Сине́кдоха (грец. συνεκδοχή — «співвідношення») — різновид метонімії, що базується на кількісному співставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо.
- Як кидалась ти на списи, на луки
- Пунійська Львице, яросте Ваала!
- (Олег Ольжич).
- Татарин зайшов на Руську землю.
Як прийом творення словесного образу синекдоха відома з античності. Наприклад, Квінтіліан виокремлював шість її видів. Належну увагу вивченню синекдохи приділяли в Києво-Могилянській академії: автор київської поетики «Lyra» дає їй таке визначення: «Синекдоха, або догадка — це розуміння однієї речі на основі іншої, між якими існує природний і суттєвий зв'язок»[1]. За М. Довгалевським, синекдоха — пізнання якоїсь речі, побудоване на здогадах; у «Hortus poёticus» він наводить вісім різновидів означеного художнього засобу.
Види синекдохи
- Частина замість цілого (лат. pars pro toto):
«Голова моя козацькая! Бувала ти у землях турецьких»
(народна дума).
«голова» для позначення особи.
- Ціле замість частини (лат. totum pro parte), наприклад, використання назви частини світу «Америка» у значенні ‘США’.
- Родова назва замість видової:
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!
(Леся Українка).
«країна» замість «Україна».
- Видова назва замість родової:
Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, сини Коперніка
(М. Рильський).
«сини певних представників народу» у значенні ‘народ’.
- Однина замість множини:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
А буде син і буде мати» (Т. Шевченко)
«враг», «син і мати» в значенні ‘вороги’, ‘сини та матері, тобто народ’.
- Множина замість однини.
М. Довгалевський також додає ще два різновиди синекдохи:
- Матеріал замість речі:
Суремна мідь співає з-над Дністра
(М. Бажан «Данило Галицький»)
«мідь» у значенні ‘сурми’.
- Причина замість наслідку.
Найуживанішими є три види синекдохи: вживання частини замість цілого, однини замість множини та виду замість роду[2].
Див. також
Примітки
- ↑ Lyra variis praeceptorum chordis ad edendam civilem et paectricam vocem conformem voci in diserto clamantis sancti Ioannis Baptistae Apollinaeo pollice instructa anno quo Deus e superis verbum pax bona locutus (1696). — Рукопис зберігається в НБУ ім. В. І. Вернадського, відділ рукописів, шифр 501П / 1719. — 176 арк. — С. 116. ; Цит. за Шевченко-Савчинська Л. Мистецькі засоби і риторичні прийоми образотворення: давнє і сучасне [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Шевченко-Савчинська Л. Етикетна латиномовна поезія в українській літературі XVI—XVIII ст.: дис. … к.ф.н. — К.: 2005
- ↑ Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. — Київ: Либідь, 2001. — С. 218.
Джерела
Посилання