували їх до міста Німецький Брід. При переправі через ріку Сазава деякі лицарі провалилися під лід і потонули. У руки таборитів потрапив кинутий на березі обоз. Через два дні вони опанували Німецьким Бродом. Через кілька місяців потому на допомогу гуситам прибув загін з-поміж православних підданих Великого Князівства Литовського, які боролися проти скатоличення своєї країни. Вісім років разом з таборитами вони билися проти польських, німецьких і угорських військ.
У 1423 році велике військо таборитів вступило у Моравію й Угорщину. У середині жовтня воно вийшло до Дунаю між Комарно й Естергомом. Тут гуситів зустріла численна угорська армія. Жижка не зважився вступити з нею в бій і наказав відступити. Угорці переслідували чехів, обстрілюючи супротивника з бомбард. Таборити зазнали втрат, однак основна частина війська змогла відступити до Чехії.
Невдача угорського походу сприяла загостренню розбіжностей між таборитами й чашниками. 7 червня1424 року дві фракції гуситів зійшлися в бою біля міста Малешов. Чашники зазнали поразки завдяки раптовій контратаці таборитської кінноти. Крім того, таборити пустили схилом гори вози, що врізалися в ряди чашників і викликали там сум'яття. Таким чином, Жижка знову об'єднав під своїм командуванням усе гуситське військо. Однак 11 жовтня 1424 року він помер від чуми. Епідемія послабила чеське військо, і воно змушене було відмовитися на час від нових походів у сусідні землі.
У 1425 році почався третій хрестовий похід у Чехію. Головну роль відігравало австрійське військо на чолі з ерцгерцогомАльбрехтом II. У Моравії воно зазнало поразки від спадкоємця Жижки Прокопа Великого, що став гетьманом таборитів, і відступило до Австрії. Наступного року чеська армія взяла в облогу Усті-над-Лабою (Ауссіг), захоплений саксонськими військами. Прокіп Великий, чия армія складалася із загонів таборитів і празького ополчення, мав під командою 25 тисяч вояків. Для деблокади Ауссига рушило військо Саксонського, Мейсенського й Тюрингського князівств, що нараховувало 15 000—20 000 осіб. Німці атакували чеський вагенбург, що складався з 500 возів, і в одному місці вдерлися в нього. Але таборитська кіннота зробила вилазку й відкинула ворога. Німці відступили, втративши до 4000 вояків.
Четвертий хрестовий похід проти гуситів у 1427 році очолив курфюрст БранденбургуФрідріх I. Прокіп Великий та другий гуситський гетьман Прокіп Малий, своєю чергою, вдерлись в Австрію, завдавши біля Тахова поразки армії австрійського ерцгерцога. Потім, в 1428—1430 роках, вони неодноразово вдиралися в Саксонію й Сілезію та навіть брали в облогу Відень, щоправда, без успіху.
У 1431 році імперський сейм у Нюрнберзі ухвалив організувати п'ятий хрестовий похід у Чехію. Німецькі князівства виставили 8200 кінних лицарів і значне число піхоти, підкріпленої 150 бомбардами. У серпні біля чеського кордону армія хрестоносців під командуванням Фрідріха Бранденбурзького була раптово атакована в таборі біля Домажлице гуситами й утекла, кинувши обоз і артилерію.
В 1432—1433 роках чеське військо почало великий похід проти Бранденбурга й дійшло до балтійського порту Кюстрін. Але тим часом Сигізмундові вдалося домовитися із чашниками. В обмін на підтвердження колишніх прав і привілеїв та обіцянку віротерпимості вони готові були визнати владу імператора. 1434 року чашники розгромили в битві під Липанами основні сили таборитів. У цьому бою загинули гетьмани Прокіп Великий та Прокіп Малий. 1436 року Чехія прийняла католицького короля Владислава Люксембуржця.
Успіхи гуситів пояснювалися їхньою згуртованістю на противагу роздробленим силам їхніх супротивників — Польщі, Угорщини, австрійського герцогства й німецьких князівств, лише номінально об'єднаних під верховенством німецького імператора. Однак сил Чехії не вистачало для завоювання й утримання територій сусідніх держав і повного розгрому армій хрестоносців. Зрештою помірна частина гуситів пішла на компроміс з імперією й церквою, що й привело до закінчення війни, що не принесла, по суті, яких-небудь значних результатів жодній зі сторін, але ґрунтовно спустошила Центральну Європу.