Народилась у Звягелі третьою дитиною в родині Косачів.
Дитинство
Хрещеною стала близька подруга матері з ПолтавщиниГанна Судовщикова. Свідоме дитинство й юність провела на Волині в Луцьку та в селі Колодяжне, яке полюбилося всім її братам і сестрам. У 5 років навчається грамоти, щоб написати листа бабусі, причому Олена Пчілка, сповіщаючи Єлизавету про це, зазначає, що дочка «учится с большим рвением». Цей запал до праці, осягнення поставленої мети буде чільною рисою характеру Ольги.
У матері Ольга навчається французької та німецької, у брата Михайла — хімії, математики, фізики, а інших предметів — у приїжджих студентів. Але найбільшу та надважливу увагу своїй учениці-сестрі приділяє Леся Українка. Описуючи в листі дядькові колодяженські «труди і дні», Лариса Косач напише: «Тим часом Олеся гребеться у садку, мов курка, все садить, та пересаджує, та насаджує, на се йде той час, що зостається від науки».[1]
«Веснянка» (уривок)
На літо зелене
Поїду я геть в чужий край,
Згадай же про мене,
Як підеш по квіти у гай.
Спогадуй, Олесю,
Сестру свою Лесю!
Весняного ранку
Даю тобі сюю веснянку!
(Лариса 13-літній Ользі)
«Лілея золоторожевая», «мій Лільчик золотий і рожевий, і іскристий», «mia rosa odorata» («моя трояндо запашна»), «моя Лілея лілейная» — такими епітетами голубила Леся Українка сестру. В родині її звали Ліля, Лілічка, Лілеєнька, Ліліціка, Ліцик, Ліліточка, Лілінятко, Джилія, Олеся, Олег, Пуц, Пуцик, Путільда.
Восени 1893 року Ольга з Ларисою оселяються вдвох у Києві на вул. Стрілецькій. Мешкають у двох затишних кімнатах, де є фортепіано, грати на якому Ольгу також навчила Леся ще в Колодяжному. Тут Ольга вчиться дуже ретельно та завзято.
Отримавши домашню освіту, Ольга вступила до останнього, сьомого класу Київської приватної жіночої гімназії О. Дучинської[2], яку 1897 року закінчила із золотою медаллю. Ще рік навчалася у додатковому (восьмому) класі, поглиблюючи знання з математики під керівництвом викладача К. Щербини, а по закінченні гімназії, блискуче склавши вступні іспити, стала слухачкою Вищих жіночих медичних курсів у Санкт-Петербурзі, де, крім навчання, клопоталася редакторськими справами Лесі Українки, перекладала російською західноукраїнських новелістів, з якими друкувалася у журналі «Жизнь».[джерело?]
У Петербурзі Ольга жила повнокровним життям культурної людини та громадської діячки, вступила до численної української студентської громади Петербурга, серед членів якої була також студентка Жіночих курсів Віра Попова, з якою Ольга заприятелювала й підтримувала тісний зв'язок у Києві.
Під час державних екзаменів на вищих медичних курсах її заарештовують (1904). Перед Лесею вона замовчує, що сидить у в'язниці, аби та не хвилювалась. Батько приїздить визволяти Ольгу, бачиться з нею двічі. Після двох місяців Ольгу випускають з в'язниці, але встановлюють за нею «гласний нагляд».
По закінченні медичних курсів 1904 року одружилася з Михайлом Кривинюком і замешкала у Празі (1905). Після народження 5 (18) грудня 1905 року сина Михайла 1906 р. переїхала з ним до Києва, а чоловік залишився в Празі. На Волині працювати лікаркою вона не могла, бо разом з чоловіком належала до «політично неблагонадійних». Від 1910 року працювала земською патронажною лікаркою для дітей-сиріт у Лоцманській Кам'янці біля Катеринослава. Завантажена лікарською практикою, Ольга Косач водночас вивчає все нові й нові мови, перекладає з англійської, польської, російської, французької, чеської та скандинавських мов[3], постачає журнал своїми перекладами зі світової класики, дає уроки наймолодшим родичам. Відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання. Зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Випуск І. Вирізування й настилування» (К., 1928). Не жалкуючи ні сил, ні здоров'я, допрацьовується до анемії.
