Гідроло́гія (грец.Yδρoλoγια, від дав.-гр.Yδωρ — вода + λoγoς — слово, вчення) (рос.гидрология, англ.hydrology, нім.hydrologie) — наука, що вивчає природні води в межах гідросфериЗемлі, явища і процеси, які в них відбуваються.
Гідрологія належить до комплексу наук, які вивчають фізичні і географічні властивості Землі, зокрема її гідросфери.
Бурі водорості в переважній більшості належать до морськихбіотопів, їхні зарості трапляються у літоральній та субліторальній зонах, до глибин 40—100 м. Представників класу Phaeophyceae можна побачити в усіх морях земної кулі, однак найбільша їхня концентрація — у приполярних та помірних широтах, де вони домінують на глибині від 6 до 15 м. Зазвичай бурі водорості ростуть прикріплено до скель та каміння різної величини, і лише в тихих місцях та на великій глибині вони можуть утримуватись на стулках молюсків або гравію. Серед усього розмаїття бурих водоростей представники лише 4 родів Heribaudiella, Pleurocladia, Bodanella та Sphacelaria можуть траплятися у прісних водоймах. Деякі морські види можуть потрапляти до прибережних солонуватих вод, де нерідко є одним з основних компонентів флори солончакових боліт..::::::::::::::::читати далі
Водоспа́д — падіння водного потоку річки з уступу.
Водоспа́д — геологічна формація, що створена водним потоком, звичайно річки, який спадає зі стійкого до ерозії кам'яного уступу. Водоспади також можуть бути штучними, коли вони створюються як частина садово-паркового мистецтва.
Більшість водоспадів формуються в гірських ландшафтах у результаті багаторічного впливу води на геологічну структуру. Водоспад також може бути результатом відносно раптових геологічних процесів, скажімо там, де ерозія відбувається швидко і русло річки зазнає раптових або катастрофічних змін (землетрус, вулканічна діяльність, зсув ґрунту тощо).::::::::::::::::читати далі
Ко́нго (Заїр, фр.Congo) — найбільша річка центральної Африки, найбільш повноводна (друга у світі після Амазонки) і друга (після Нілу) за довжиною на континенті.
А́нхель (ісп.Ángel) — найвищий у світі водоспад, розташований на річці Чурун, у тропічних лісах Венесуели, в Національному парку «Канайма», за 750 км на південний-схід від Каракаса.
Спадає з гори Ауянтепуй. Загальна висота водоспаду — 979 м (за деякими даними — 1034 м), висота вільного падіння — 807 м.
Названий на честь льотчика і випробувача Джеймса Ейнджела (англ.James Angel), який у 1933 році під час польоту побачив цей водоспад.
Щосекунди водоспад скидає 300 м³ води.
9 жовтня1937, пілот Ейнджел акуратно спланував свій легкий літак «Ель-Ріо Кароні» для посадки на вершині величезної гори Ауянтепуі (з її вершини падає водоспад) в ізольованому, малодоступному регіоні Венесуели Гран Сабана. За словами Джиммі, його план полягав у тому, щоб залишитися на вершині гори на кілька днів у пошуках золота. Але плани автора зірвало невдале приземлення. Літак клюнув носом вниз під час посадки і пошкодив паливний провід. Аварія не заподіяла шкоди Джиммі, його дружині Марії, і двом колегам Густаво Хені і Мігелю Дельгадо, але тепер вони опинилися на вершині плоскої гори Ауянтепуі відрізаними від зовнішнього світу..::::::::::::::::читати далі
Ялпу́г, або Ялпух — озеро лиманного типу, найбільше природне озеро в Україні. Територіально розташоване у Болградському, Ізмаїльському і Ренійськомурайонах Одеської області. На північному березі Ялпуга, при впадінні річки Ялпуг, розташоване місто Болград.
Довжина 39 км, ширина до 15 км, площа 149 км², середня глибина близько 2 м, максимальна — 5,5 м. Улоговина видовженої форми. Східний та західний береги переважно підвищені, розчленовані яругами, південні — піщані, крайня північна ділянка узбережжя заболочена та поросла очеретом.
