Лановий Василь Семенович

Лановий Василь Семенович
Лановий Василь Семенович
рос. Василий Лановой
Ім'я при народженні	угор. Vaszilij Szemjonovics Lanovoj; рос. Василий Семёнович Лановой
Народився	16 січня 1934; Москва, СРСР
Помер	28 січня 2021 (87 років); Москва, Росія; коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19);
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР; Росія
Діяльність	актор, театральний педагог, мемуарист, громадський діяч
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1957) і МДУ
Заклад	Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Роки діяльності	1954 — 2021
Партія	КПРС
У шлюбі з	Купченко Ірина Петрівна
Членство	second Civic Chamber of the Russian Federationd
IMDb	nm0487025
	Нагороди та премії
	; ; ; ; Медаль «Пам'яті героїв вітчизни»d ; ; Премія КДБ СРСРd Нагороди Московської областіd Російська національна акторська премія імені Андрія Миронова «Фігаро»d (2012) Q18408182? Золотий орел (2019) Нагороди Автономної Республіки Кримd Q126918344?
	vakhtangov.ru/persones/lanovoi;
	Лановий Василь Семенович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лановий.

Васи́ль Семе́нович Лановий (16 січня 1934(19340116), Москва — 28 січня 2021, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно українського походження, майстер художнього слова (чтець), громадський діяч, театральний педагог, Народний артист СРСР (1985), російський націоналіст, один з організаторів руху на підтримку Російського маршу 2006 року^[2].

Життєпис

Народився 16 січня 1934 року в Москві. Син українських селян із села Стримба (нині — Подільський район Одеської області), які у 1932 році переїхали до Москви.

Після школи вступив спочатку на факультет журналістики МДУ, а звідти пішов у Щукінське училище.

Ще студентом став зніматися в кіно, зігравши в картинах «Атестат зрілості» та «Павка Корчагін». Після училища, у 1957 році, став актором театру Вахтангова, де більш ніж за півстоліття переграв у безлічі вистав (зокрема — «Принцеса Турандот», «Гамлет», «Кінармія», «Кам'яний гість», «Антоній і Клеопатра», «Лев взимку», «Милий брехун»).

Лановий багато працював у кіно і на телебаченні, знявшись приблизно в трьох десятках картин («Яскраво-червоні вітрила», «Колеги», «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Дні Турбіних», «Петровка, 38», «Приступити до ліквідації»).

Помер 28 січня 2021 року в Москві від коронавірусної інфекції.

Громадянська позиція

У передмові до книги Дмитра Гордона «Від печалі до радості», яка вийшла 2009 р., артист писав: «Те, що сьогодні в українсько-російських відносинах відбувається, викликає в мені неймовірний біль: кілька років Україна смішить весь світ, і мені як хохлу це гірко»^[3].

У лютому 2014 році разом із групою інших українців Росії звернувся до Президента України Віктора Януковича із закликом застосувати силу до учасників Євромайдану^[4].

Серед інших діячів російської культури та мистецтва 11 березня 2014 року підписав звернення діячів культури Російської Федерації на підтримку політики російського президента Володимира Путіна в Криму та Україні.

Виступив на відкритті фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», який проходить в окупованому Росією місті Керч.^[5] Там він заявив:

«Є тільки одна велика російська мова, все інше — говірки»

Оригінальний текст (рос.)

«есть только один великий русский язык, все остальные — наречия»

В оприлюдненому 2 червня 2020 року пропагандистському відео RT разом з іншими його учасниками закликав до внесення змін до конституції РФ, які, зокрема, дають змогу Путіну практично безкінечно керувати країною на посаді її президента.^[6]

Фільмографія

1954 — Атестат зрілості — Валентин Листовський
1956 — 300 років тому… — поручик Броніслав Оржельскій
1956 — Павло Корчагін
1960 — Сильніший за ураган
1961 — Пурпурові вітрила — Артур Грей
1961 — Смугастий рейс
1963 — Колеги
1965 — Іду на грозу
1967 — Пароль не потрібен
1967 — Анна Кареніна — Вронський
1968 — Війна і мир — Анатолій Курагін
1968 — Шосте липня
1970 — Любов Ярова
1971 — Офіцери — Ваня Варава
1972 — П'ятдесят на п'ятдесят
1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — генерал Вольф
1973 — Іркутська історія
1973 — Юнга Північного флоту
1974 — Анна і командор — Командор
1976 — Дні Турбіних — Шервінський Леонід Юрійович
1976 — Власна думка
1977 — Дивна жінка
1977 — Зустріч на далекому меридіані
1977 — Солдати свободи
1980 — Петровка, 38 — Костенко Владислав Миколайович
1980 — Огарьова, 6 — Костенко Владислав Миколайович
1983 — Приступити до ліквідації — колишній льотчик Вадим Алтунін
1990 — Біс до ребра
1992 — Сльоза Князя Тьми
1992 — Дрібниці життя (серіал)
1992 — «Чорний квадрат»
1992 — Непередбачувані візити
1993 — Падіння
1995 — Панна-селянка
1998 — Невидимий подорожній
2000 — Лицарський роман
2005 — Брежнєв (серіал) — Юрій Андропов
2006 — Офіцери (серіал)

Нагороди

Український орден «За заслуги» II ст.
Український орден «За заслуги» III ст.

Родина

Будучи студентом театрального училища, був одружений з Тетяною Самойловою. Друга дружина Тамара Зяблова трагічно загинула в автокатастрофі. Одружений втретє з актрисою Іриною Купченко. У них два сини — Олександр і Сергій, що здобули журналістську й економічну освіту відповідно.