У добу УНР мала творчу роботу, зокрема перекладала художні твори. 1918 року видала книжку «Стародавня історія східних народів». 17 червня 1920 року народила другого сина — Василя.
Еміграції та порятунок архіву Косачів
Ольга Косач та Леся Українка. Берлін. Весна 1899 р.
1921 року родина Кривинюків утекла від більшовиків до Могилева-Подільського, де не було такого голоду, як на Катеринославщині, і де мешкала з родиною сестра Ізидора й мати. Тут розпочала свою нову професію — учительську, працюючи вчителькою української мови та літератури у трудовій школі.
Ольга Косач
Після більшовицької окупації легалізувалася, 1924 року повернулася до Києва, де влаштувалася вчителькою української мови, а 1929 р. — на посаду бібліографки Київської наукової медичної бібліотеки. Цього ж року в квартирі, де мешкала з молодшою сестрою Ізидорою та матір'ю по вул. Овруцька, 16 (нині 6), було вчинено трус уповноваженим Державного політичного управління УСРР, вилучено родинне листування, а згодом — заарештовано (15 вересня 1929 р.) й її чоловіка за начебто причетність до СВУ, якого фактично викрали органи НКВС СРСР та помістили до Лук'янівської в'язниці. Ціною великих фізичних і моральних зусиль (вистоювання черг коло Лук'янівської в'язниці у Києві, а потім поїздки на Холодну Гору до Харкова, куди етапували чоловіка та згодом засудили 19 квітня 1930 р. на три роки умовно) всіляко підтримувала його, колишнього учасника соціал-демократичних гуртків в Україні. Наприкінці 1937 р. заарештували та відправили до трудових таборів і сестру Ізидору, тому Ольга Косач також перебувала в очікуванні арешту.
З початком Другої світової війни Косач-Кривинюк залишається відрізаною від родини фронтовою лінією. 15 червня 1941 року чоловік виїжджає через Москву з сином Михайлом до Свердловська, який там мешкав зі своєю родиною, війна застає їх у поїзді. Менший син Василь у перші дні війни перебував на військовій службі у прикордонному військовому окрузі Мозиря БРСР і потрапив у полон. Звідти йому вдалося втекти й повернутися до матері.
Восени 1943 року Ольга Косач з сином Василем та Ізидора з родиною евакуювалися на Захід із німецькими військами через Львів до Праги, де на той час мешкала сестра Оксана, далі дорога пролягла до Німеччини. Везла з собою Ольга Косач скарби, яким немає ціни. То був архів родини, серед якого й шедеври неопублікованої інтимної лірики Лесі Українки, її жалобні вірші-трени, написані у зв'язку з хворобою та смертю Сергія Мержинського, а також літопис-хронологія життя і творчости Лесі Українки, над яким вона почала працювати ще у 1930-х. Усі ці скарби Косач-Кривинюк зберігала для свого народу. Частину родинного архіву вона залишить у ЛьвовіМарії Деркач, котра після закінчення війни передасть його до АН УРСР.
Ольга Косач-Кривинюк друкувалася в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода Україна». Працювала над упорядкуванням родинного архіву, хронологією життя і творчості Лесі Українки. Зокрема, авторка мемуарів про родину Косачів: «З моїх споминів» (1963), «З дитячих років Лесі Українки» (1963), «Перебування Лесі Українки в Луцьку» (1963), "Як Леся Українка зложила курс «Стародавньої історії східних народів» (1963); «Повісті, що стала драмою» (1943); праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (1970, Нью-Йорк).
↑Даниленко, Василь (2011). Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції (українська) . Київ: Смолоскип. с. 6. ISBN978-966-2164-30-5.
Міщук Р. С. Косач-Кривинюк Ольга Петрівна // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 12.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Просалова В. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Ротач П. Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції. Короткий біобібліографічний довідник. — Полтава : Верстка, 1998. — С. 73-74. — ISBN 966-95300-6-7.
Іскорко-Гнатенко В. Духовна постать Олесі Зірки // Дивослово. — 2002. — № 6. — С. 59-63.
Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. Редактор О. Біланюк. Автор проекту і вступної статті Т. Скрипка. — Нью-Йорк — Київ: Факт, 2004.
Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. — Львів : Академічний експрес, 1999. — 269 с.
Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 227—228. http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146 [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.]
.svg){kind=small}
