І́гор Косте́цький (нім.Ihor G. Kostetzky), також Юрій Корибут, (нім.Yuri Korybut) (14 травня1913, Київ — 14 червня1983, Швайкгайм, Німеччина) — український письменник, перекладач, критик, літературознавець, режисер, видавець. Справжнє ім'я — Мерзляков Ігор В'ячеславович, псевдонім «Костецький» взято з дошлюбного прізвища матері письменника.
Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та до числа найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури.
Ігор В'ячеславович Мерзляков народився 1913 року в Києві[1]. Батько В'ячеслав Іванович Мерзляков (1885—1974) був оперним співаком, педагогом вокалу, членом Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Мати — Костецька Наталія Валеріанівна, за словами молодшого сина Андрія Мерзлякова, належала до сім'ї корінних киян. Бабуся
...була старшою дочкою у сім'ї корінних киян. Молодшим був син Степан, засновник сучасного київського роду Лаврентьєвих… Став Степан інженером-технологом, навіть побував „на удосконаленні“ в Америці, на Всесвітній виставці 1904 року в Чикаґо. Після повернення звів власний будинок по вул. Саксаганського, 101, де згодом замешкала Леся Українка. Тут він влаштував один із перших дитячих садочків…[2].
Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері.
Дитячі роки
У 1919—1924 рр. жив у Вінниці, у садибі діда, яка згодом стала символом його видавництва «На горі». Ту будівлю з мезоніном над Бугом спорудив його дід по матері — чиновник Міністерства освіти Валер'ян Степанович Костецький[3].
Перші відомості з географії, зоології та мистецтва майбутній письменник, як згадував його брат Андрій Мерзляков, одержав од бабусі — «у приступній, відповідно до нашого віку, формі», а з історії — від тітки, яка трактувала історичні події за Грушевським. Улюблена гра — «в козаків», згодом — «у церкву», коли все удома діти робили точнісінько так, як у автокефальній Казанській церкві, де Ігор прислужував кліриком, і, нарешті, прийшло захоплення театром — уже назавжди. А ще — літературою: написав уже в підлітковому віці з десяток оповідань і навіть повістей, «видавав» рукописний журнал «Художественная эклектика», кілька ілюстрацій до якого зробили син і донька Георгія Нарбута[3].
У 1930-х, здобуваючи театральну освіту, жив у Ленінграді, Москві, два роки на Уралі в Пермі, де керував роботою драмколективу. Там же листувався з Олександром Довженком про кіносценарій «Слова о полку Ігоревім». Планував переїхати працювати до київської кіностудії, але плани обірвала війна.
На початку 1940-х повернувся до окупованої німцями Вінниці та жив там до 1942 р. Восени 1942 р. його вивезли на примусові роботи (у шахті) до Німеччини.
Був в ініціативній групі і першому правлінні МУРу. Виголошував програмні доповіді на багатьох з'їздах та конференціях організації: «Український реалізм XX сторіччя» — співдоповідь на Першому з'їзді (грудень 1945 року), «Суб'єктивізм у літературній критиці» — доповідь на конференції в Байройті (жовтень 1946 року), «Декілька прикрих питань» — доповідь на Третьому з'їзді (квітень 1948 року). Під маркою МУРу у жовтні 1946 р. видав альманах «Хорс» і Календар-альманах на 1947 р. Чимало статей, рецензій, «відкритих листів» Костецького з'явилося в періодиці МУРу і в табірних газетах з підписом «Юрій Корибут».
У ці ж роки дебютував як прозаїк, опублікувавши дві невеликі книжки оповідань «Оповідання про переможців» (1946) і «Там, де початок чуда» (1948)[4].
1950-ті роки — до кінця життя
Після розпаду МУРу (1948) його статті періодично друкувалися в журналі «Україна і Світ» у Ганновері, в «Українській літературній газеті» у Мюнхені, а після її перетворення у журнал «Сучасність» — у журналі[5].
Почав творчу діяльність з написання оглядів театру російською мовою. Творчості Костецького був притаманний епатаж, експериментування з мовою та амбітне віднесення своїх творів до елітарної культури. Будучи членом Мистецького Українського Руху, він дуже активно намагався впровадити в українську літературу прийоми західних модерністів, часто не знаходячи розуміння серед своїх сучасників. Видавав часопис літератури та мистецтва «Хорс».
Як і багатьом авторам того часу, мистецькому світогляду Ігоря Костецького було властиве сприйняття навколишнього світу як фрагментованого і беззмістовного — що, звичайно, відбилося в його творчості. Для його творів характерний передусім інтерес до деталей і символів — при тому, що робилася пожертва цілісністю тексту. Костецький був автором абсурдних п'єс ще до того, як вони проявилися на Заході в творчості Ежена Йонеско та Семюеля Бекета. При цьому його п'єси ніколи не було поставлено. На відміну од театру абсурду п'єси Костецького є ідеалістичними, а не песимістичними.
Про єдність різноманітного і суперечливого (невиголошена промова на з'їзді українських письменників еміґрації) // «Слово». Збірник українських письменників. ч. 1 [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.] — Нью-Йорк, 1962. — С. 318—325.
Відкритий лист до редакції «Сучасности» // Кур'єр Кривбасу. — 2001. — № 142. — С. 87—106.
Етюди про католичний світогляд // Україна і світ. — Ганновер, 1955.
Переклади
Презнаменита й прежалісна трагедія Ромео та Джульєтти (1957)
І. Костецький Тобі належить цілий світ. Вибрані твори, упорядник: Марко Роберт Стех. — К.: Критика, 2005.
Вшанування пам'яті
25.12.2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю, 1-й та 2-й провулки 12 грудня на вулицю, 1-й та 2-й провулки Ігоря Костецького[13]
↑Der Dom von Satschipljanka: Roman / Olesj Hontschar. Aus d. Ukrain. von Elisabeth Kottmeier u. Eaghor G. Kostetzky. Hamburg: Hoffmann u. Campe, 1970. 407 S. ISBN 3-455-03585-X.
↑Надруковано як передмова до двотомника перекладів Стефана Ґеорґе у 1971 році; есей доступний за посиланням
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 червня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Василенко Вадим. Прозопис Ігоря Костецького // Слово і Час. 2023. № 4. С. 29–46. Режим доступу: https://il-journal.com/index.php/journal/article/view/1105
Володимир Мукан «Гротеск і парадокс у драматургії Ігоря Костецького (на матеріалі п'єси „Спокуси несвятого Антона“)» Київ, Літературознавчі студії: Збірн.наук.праць. — Випуск 37. — Частина 2. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2013. — С. 82—89.
Барка В. Експресіоністична проза І. Костецького // Сучасність. — 1963. — № 5. — С. 40—46.
Качуровський І. «Принцип абсолютизації» в перекладах І. Костецького // Ігор Костецький: Збірник, присвячений 50-й річниці з дня народження письменника. — Мюнхен: На горі, 1963—1964. — С. 206—216.
