Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Сторрс Лавджой Олсон

Сторрс Лавджой Олсон
англ. Storrs Lovejoy Olson
Народився3 квітня 1944(1944-04-03)[2]
Чикаго, Іллінойс, США
Помер20 січня 2021(2021-01-20)[1] (76 років)
Фредеріксбург, Вірджинія, США
Країна США
Діяльністьпалеонтолог, орнітолог, зоолог, куратор
Галузьорнітологія[3], палеобіологіяd[3], біогеографія[3], Неотропіка[3], філогенетика[3] і біологічна систематика[3]
Alma materУніверситет штату Флорида[3], Університет штату Флорида[3] і Університет Джонса Гопкінса[3]
Знання мованглійська[4][5]
ЗакладНаціональний музей природознавства[6][3] і Смітсонівський інститут[6]
У шлюбі зГелен Джеймсd
Нагороди

Сторрс Лавджой Олсон (англ. Storrs Lovejoy Olson; 3 квітня 1944 — 20 січня 2021[7]) — американський біолог і орнітолог. Працював у Смітсонівському інституті, вийшовши на пенсію в 2008 році. Один із найвидатніших у світі палеорнітологів. Відомий своїми дослідженнями викопних та субфосильних птахів на таких островах, як Вознесіння, Св. Єлени та Гаваї. Він був одружений з колегою-палеорнітологом Гелен Ф. Джеймс.

Молодість та освіта

Олсон народився 4 квітня 1944 року в Чикаго. Його батьком був океанограф Франклін Олсон. Його назвали на честь дідуся по материнській лінії П. С. Лавджоя, який займався природоохоронною діяльністю.[8] Франклін працював у мінералогічній лабораторії Університету Огайо на острові Гібралтар на озері Ері (Великі озера). Тут Сторрс зацікавився іхтіологією.

У 1950 році сім'я Олсона переїхала до Таллахассі (штат Флорида), коли Франклін влаштувався на роботу до Університету штату Флорида. Інтереси юного Олсона змістилися на орнітологію у віці 12 років. Олсон закінчив середню школу Леона в 1962 році. У 1963 році він переїхав до Панами, щоб допомогти другові в його дослідженні риб. У 1966 році він повернувся до Панами як студент, щоб вивчати імунологію катарт.

Він отримав вищу освіту в Університеті Флориди під керівництвом Пірса Бродкорба, який підштовхнув його інтерес до палеорнітології. У 1968 році отримав ступінь магістра.

Кар'єра та післядипломна освіта

Робота Олсона в Панамі привернула увагу Александра Ветмора в 1967 році, коли Ветмор готував монографію про панамських птахів. Їхній контакт у Національному музеї природної історії (NMNH), яким управляє Смітсонівський інститут, приніс Олсону наступного року літню роботу в Службі рибних ресурсів та дикої природи під керівництвом Річарда К. Бенкса.[8] Потім він став постійним менеджером у новому Смітсонівському Chesapeake Bay Center в Еджвотері (штат Меріленд).

Центр мав зв'язки з Університетом Джона Гопкінса, і Олсона заохотили вступити туди до аспірантури. Він вступив до Школи гігієни та громадського здоров'я на кафедрі патобіології під керівництвом Бернгарда Бенга. За підтримки Смітсонівського інституту Олсон побував на острові Вознесіння та острові Святої Єлени в 1970 і 1971 роках, де описав одуда санта-геленського та багновика санта-геленського.[9] Ця робота була основою його дисертації про еволюцію пастушків. Джон Гопкінс присудив Олсону докторський ступінь у 1972 році.

До серпня 1971 року працював у докторантурі природознавчого музею. Він писав про викопні пастушки для монографії Сідні Діллона Ріплі, яку опублікували у 1977 року. У березні 1975 року призначений куратором Відділу птахів у Національному музеї природної історії.

У 1976 році він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Гелен Джеймс, яка згодом сама стала відомою палеорнітологинею, яка зосереджувалася на доісторичних птахах пізнього четвертинного періоду.[10] Під час дослідницької роботи на Гаваях, яка тривала 23 роки, Олсон і Джеймс знайшли й описали рештки 50 нових для науки вимерлих видів птахів, у тому числі нене-нуї, моа-нало, аптерибісів і гавайських сов.[11] Він також був одним з авторів опису вимерлого гризуна Noronhomys vespuccii.[12] У 1982 році він виявив на Багамах субфоссилії довго ігноруваного колібрі-смарагда винногрудого, що довело, що цей колібрі є дійсним і окремим видом.[13]

У листопаді 1999 року Олсон написав відкритого листа до Національного географічного товариства, в якому він критикував заяви Крістофера П. Слоуна про проміжний вид між динозаврами і птахами під назвою «Археораптор» (згодом виявився фальсифікатом).[14] У 2000 році він допоміг розгадати таємницю Necropsar leguati зі Всесвітнього музею Ліверпуля, який виявився альбіністичним зразком дигача бурого.[15]

Особисте життя

Олсон був одружений на своїй давній колезі Гелен Джеймс з 1981 року до їх розлучення в 2006 році[16]

Вшанування

Олсон був визнаний як один із найвидатніших палеорнітологів світу.[17] Він був лауреатом Дослідницької премія Лоє та Олдена Міллерів у 1994 році.[18]