Температура води влітку +24 — +25 °C; взимку озеро замерзає, льодовий режим нестійкий.::::::::::::::::читати далі
Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі
Попередник цього каналу був Стекнітц канал, побудований у 1390 — 1398 шляхом випрямлення та розширення річки Стекнітц, є однією з найстаріших штучних водних артерій Європи. Цей канал з'єднав дуже маленькі річки Стекнітц (притока Траве) і Дельвенау (притока Ельби). Він був частиною Старого Соляного шляху. Канал мав :глибину — 85 см, ширину — 7,50 м довжину — 94 км.
У 1900 стародавній канал був замінений на новий канал Ельба-Любек. Частково був залишено у річищі старого каналу, довжина скорочена до 67 км.
Льодовик починається безпосередньо на східному схилі масиву Канченджанґа на висоті понад 5000 м і рухається на північний схід, приймаючи зліва притоку — льодовик Трінс. Через кілька кілометрів він повертає на схід, приймаючи ще одну велику ліву притоку, Тент-Пік, що починається у однойменної вершини хребта Сінґаліла. Прийнявши праву притоку Сініолчу, льодовик Зему закінчується на відстані приблизно 15 км на схід від хребта Сінґаліла. З-під нього витікає річка Зему, перша крупна права притока річки Тіста, основної водній артерії Сіккіму. На півдні перевалом Зему (5861 м) льодовик відокремлений від льодовика Тонґшіонґ, що має стік в басейн річки Талунґ, іншої крупної правої притоки Тісти.
Карта Тернопільського ставуВид на центр Тернополя, 19 вересня2012
Тернопільський став або Тернопільське озеро (до 1991 — Комсомольське озеро) — велика штучна водойма в Тернополі, створена на місці боліт на річці Серет.
Площа водосховища становить 300 га, повний об'єм — 12,6 млн м³, корисний об'єм — 6,6 млн м³. За площею водойма відповідає тернопільському Східному масиву.
Тернопільському ставу приблизно стільки ж років, як і місту Тернополю: Ян Амор Тарновський, засновник Тернополя і власник фортеці, 15 березня1548 року отримав привілей на будівництво греблі та створення ставу. Збудовано водойму в заплаві річки Серет як оборонну ланку від нападів турків і татар, що забезпечує фортеці Тарновського ще більшу неприступність.::::::::::::::::читати далі
Територією України протікає близько 23 тис. річок із загальною довжиною близько 170 тис. км, з них близько 3 тис. понад 10 км завдовжки, 116 — понад 100 км. Характер річок, зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонні й багаторічні зміни тощо, залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевості та інших факторів.
Нижче поданий список найдовших річок України. До списку включені річки, довжина яких у межах України становить понад 100 км..::::::::::::::::читати далі
Вивчав географію в Брюссельському університеті в Бельгії. Після повернення на батьківщину займався дослідженням головних японських озер. 1931 року заснував Японське лімнологічне товариство.
Автор фундаментальних праць «Дослідження озера Сува», «Дослідження озера Нодзірі» тощо.::::::::::::::::читати далі
Народився 18 січня1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація«Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі
Народився 27 жовтня1929 року в селі ГусачівкаОбухівського районуКиївської області. Закінчив 1954 року Київський університет зі спеціальності «геолог-гідрогеолог». У 1954—1964 роках працював в університеті інженером, завідувачем лабораторії спелеології, у 1969—1974 роках старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії фізико-хімічних досліджень гірських порід геологічного факультету, у 1974—2000 роках завідувачем науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії географічного факультету Київського університету (при кафедрі гідрології та гідрохімії), з 2001 провідний науковий співробітник. Кандидатська дисертація «Подземные воды Причерноморского артезианского бассейна на междуречье Южный Буг — Ингулец и некоторые вопросы их формирования» захищена у 1964 році, докторська дисертація «Гідрохімія осушуваних земель (в умовах північного заходу України)» захищена у 1992 році.::::::::::::::::читати далі
