13-та армія СРСР
На службі	вересень 1939–1999
Країна	СРСР  Україна
Належність	Західний особливий військовий округ, Західний фронт, Центральний фронт, Брянський фронт, Воронезький фронт, Південно-Західний фронт 1-й Український фронт, Прикарпатський військовий округ
Вид	Червона армія, Радянська армія, Збройні сили України
Тип	сухопутні війська
Роль	загальновійськова
Чисельність	армія
Війни/битви	Радянсько-фінська війна Німецько-радянська війна * Курська битва * Битва за Дніпро * Битва за Берлін ** Котбус-Потсдамська операція Операція «Дунай»
Почесні найменування
Командування
Визначні командувачі	генерал-полковник Пухов М. П. генерал-лейтенант Герасименко В. П.

13-та загальновійськова червонопрапорна а́рмія (13 А) — оперативне об'єднання сухопутних військ радянських військ, загальновійськова армія у складі Збройних сил СРСР з вересня 1939 по 1991 р.

Після розпаду Радянського Союзу у складі Збройних сил України. З 1999 — 13-й армійський корпус (ЗСУ).

Створення армії передбачалось директивою Генерального штабу від 24 квітня 1941 року. Формування органів управління армії почалось 5 травня 1941 року в Могильові у Західному Особливому військовому окрузі під керівництвом заступника командувача військами Західного Особливого військового округу генерал-лейтенанта Болдіна.

22 червня 1941 року армія мала перебувала в районі прикриття № 3 і обороняти польові укріплення для надійного захисту напрямку на Бельськ.

• Командувач армії — генерал-лейтенант Філатов Петро Михайлович
• Начальник штабу — комбриг Петрушевський А. В.
• Член Військової ради — бригадний комісар Фурт Порфирій Сергійович
• Начальник політвідділу — бригадний комісар Крайнов Павло Іванович

22 червня штаб армії перебував у Могильові, тому 113-та стрілецька дивізія і 13-й механізований корпус були передані до 10-ї армії, 49-та стрілецька дивізія була передана до 4-ї армії.^[1]

Після початку війни командування об'єднало з'єднання і частини Західного фронту, що перебували в районі Мінська — 21-й стрілецький корпус, 50-ту стрілецьку дивізію, 8-му артилерійську бригаду протитанкової оборони і кілька окремих частин. Штаб армії перемістився до Бєльська.

З кінця червня армія вела оборонні бої в мінському укріпрайоні зі з'єднаннями німецької 3-ї танкової групи. Під ударами противника змушена була відійти за Березину біля Борисова і південніше, а потім за Дніпро.

З 10 липня 1941 року армія брала участь у Смоленській битві (10 липня — 10 вересня)

До середини липня 1941 року війська армії були оточені з'єднаннями 2-ї танкової групи Гудеріана з обох флангів. Виникла загроза оточення. Особливо героїчно воювала 172-га стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора М. Т. Романова, якого під час виходу із оточення було важко поранено та взято в полон, а під час втечі страчено.^{[джерело?]}

24 липня армія увійшла до складу Центрального фронту.

У районі Могильова героїчно бились воїни 388-го стрілецького полку 172-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника С. Ф. Кутєпова. Тільки за один день цей полк знищив 39 ворожих танків. Знаходячись в оточенні, полк майже три тижні бився з ворогом. Захисники міста затримали та знекровили до чотирьох німецьких дивізій.^{[джерело?]}

15 серпня армія увійшла до складу Брянського фронту.

З 30 вересня армія вела оборонні бої на річках Сож, Судость, Десна під час Орловсько-Брянської оборонної операції (30 вересня — 23 жовтня).

На початку жовтня 1941 року війська армії опинилися в оточенні німецьких військ біля міста Орла. Після дев'ятиденних боїв з'єднання та частини армії розгромили частини 48-го німецького корпусу, прорвали його оборону та вийшли з оточення, зберігши всі бойові знамена та озброєння. Протягом жовтня армія здійснювала оборонну операцію на Курському напрямку, але ослаблена в попередніх боях була змушена відступити на рубіж Малоархангельськ-Шигри. Ця операція згодом переросла в Лівенську оборонну операцію. Використовуючи перевагу в танках, артилерії, авіації противнику вдалося захопити Лівни, а на початку грудня — Єлець.^{[джерело?]}

З початком контрнаступу під Москвою армія брала участь у Єлецькій операції (6—16 грудня 1941 року)

24 грудня армія увійшла до складу Брянського фронту другого формування, продовжила наступ і 25 грудня звільнила місто Лівни.

