Після підписання перемир'я у Кассіблі 3 вересня 1943 року Зліва направо: Кеннет Стронг, Кастеллано, Вальтер Беделл Сміт та Франко Монтанарі.Після підписання перемир'я у Кассіблі 3 вересня 1943 року Зліва направо: Кеннет Стронг, Кастеллано, Вальтер Беделл Сміт та Франко Монтанарі.
Падіння 13 травня 1943 рокуТунісу, останнього оплоту держав Осі в Африці, докорінно змінило ситуацію на Середземноморському театрі бойових дій Другої світової війни. Вже через тиждень на нараді Адольф Гітлер висловив сумніви щодо стабільності уряду Беніто Муссоліні, й 21 травня керівник Верховного командування Вермахту фельдмаршал Вільгельм Кейтель видав директиви для розробки низки операцій на випадок капітуляції Італії й запобігання її можливим спробам укласти сепаратне перемир'я з країнами антигітлерівської коаліції.
У ніч на 10 липня союзники висадилися на Сицилії й за тиждень зломили опір ворога. Серед однопартійців Муссоліні відкрито зазвучали голоси з критикою його діяльності та нагальною вимогою обговорити стан справ в партії та країні. І хоча головнокомандувач німецькими військами на Середземномор'ї генерал-фельдмаршал Альберт Кессельрінг після зустрічі 22 липня з Муссоліні доповів Гітлеру, що той «як і раніше, міцно тримається в сідлі», скликана через два дні Велика фашистська рада переконливою більшістю голосів висловила дуче вотум недовіри, що дало королю право 25 липня усунути його з посади. За наказом генерала Бадольйо, що того ж дня очолив уряд, Муссоліні «був узятий під посилену охорону заради його ж безпеки» й доправлений до гірськолижного готелю в горах Абруццо.
Напередодні досягнення угоди, італійська верхівка, підтримувана італійським королем Віктором Емануїлом III вела довготривалі переговори ще з середини літа 1943 року. Після тривалого процесу обговорення умов капітуляції та подальшої окупації Італії військами союзників, італійський генерал Джузеппе Кастеллано, як представник уряду країни, 2 вересня 1943 вирушив в Кассіблі з метою підтвердження прийняття Італією умов Союзників. Однак, у генерала не було на це письмового дозволу глави уряду Італії маршалаП'єтро Бадольйо, який хотів якомога більше «відмежуватися» від майбутньої поразки своєї країни.
Церемонія підписання угоди розпочалася о 02:00 ночі 3 вересня. Генерали Кастеллано і Беделл Сміт підписали документ від імен відповідно голови уряду Італії маршала П'єтро Бадольйо і Головнокомандувача союзними військами на Середземномор'ї генерала Дуайта Ейзенхауера. Черговий наліт бомбардувальників на Рим, у якому мало брати участь 500 літаків, був зупинений в останню хвилину: ця зупинка була зроблена Ейзенхауером для прискорення процедури підписання перемир'я. Гарольд Макміллан, у той час представник британців у штабі Союзників, повідомив Вінстона Черчилля, що перемир'я було підписано «без поправок будь-якого роду».
Після його опублікування Італія залишила об'єднання держав Осі, але країна захлинула в громадянській війні між силами, які підтримували союзників, та тими, що залишилися вірними Муссоліні й військам країн Осі. Італійські війська, як на території метрополії, так й за межами Італії, що не приєднаються до осі, але не чинили опір, були інтерновані німцями, поки союзники не досягли них.
↑Howard McGaw Smyth, «The Armistice of Cassibile», Military Affairs 12:1 (1948), 12–35.
Література
Howard McGaw Smyth, «The Armistice of Cassibile», Military Affairs 12:1 (1948), 12-35.
Robert Wallace & the editors of Time-Life Books, The Italian Campaign, Time-Life Books Inc, 1978. p.57
Marks, Leo (1998). Between Silk and Cyanide. London: HarperCollins. chapter 47. ISBN 0-00-255944-7.
Лиддел Гарт Генри. Глава 27. Вторжение в Италию и ее капитуляция. Наступление остановлено // Вторая мировая война / Перевод с английского Борисов В. — М., 2003. — (Военно-историческая библиотека)(рос.)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
