У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Роменський.
Ю́рій Миха́йлович Ро́менський ( 1 серпня 1952, м. Мінгечаур, Азербайджанська РСР) — колишній радянський футболіст, воротар. Нині відомий український тренер. Майстер спорту (1977). Заслужений тренер України (2005)
Біографія
Кар'єра гравця
Народився в Мінгечаурі, куди його батька-військового було переведено після війни для участі у будівництві ГЕС. У юності грав за дворову команду «Зірочка», разом з якою вийшов до фіналу турніру «Шкіряний м'яч», де у фіналі, що проходив у Горькому, його команда поступилася лише юним футболістам з Грузії. Пізніше Юрій став першим учасником турніру, що зіграв у вищій лізі, за що й отримав спеціальний приз. Першим тренером футболіста був Баба Ханларович Мустафаєв. Саме він поставив Юрія у ворота, хоча Роменському більше подобалося грати в атаці (пізніше він навіть епізодично з'являвся у полі, виступаючи за «Нефтчі» та «Чорноморець», і навіть двічі відзначився під час турне одеситів Таїландом). Після «Зірочки» грав певний час за мінгечаурський «Текстильник».
У 1971 році Алекпер Мамедов, тодішній тренер бакинського «Нефтчі», запросив молодого воротаря до своєї команди. Проте основним кіпером на той час був Сергій Крамаренко, а Роменський задовольнявся роллю лише третього воротаря. Однак у сезоні 1972 року «Нефтчі» вилетів до першої ліги і новим тренером команди став Валентин Хлистов. В тому сезоні і двох наступних Юрій з'являвся на полі нерегулярно, однак уже в 1975 витіснив зі складу Крамаренка. Наступного року бакинський клуб зайняв друге місце у першій лізі та виборов путівку у вищу.
У 1977 році Роменський отримав важку травму меніска, його було прооперовано в Москві і Юрій оголосив керівництву «Нефтчі», що завершує кар'єру та переїжджає жити до Одеси, звідки була родом його дружина. Відновившись після травми, Роменський приєднався до одеського «Чорноморця», проте виникли певні труднощі у зв'язку з призовом воротаря до армії. Певний час він змушений був переховуватися у бабусі, допоки секретар Одеського обкому КПРС Костянтин Іванович Масик допоміг вирішити цю проблему. Завдяки цьому голкіпер провів сезон 1978 року в «Чорноморці». Однак згодом проблеми з армією почалися знову й перед Роменським постав вибір — перехід до ЦСКА чи служба у Збройних Силах звичайним солдатом. Виручив Юрія тренер київського «Динамо» Валерій Лобановський, який узгодив перехід одеського воротаря до свого клубу.
Перші два сезони в «Динамо» Роменський провів як основний голкіпер, відзначившись впевненою та надійною грою і пропустивши всього 40 м'ячів у 63 матчах. А у 1980 році він встановив непересічне досягнення, протримавши свої ворота «на замку» протягом 1098 хвилин поспіль! Однак уже по ходу сезону 1981 Роменський підхопив запалення легень, а за його відсутності добре зарекомендував себе молодий Михайло Михайлов. Після хвороби Юрій довго не міг набрати форму і врешті-решт залишив клуб, зігравши в тому сезоні всього 9 матчів.
Прийнявши пропозицію «Чорноморця», воротар вдруге опинився в одеському клубі, щоправда, в першому сезоні провів лише три матчі, зате у двох наступних був основним голкіпером клубу. Причиною завершення кар'єри стала травма коліна, яку він намагався лікувати в Києві у відомого спеціаліста Віталія Левенця. Однак, коли після операції у Роменського почався запалювальний процес — відслоєння хряща, Левінець наполегливо порекомендував футболісту завершили активні виступи, на що той погодився.
Виступи у збірній СРСР
У складі збірної СРСР Юрій Роменський провів п'ять матчів (три матчі у 1978[2] році, інші у 1979[3]) і пропустив 2 м'ячі, причому перші три гри припали на турне збірної СРСР Японією, тож суперником в усіх цих матчах була саме головна команда цієї країни. Цікаво, що у двох іграх з японцями та у матчі з данцями Роменський виходив на заміну.
Тренерська кар'єра
Після завершення кар'єри футболіста вісім років працював начальником відділу футболу Української республіканської ради спортивного товариства «Трудові резерви», потім займався бізнесом, був директором спільного українсько-американського підприємства, що займалося побутовою хімією та торгівлею меблями, станом на 2005 рік володів меблевим салоном у Києві. Працював тренером-консультантом у клубі «Верес». Певний час перебував у розташуванні швейцарської команди «Віль», однак через проблеми з наданням трудової візи залишитися не зміг. З 2003 по 2007 рік відповідав за підготовку воротарів національної збірної України, котру очолював Олег Блохін. З вересня 2009[4] по березень 2011 тренував голкіперів одеського «Чорноморця»[5]. Після повернення Блохіна до збірної знову взявся за роботу у тренерському штабі головної команди країни[6].
Досягнення
- Командні трофеї
- Особисті досягнення
Примітки
Посилання
- Інтерв'ю