До кінця 1941 року армія вийшла на рубіж Скородне-Колпани, який утримувала до середини 1942 року.

У січні 1942 року командувачем 13-ї армії призначили генерал-майора Пухова Миколу Павловича, який очолював її до кінця війни.

Армія вела оборонні бої біля міста Лівни, до її складу увійшли 284-та стрілецька дивізія, 129-та танкова бригада та 109-та стрілецька бригада.

З червня 1942 року до січня 1943 року війська армії брали участь в оборонній операції на Воронезькому та Валуйсько-Россожанському напрямку Брянського фронту, а з кінця червня у Воронезько-Ворошиловградській операції. На початку липня 1942 року шість піхотних дивізій німців, одна танкова бригада та бригада «СС» не змогли прорвати Єлецько-Лівенський щит, який обороняла 13-та армія.

Армія взяла участь у Воронезько-Касторненській наступальній операції, в результаті якої просунулась вперед майже на 200 кілометрів, звільнила від окупантів 6 тисяч населених пунктів і зайняла рубіж Малоархангельськ-Рождествєнскоє. На той час до складу армії входили вісім стрілецьких дивізій (148-ма, 307-ма, 132-га, 8-ма, 15-та стрілецькі дивізії — першого ешелону, 280-та, 211-та, 81-ша стрілецькі дивізії — другого ешелону). Для посилення армії були виділені 118-та і 129-та танкові бригади, три танкові полки, 12-й і 5-й артилерійські дивізії, 5-та гвардійська мінометна дивізія, 8 мінометних полків, 16-та зенітна дивізія, а також для вогневої підтримки з повітря 16-та повітряна армія.

Із середини березня 1943 року у складі Центрального фронту армія утримувала цей рубіж, а на окремих напрямках продовжувала вести бої з метою покращення свого положення. Наприкінці весни наші війська перейшли в оборону на Курському виступі і, знаходячись у першому ешелоні Центрального фронту, обороняли смугу шириною 32 кілометри, в межах якої противник готувався завдати головного удару з півночі.

Влітку 1943 року армія у складі Центрального фронту готувалась до битви на Курській дузі. На той час вона нараховувала понад 150 тисяч військовослужбовців.

Під час Орловсько-Курської битви війська армії розгромили 17 дивізій німців, зупинивши їх, та розпочали успішний контрнаступ, а в оборонній операції під Курськом було зірвано літній наступ німецьких військ і покладено остаточну крапку наступальній стратегії гітлерівської армії.

За вмілі дії в ході Курської битви особовий склад армії отримав подяку від Верховного Головнокомандувача, тисячі воїнів були нагороджені державними нагородами. З переходом радянських військ у контрнаступ армія брала участь в Орловській операції 1943 року.

У липні 1943 року армія взяла участь у Кромській наступальній операції, в результаті якої було звільнено місто Кроми. Протягом серпня армія звільнила міста Орел та Белгород та здійснила 120-тикілометровий марш, форсувала Десну і Дніпро, на правому березі яких захопила плацдарм.

Переможний хід 13-ї армії з визволення України розпочався 28 вересня 1943 року, коли радянські частини штурмом заволоділи першим українським містом Черніговом.

За підсумками Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції командувачу 13 армії генерал-лейтенанту Пухову Миколі Павловичу та ще понад двомстам воїнам армії було присвоєно почесне звання Героя Радянського Союзу.

У жовтні 1943 року армія увійшла до складу Воронезького фронту, яким командував генерал армії Ватутін Микола Федорович, а з листопада 1943 року до вересня 1944 року у складі 1-го Українського фронту армія вела бої за звільнення правобережної України та південно-східних районів Польщі.

Під час Київської, Житомирсько-Бердичівської, Проскурівсько-Чернівецької та Львівсько-Сандомирської наступальних операцій війська армії пройшли з боями понад 750 кілометрів.

У першій половині січня 1944 року війська армії у складі 1-го Українського фронту на його правому крилі в районах південного Полісся вели бої зі з'єднаннями групи армій «Південь». У складі армії було чотири стрілецькі корпуси (76-й, 77-й, 24-й, 28-й) до яких входили десять стрілецьких дивізій. Армії оперативно були підпорядковані також 1-й та 6-й гвардійські кавалерійські корпуси (шість кавалерійських дивізій), танкова бригада, один самохідно-артилерійський полк, сім артилерійсько-мінометних полків, одна зенітно-артилерійська дивізія та одна штурмова інженерно-саперна бригада. За успішні бойові дії, в результаті яких радянські війська першими вийшли на Державний кордон СРСР 4 січня 1944 року армія отримала подяку від Верховного Головнокомандувача.