Професор Чоу Вен Те був засновником і першим президентом Міжнародної асоціації водних ресурсів (International Water Resources Association, IWRA). Останні 37 років асоціація активно сприяє сталому управлінню водними ресурсами по всьому світі й стала однією з найвпливовіших організацій в галузі води. На честь Вен Те Чоу асоціація запровадила престижну відзнаку його імені — IWRA Ven Te Chow Memorial Award. Людина, яка отримує відзнаку, читає лекцію під час Всесвітнього Водного Конгресу, що відбувається раз на три роки.::::::::::::::::читати далі
Основні наукові праці присвячені геодинаміці, вивченню обертання і припливних деформацій Землі. У монографії «Земні припливи» (1966, рос. пер. 1968) дав повний огляд сучасних теоретичних і експериментальних даних про земні припливи. Встановив зв'язок між коефіцієнтами розкладу припливоутворюючих сил і нутаційними коливаннями земної осі..::::::::::::::::читати далі
Пам'ятка природи оголошена рішеннями виконкому Ворошиловградської обласної Ради народних депутатів № 370 від 13 вересня 1977 року (в. ч.), № 247 від 28 червня 1984 року..::::::::::::::::читати далі
Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. — К.:, 1901;
Огиевский А. В. Гидрология суши (Общая и инженерная). — М.: Государственное издательство сельскохазяйственной литературы, 1952;
Глушков В. Г. Вопросы теории и методы гидрологических исследований. — М.:, АН СССР, 1961;
Матушевский Б. Ф., Прох Л. З., Гидрометеорологическая служба Украины за 50 лет Советской власти. — Ленинград:, Главное управление гидрометеорологическоі службы при Совете Министров СССР. Гидрометеорологическое издательство, 1970;
Чеботарев А. И. Гидрологический словарь. — Ленинград:, Гидрометеоиздат, 1978;
Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ / А. И. Денисова, В. М. Тимченко, Е. П. Нахшина и др. — К.: Наукова думка, 1989. ISBN 5-12-000805-4;
Вишневський В. І. Річки і водойми України. Стан і використання. — К.:, Вікол, 2000;
Albert Baumgartner, Hans-Jürgen Liebscher: Allgemeine Hydrologie, quantitative Hydrologie. 2. Auflage. Borntraeger, Berlin 1996, ISBN 3-443-30002-2. (Lehrbuch der Hydrologie 1)
Siegfried Dyck (Hrsg.): Angewandte Hydrologie. Teil 1: Berechnung und Regelung des Durchflusses der Flüsse, Teil 2: Der Wasserhaushalt der Flussgebiete, Ernst, Berlin 1976.
Siegfried Dyck, Gerd Peschke: Grundlagen der Hydrologie. 3. Auflage. Verlag für Bauwesen, Berlin 1995, ISBN 3-345-00586-7.
Hubert Hellmann: Qualitative Hydrologie. Borntraeger, Berlin 1999, ISBN 3-443-30003-0. (Lehrbuch der Hydrologie 2)
Ulrich Maniak: Hydrologie und Wasserwissenschaft. 5. Auflage. Springer, Berlin 2005, ISBN 3-540-20091-6.
DIN 4049 Teil 1: Grundbegriffe, Teil 2: Begriffe der Gewässerbeschaffenheit, Teil 3: Begriffe der quantitativen Hydrologie. Beuth Verlag, Berlin.
J. Barner: Hydrologie - Eine Einführung für Naturwissenschaftler und Ingenieure. Heidelberg und Wiesbaden, 1987.
Ven Te Chow: Handbook of applied Hydrology. New York 1964.
Ulrich de Haar: Beitrag zur Frage der wissenschaftssystematischen Einordnung und Gliederung der Wasserforschung. In: Beiträge zur Hydrologie. Nr. 2, 1974.
Ulrich de Haar: Gedanken zur Entwicklung der hydrologischen Forschung in Deutschland. In: Deutsche Gewässerkundliche Mitteilungen. Heft 1, 1995.
Reiner Keller: Gewässer und Wasserhaushalt des Festlandes - eine Einführung in die Hydrologie. Leipzig 1963.
W. Wundt: Gewässerkunde, Berlin/Göttingen/Heidelberg 1953.
Themistocles Dracos: Hydrologie. Eine Einführung für Ingenieure. Wien/New York 1980.
Deutsche Forschungsgemeinschaft (Hrsg.): Hydrologie und Regionalisierung: Ergebnisse eines Schwerpunktprogramms (1992 - 1998). Weinheim 1999.
