Системний аналіз

Системний аналіз — науковий метод пізнання, що являє собою послідовність дій з установлення структурних зв'язків між змінними або елементами досліджуваної системи. Спирається на комплекс загальнонаукових, експериментальних, природничих, статистичних, математичних методів.

Єдиної методики системного аналізу у наукових дослідженнях поки що немає. У практиці досліджень він застосовується з використанням таких методик:

процедур теорії дослідження операцій, яка дає змогу дати кількісну оцінку об'єктам дослідження;
аналізу систем дослідження об'єктів в умовах невизначеності;
системотехніки, яка включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування (проектування і оцінка економічної ефективності АСК технологічних процесів та ін.).

Важливе значення системний аналіз має в управлінні персоналом.

Витоки системного аналізу

Докладніше: Історія виникнення системного аналізу

Системний аналіз виник в епоху розробки комп'ютерної техніки. Успіх його застосування при вирішенні складних завдань багато в чому визначається сучасними можливостями інформаційних технологій. М. М. Моісеєв наводить, за його словами, доволі вузьке визначення системного аналізу^{[джерело?]}: «Системний аналіз — це сукупність методів, заснованих на використанні ЕОМ і орієнтованих на дослідження складних систем — технічних, економічних, екологічних і т. д. Результатом системних досліджень є, як правило, вибір цілком певної альтернативи плану розвитку регіону, параметрів конструкції тощо Тому витоки системного аналізу, його методичні концепції лежать в тих дисциплінах, які займаються проблемами прийняття рішень: теорії операцій і загальної теорії управління».

Сутність системного аналізу

Цінність системного підходу полягає в тому, що розгляд категорій системного аналізу створює основу для логічного і послідовного підходу до проблеми прийняття рішень. Ефективність вирішення проблем за допомогою системного аналізу визначається структурою розв'язуваних проблем.

Класифікація проблем

Відповідно до класифікації, всі проблеми підрозділяються на три класи:

Добре структуровані (well-structured), або кількісно сформульовані проблеми, в яких істотні залежності з'ясовані дуже добре;
Неструктуровані (unstructured), або якісно виражені проблеми, що містять лише опис найважливіших ресурсів, ознак і характеристик, кількісні залежності між якими абсолютно невідомі;
Слабо структуровані (ill-structured), або змішані проблеми, які містять як якісні елементи, так і маловідомі, невизначені сторони, які мають тенденцію домінувати.

Методи рішення

Для вирішення добре структурованих кількісно висловлюваних проблем використовується відома методологія дослідження операцій, яка полягає в побудові адекватної математичної моделі (наприклад, задачі лінійного, нелінійного, динамічного програмування, задачі теорії масового обслуговування, теорії ігор та ін) та застосуванні методів для відшукання оптимальної стратегії управління цілеспрямованими діями.

Процедура прийняття рішень

Для вирішення слабо структурованих проблем використовується методологія системного аналізу, системи підтримки прийняття рішень (СППР). Розглянемо технологію застосування системного аналізу до вирішення складних завдань.

Процедура прийняття рішень згідно з [2] включає такі основні етапи:

Формулювання проблемної ситуації;
Визначення цілей;
Визначення критеріїв досягнення цілей;
Побудова моделей для обґрунтування рішень;
Пошук оптимального (допустимого) варіанту рішення;
Узгодження рішення;
Підготовка рішення до реалізації;
Затвердження рішення;
Керування ходом реалізації рішення;
Перевірка ефективності рішення.

Для багатофакторного аналізу, алгоритм можна описати і точніше:

Опис умов (факторів) існування проблем, І, АБО і НЕ зв'язування між умовами;
Заперечення умов, знаходження будь-яких технічно можливих шляхів. Для вирішення потрібен хоча б один єдиний шлях. Всі І змінюються на АБО, АБО змінюються на І, а не міняти на підтвердження, підтвердження змінюється на НЕ-зв'язування;
Рекурсивний аналіз проблем, що випливають із знайдених шляхів, тобто п.1 та п.2 заново застосовуються для кожної під-проблеми;
Оцінка всіх знайдених шляхів рішень за критеріями вихідних подпроблем, зведених до матеріальної чи іншої загальної вартості.

Див. також

Література

В. Гондюл. Системний аналіз // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

З загальної теорії систем

Системний аналіз: підручник / А. В. Катренко. — Л. : Новий Світ — 2000, 2011. — 396 c. — (Комп'ютинг).
Основи системного підходу і їхній додаток до розробки територіальних автоматизованих систем управління / Под ред. Ф. И. Перегудова. — Томск: ТГУ, 1976. — 244 ст.

Волкова, В. Н. З історії систем та системного аналізу*. — СПб.: Изд-во СПбГПУ, 2001 (2004).
Никаноров, С. П. Системний аналіз: етап розвитку методології рішення. — 2001. — Выпуск 12. — С. 62–87. — фрагмент
Клир Дж. Системологія. Систематизація рішення системних задач: Пер. с англ. — М.:1990.
Никаноров, С. П. Системний аналіз: етап розвитку методології рішення проблем США // Системне управління — проблеми і рішення . — 2001. — Випуск 12. — С. 62–87. — фрагмент
Клир Дж. Системологія. Автоматизація рішення системних задач.ер. с англ. — М.:1990.. — С. 62–87. — фрагмент
Клир Дж. Системологія. Автоматизація решення системных задач: Пер. с англ. — М.:1990.стемне управління — проблеми і рішення. — 2001. — Выпуск 12. — С. 62–87. — фрагмент
Клир Дж. Системологія. Автоматизація решення системних задач: Пер. с англ. — М.:1990.

Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. — К.: АБУ, 2002. — 480 с.
Кузнецов О. Л., Кузнецов П. Г., Большаков Б. Е. Система природа-суспільство-людина: Стійкий розвиток. — ВНИИгеосистем; Університет «Дубна», 2000. — 392 c.
Большаков Б. Е. Основи теорії розвитку системи суспільне виробництво — природне середовище з використанням вимірюваних величин. Автореферат (дтн). — Дубна, 2000.
Маторин С. И. Про новий метод системного аналізу, узгодженому з процедурою об'єктно-орієнтованого проектування.(I, II) // Кібернетика і системний аналіз. — 2001, N4; 2002, N1.
Мельников Г. П. Системологія и мовні аспекти кібернетики. — М.: Сов. радио, 1987. — 368 с.
Бондаренко М. Ф., Соловьева Е. А., Маторин С. И. Основи системології. — Харків: ХТУРЭ, 1998. — 118 с.
Лямец В. И., Тевяшев А. Д. Системний аналіз. — Харьков: ХТУРЭ, 1998—252 с.

З оптимізації

Янг, С. Системне управління організацією / Пер. с англ. — М.: Советское радио, 1972.
Ватель И. А., Ерешко Ф. И. Математика конфлікту і співробітництва. — М.: Знание, 1973.
Гранберг А. Г. Цільова функція суспільного добробуту та критерії оптимальності у прикладних народногосподарських моделях/ В кн.: Проблеми народногосподарського оптимуму. М.,"Экономика", 1969.
Дронов Н. В., Чернегов Ю. А. Розробка оптимальних варіантів технології видобутку корисних копалин //Горный журнал, 1981, N 11, С. 23-26.
Жилинскас А., Шалтянис В. Поиск оптимума. — М.: Наука, 1989.
Жирмунский A.В., Кузьмин В. И., Критичні рівні у розвитку природних систем, Л.: Наука, 1990.
Лэсдон Л. С. Оптимізація великих систем. — М.: Наука, 1975.
Машунин Ю. К. Методи і моделі векторної оптимізації. — М.: Наука, 1986.
Моисеев Н. Н. Методи оптимизації. М. Наука, 1978.
Моисеев Н. Н. Методи динамічного проектування в теорії оптимальних управлінь / / Журнал обчислювальної математики і математичної фізики, 1964, т.4, N3, С. 485—494.

З загальної теорії систем (філософія, світогляд)

Аверьянов А. Н. Системне пізнання світу. — М.: Политиздат, 1985.
Белозерцев В. И., Сазонов Я. В. Філософські проблеми розвитку творчих наук. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1983.
Берг Л. С., Праці з теорії еволюції, Л.: Наука, 1987.
Студент Берга, Шадрин А. А. и Байбулатов А. П.
Богданов А. А. Загальна організаційна наука (Тектології). В 3 т. М., 1905—1924.
Богданов А. Тектология. Загальна організаційна наука . — М.: Экономика, 1989.
Гегель Г. В. Ф. Наука логіки. В 3 т. М.: 1970—1972гг.
Гладких Б. А., Тарасенко Ф. П., Перегудов Ф. И., Ямпольский В. З. и др. Основи системного підходу і їхній додаток до розробки територіальних автоматизованих систем управління. — Томск: ТГУ, 1976.
Голубев В. С., Модель еволюції геосфер, М.: Наука, 1990.
Дубнищева Татьяна Яковлевна, підручник: Концепція сучасного природознавства, 1998. (институт геофизики СО РАН)
Канке В. А. Основи філософії. — М.: ЛОГОС-Вища школа, 2000. –287с.
Львов Д. С., Канн Э. Основні лінії філософії техніки. 1877.

Про теорію системних досліджень

Александров Л. В. Системный анализ при создании и освоении объектов техники / Л. В. Александров, Н. П. Шепелев. — М.: НПО «Поиск», 1992. — 88 с. — Библиогр.: 59 назв.
Александров Л. В., Карпова Н. Н. Робоча книга по систематизації інформації. — М., 1993.
Балашов Е. П. Еволюційний синтез систем. — М.: Радио и связь, 1985.
Богданович В. И. Формальна типологія системних параметрів.
В сб.: Системний метод і сучасна наука. Новосибирск, 1971.
Бусленко Н. П. и др. Лекції з теорії складних систем. М., Сов. радио, 1973.
Ващенко Н. Д. і др. Застосування системи аналізатора в НДР // УС и М. 1978, N 3. С. 104—107.
Гиг Дж. Ван. Прикладна загальна теорія систем: В 2 т. М., 1981.
Гладких Б. А. і др. Основи системного підходу і їхній додаток до розробки територіальних автоматизованих систем управління. — Томск: ТГУ, 1976.
Губанов В. А. і др. Введення в системний аналіз: Навчальний посібник /Под ред. Л. А. Петросяна. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1988.
Гуд Г. Х., Макол Р. Э. Системотехніка. Введення в проектування великих систем. — М.: Сов. радио, 1962.
Дружинин В. В., Конторов Д. С. Системотехника. — М.: Радио и связь, 1985.

Посилання

Аналіз структурний у методології науки // ВУЕ
Аналіз системний // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 9.
Системний аналіз Розділ «Порталу знань», присвячений системному аналізу.