Під час Рівненсько-Луцької наступальної операції з 24 січня по 13 лютого 1944 року армія діяла на головному напрямку і вирішувала основне завдання з оточення та знищення противника в районі міст Рівне, Луцьк. Також на меті було оволодіння важливим з оперативного погляду районом Рівне — Луцьк — Шепетівка, для завдання згодом глибокого удару на Чернівці. Вирішальну роль у цій операції відіграла 13-та армія.

Ліси і болота Рівненщині та Волині займали 70 відсотків усіх територій, найбільші річки Горинь, Іква, Стир значно ускладнювали просування військ. У смузі армії на фронті до 215 кілометрів була лише одна шосейна дорога (Новоград-Волинський-Рівне) та дві зруйновані залізниці. Операція розпочалась в умовах ранньої відлиги. Її підготовка тривала дві доби. Командувач армії генерал-лейтенант Пухов вирішив здійснити операцію у два етапи.

Задумом командувача було прорвати тактичну зону оборони противника трьома корпусами на Рівненському напрямку, для чого завдати противнику два удари силами 24-го та 28-го стрілецьких корпусів із району Митягин на Здолбунів в обхід Рівного з півдня та силами 76-го стрілецького корпусу з району Костополя на Клевань, обходячи Рівне з півночі і таким чином охопити Рівненське угруповання ворога з двох боків, розгромити його та заволодіти рубежем Клевань — Рівне — Здолбунів; одночасно з цим висунути два кавалерійські корпуси з району Сарн у район Маневичів-Розничів для подальшого удару на Луцьк.

На другому етапі операції слід було завдано одночасний удар у загальному напрямку на Луцьк із двох боків 76-м та 28-м стрілецькими корпусами зі сходу, 1-м і 6-м кавалерійськими корпусами з півночі і північного заходу; захопити місто Луцьк і вийти на рубіж Маневичі — Луцьк — Дубно.

Вирішальну роль у визволенні міста Рівне відіграли кавалеристи 1-го та 6-го гвардійських кавалерійських корпусів армії, які у взаємодії з партизанами здійснили глибокий обхід головного угруповання німецьких військ, що обороняли добре укріплений рубіж на східному березі річки Горині. Незважаючи на постійні жорстокі контратаки відступаючого противника, складний ландшафт місцевості, яким мали здійснюватись головні удари, війська армії успішно підготувались до операції і рішучим штурмом захопили Сарни. Цього дня^[коли?] усі війська армії перейшли у наступ і за два дні боїв просунулись на 25—30 кілометрів.

У січні 1944 року війська армії захопили міста Степань, Костопіль, Тучин, а згодом завершили перегрупування, зосередились і перейшли у наступ, форсуючи Горинь, звільнили місто Острог, а невдовзі і міста Луцьк та Рівне.

У ході боїв за Рівне були знищені сім піхотних і одна танкова дивізія противника, дев'ять піхотних і поліцейських полків і кілька окремих частин спеціального призначення.

За вдале виконання бойового завдання з визволення міста Рівне Верховний Головнокомандувач 5 лютого 1944 року оголосив особовому складу 13-ї армії подяку, а Москва салютувала доблесним військам, які звільнили міста Рівне, Луцьк, Здолбунів та інші населені пункти Волині 20 артилерійськими залпами із 224-х гармат.

Понад 13 тисяч воїнів було нагороджено орденами та медалями. Почесне найменування «Рівненських» отримали 6 частин та з'єднань армії, 10 з них були нагороджені орденами.

Наприкінці лютого — на початку березня 1944 року війська армії утримували відвойовані території та готувались до звільнення міст Броди, Дубно та Кременець, в яких були зосереджені великі сили противника.

Противник активізував бойові дії, безперервно завдаючи авіаційних ударів по містах Рівне та Дубно.

4 березня 1944 року розпочався наступ військ Першого Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Жукова, 24-й стрілецький корпус зі складу армії впритул підійшов до міста Кременець. Готувались до наступу решта військ армії. Вони отримали завдання ударом правого флангу військ із району Луцьк — Торговиці вийти в район Бродів і оточити війська противника перед фронтом армії, зокрема вісім танкових дивізій німців у Дубно.