На честь Олсона названо кілька доісторичних видів птахів, зокрема Nycticorax olsoni,[19] Himantopus olsoni,[20] Puffinus olsoni,[21] Primobucco olsoni,[22] Gallirallus storrsolsoni[23] і Quercypodargus olsoni.[24] Крім того, риба Storrsia olsoni, має біноміальну назва, яка дана на честь Олсона, оскільки він зібрав типові зразки риби біля Бразилії.[25]

Примітки

  1. ↑ а б https://www.legacy.com/us/obituaries/fredericksburg/name/storrs-olson-obituary
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л https://naturalhistory.si.edu/staff/storrs-olson
  4. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ а б https://profiles.si.edu/display/nOlsons7192005
  7. ↑ Obituary: Storrs Lovejoy Olson In: The Free-Lance Star on January 2021, 27. Retrieved 2021-01-27.
  8. ↑ а б Storrs Lojevoy Olson. The Washington Biologists' Field Club: its members and its history (1900–2006). The Washington Biologists’ Field Club. 2007. с. 217—218. ISBN 978-0-615-16259-1.
  9. ↑ Olson, Storrs L. (1975). Paleornithology of St Helena Island, south Atlantic Ocean (PDF). Smithsonian Contributions to Paleobiology. 23 (23): 1—49. doi:10.5479/si.00810266.23.1.
  10. ↑ Helen F. James. National Museum of Natural History Smithsonian Institution. Архів оригіналу за 5 червня 2011.
  11. ↑ James, Helen F. & Olson, Storrs L. (1991). Descriptions of thirty-two new species of birds from the Hawaiian Islands: Part I. Non-passeriformes. Ornithological Monographs. 45 (45): 42—47. doi:10.2307/40166794. JSTOR 40166794.
  12. ↑ Carleton, M.D. & Olson, S.L. (1999). Amerigo Vespucci and the rat of Fernando de Noronha: a new genus and species of Rodentia (Muridae, Sigmodontinae) from a volcanic island off Brazil's continental shelf. American Museum Novitates (3256): 1—59.
  13. ↑ Graves, Gary R. & Olson, Storrs L. (1987). Chlorostilbon bracei Lawrence, an extinct species of Hummingbird from New Providence Island, Bahamas. Auk. 104 (2): 296—302. doi:10.1093/auk/104.2.296.
  14. ↑ Luis Sanz, José; Ortega, Francisco (16 лютого 2000). El 'escándalo archaeoraptor' [The Archaeoraptor scandal]. El País (ісп.).
  15. ↑ Olson, Storrs L.; Fleischer, Robert C.; Fisher, Clemency T. & Bermingham, Eldredge (2005). Expunging the 'Mascarene starling' Necropsar leguati: archives, morphology and molecules topple a myth. Bulletin of the British Ornithologists' Club. 125 (1): 31—42.
  16. ↑ Helen Frances James. The Washington Biologists' Field Club: its members and its history (1900–2006). The Washington Biologists’ Field Club. 2007. с. 167—168. ISBN 978-0-615-16259-1.
  17. ↑ Loye and Alden Miller Research Award Recipients – Storrs Olson. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 18 січня 2008. [Архівовано 2007-08-14 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Loye and Alden Miller Research Award Recipients. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 18 січня 2008. [Архівовано 2007-08-14 у Wayback Machine.]. Cooper Ornithological Society
  19. ↑ Bourne, W. R. P., Ashmole, N. P. & Simmons K. E. L. (2003). A new subfossil night heron and a new genus for the extinct rail from Ascension Island, central tropical Atlantic Ocean (PDF). Ardea. 91 (1): 45—51.
  20. ↑ Bickart, K. J. (1990). The birds of the late Miocene-early Pliocene Big Sandy Formation, Mohave County, Arizona. Ornithological Monographs. 44 (44): 1—72. doi:10.2307/40166673. JSTOR 40166673.
  21. ↑ Rando, J. C.; Alcover, J. A. (2007). Evidence for a second western Palaearctic seabird extinction during the last Millennium: The Lava Shearwater Puffinus olsoni. Ibis. 150: 188—192. doi:10.1111/j.1474-919X.2007.00741.x.
  22. ↑ Feduccia, A. & Martin, L. D. (1976). The Eocene zygodactyl birds of North America (Aves: Piciformes). Smithsonian Contributions to Paleobiology. 27: 101—110.
  23. ↑ Kirchman, Jeremy J. & Steadman, David W. (2006). New Species of Rails (Aves: Rallidae) From an Archaeological Site on Huahine, Society Islands. Pacific Science. 60 (2): 281—298. doi:10.1353/psc.2006.0007. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  24. ↑ Mourer-Cliauviré, C. (1989). Les Caprimulgiformes et les Coraciiformes de l'Éocène et de l'Oligocène des phosphorites du Quercy et description de deux genres nouveaux de Podargidae et Nyctibiidae [Caprimulgiformes and Coraciiformes of the Eocene and Oligocene in phosphorites form Quercy and description of two new genera of Podargidae and Nyctibiidae]. Acta Congr. Int. Ornithol. (фр.). 19: 2047—2055.
  25. ↑ Christopher Scharpf; Kenneth J. Lazara (29 січня 2019). Order BLENNIIFORMES: Families TRIPTERYGIIDAE and DACTYLOSCOPIDAE. The ETYFish Project Fish Name Etymology Database. Christopher Scharpf and Kenneth J. Lazara. Процитовано 6 травня 2019.

Посилання
Kembali kehalaman sebelumnya