Deutsche Forschungsgemeinschaft (Hrsg.): Wasserforschung im Spannungsfeld zwischen Gegenwartsbewältigung und Zukunftssicherung. Denkschrift. Weinheim 2003.
Herbert Hellmann: Qualitative Hydrologie. Lehrbuch der Hydrologie. Band 2. Berlin/Stuttgart 1999.
Reimer Herrmann: Einführung in die Hydrologie. Stuttgart, 1976.
R. K. Linsley, M.A. Kohler, J.L.H. Paulhus: Hydrology for Engineers. New York 1982.
A. Baumgartner, E. Reichel: Die Weltwasserbilanz. München 1975.
H. R. Böhm, M. Deneke (Hrsg.): Wasser. Eine Einführung in die Umweltwissenschaften. Darmstadt 1992
Wilfried Brutsaert: Principles of Hydrology. An Introduction. Cambridge (UK) 2005.
Wilfried Brutsaert: Hydrology. An Introduction. Cambridge 2005, S. 1.
Thorsten Wagener, Howard S. Wheater and Hoshin V. Gupta: Rainfall-Runoff Modeling in Gauged and Ungauged Catchments. London (UK) 2004.
G. Strigel, A.-D. Ebner von Eschenbach, U. Barjenbruch (Hrsg.): Wasser - Grundlage des Lebens. Stuttgart 2010, ISBN 978-3-510-65266-2.
Andreas Schumann: "IWRM 2010, neue Anforderungen an die Hydrologie", Zeitschrift Hydrologie und Wasserwirtschaft, Heft 2, 2010, S. 105ff.
Andreas Schumann: "Hydrologie - Forschung zwischen Theorie und Praxis", Zeitschrift Hydrologie und Wasserwirtschaft, Heft 4, 2011, S. 215ff.
Praktische Hydrologie: Grundlagen und Übungen, Hartmut Wittenberg (Autor), Vieweg und Teubner Verlag
Hydrologie und Wasserwirtschaft: Eine Einführung für Ingenieure, Ulrich Maniak (Autor), Springer Verlag
Das Wasser in seinen Formen als Wolken und Flüsse, Eis und Gletscher, John Tyndall (Autor), Salzwasser-Verlag
Wasser - Grundlage des Lebens: Hydrologie für eine Welt im Wandel, Gerhard Strigel, Anna-Dorothea Ebner von Eschenbach und Ulrich Barjenbruch (Autoren), Schweizerbart'Sche Verlagsbuchhandlung
Hydrologie und Stoffdynamik kleiner Einzugsgebiete: Prozesse und Modelle, Erich J. Plate und Erwin Zehe (Autoren), Schweizerbart'Sche Verlagsbuchhandlung
Wasserbau: Hydrologische Grundlagen, Elemente des Wasserbaus, Nutz- und Schutzbauten an Binnengewässern, Daniel Vischer und Andreas Huber (Autoren), Springer Verlag
Lehrbuch der Hydrologie, Bd.2, Qualitative Hydrologie, Wasserbeschaffenheit und Stoff-Flüsse, Hans-Jürgen Liebscher und Hubert Hellmann (Autoren), Borntraeger Verlag
Lehrbuch der Hydrologie, Bd.1, Allgemeine Hydrologie, Quantitative Hydrologie, Albert Baumgartner und Hans-Jürgen Liebscher (Autoren), Borntraeger Verlag
Taschenbuch der Wasserwirtschaft, Kurt Lecher, Hans-Peter Lühr und Ulrich C. Zanke (Autoren), Vieweg+Teubner Verlag
Wasser 2050: Chancen für die deutsche Wasserwirtschaft, Engelbert Schramm (Autor), Oekom Verlag
Handbuch der Hydraulik: für Wasserbau und Wasserwirtschaft, Detlef Aigner und Gerhard Bollrich (Autoren), Beuth Verlag
HYDROLOGY: THE STUDY OF WATER, Taylor-Butler, Christine (Autoren), Children's Press Verlag
Applied Hydrology (Civil Engineering), Ven Te Chow (Autor), Mcgraw-Hill Higher Education Verlag
Автоматично згенерований список статей, пов'язаних з порталом «Гідрологія», які редагуються на даний момент. Список призначений для комфорту патрулювання і не відображає вже відпатрульовані статті.