Війська армії 17 березня обхідним маневром і ударом із фронту здобули місто Дубно, а 19 березня — Кременець.

Наприкінці березня війська армії в районі Бродів перейшли в оборону. На цій ділянці противник завдяки підкріпленню здійснив кілька жорстоких атак. Поповнюючись резервами, армія вдосконалювала оборону.

З квітня 1944 року війська армії передали частину своєї смуги фронту в районі Кременця 18-й армії Другого Українського фронту та почали діяти на Ковельському та Володимир-Волинському напрямку.

Початок операції з прориву оборони німців на Львівському напрямку розпочався 13 липня 1944 року.

Наприкінці липня війська армії на фронті близько 100 кілометрів вийшли на державний кордон СРСР, прорвавши оборону противника на Львівському напрямку.

У кінці липня війська армії підійшли до річки Вісли і розпочали її форсування. Під регулярними авіаційними ударами противника захопили плацдарм на західному березі річки. Попри те, що німці намашгались за допомогою двох резервних танкових дивізій «СС» скинути радянські війська у Віслу, 18 серпня 1944 року було відвойовано місто Сандомир, яке було важливим опорним пунктом оборони німців. Цього ж дня по радіо було отримано повідомлення про заохочення особового складу армії від Верховного Головнокомандувача.

Війська Першого Українського фронту форсували річку Віслу в районі міста Сандомир, внаслідок важких боїв просунулись вперед на 50 кілометрів, розширили захоплений плацдарм на західному березі річки Вісли по фронту і 18 серпня штурмом здобули місто Сандомир. Війська армії з 29 серпня перейшли в оборону Завісленського плацдарму, цього ж дня завершили оточення трьох німецьких дивізій і продовжили знищувати їх.

Противник відчайдушно опирався, намагався відновити свої позиції силами танкових ударних груп «Королівські тигри» та ліквідувати плацдарм. Атаки німців повторювались до семи разів на добу. Їм вдавалось тимчасово потіснити радянські війська, але становище було відновлено. Оборонні бої продовжувались до початку січня 1945 року.

Наступ військ армії розпочався з Сандомирсько-Сілезької операції, коли війська успішно прорвали сильно укріплену оборону противника в районі міста Кельці та вийшли до річки Одер, яку в кінці січня 1945 року форсували південніше Штейнау.

У Нижньо-Сілезькій операції з'єднання армії у взаємодії з іншими військами зламали супротив противника на річках Одер, Бубр, і вийшли до річки Нейсе північно-західніше Трібеля.

У квітні — травні 1945 року армія брала участь у Берлінській та Празькій наступальних операціях. По закінченні, вперше за роки війни, 3 червня 1945 року у військових частинах армії був оголошений вихідним днем.

3 серпня 1945 органи управління армії та підрозділи забезпечення завершили передислокацію в місто Рівне, де розташувався штаб армії.

За великий внесок у розгром німецьких військ, виявлену мужність і героїзм при звільненні Полісся визнані гідними почесного найменування «Рівненських» з'єднання і частини, що входили до складу 13 армії:

• 6-та гвардійська ордена Леніна Червонопрапорна стрілецька дивізія;
• 7-ма штурмова інженерно-саперна бригада;
• 39-та Київсько-Рівненська п'ятиорденоносна гарматна артилерійська бригада;
• 8-ма гвардійська кавалерійська дивізія імені Ф. М. Морозова;
• 13-та гвардійська кавалерійська дивізія;
• 313-й гвардійський мотострілецький полк;
• 975-й зенітно-артилерійський полк.

Понад 740 населених пунктів, шкіл, вулиць носять назви частин та імена героїв 13-ї Червонопрапорної армії. Тільки в місті Рівне є вулиці Пухова, Чернишова, Шостої гвардійської дивізії, Тувинських добровольців. У рядах армії в роки війни служили Людвік Свобода, В. Н. Довгих, відомий головний конструктор космічних об'єктів О. М. Іванівський, академіки А. Н. Борисович, В. Н. Стручків, К. Н. Щепкин, (тричі Герой Соціалістичної Праці), маршали Радянського Союзу С. С. Бірюзов, К. С. Москаленко, И. И. Якубовський. За виявлену мужність і героїзм у боях на ріці Березина нагороджений орденом Червоного Прапора Рубен Ібаррурі. У роки війни у частинах армії були десятки осіб, що в повоєнні роки стали професорами, письменниками.

Штаб армії розміщався у місті Рівне.

На 1989 рік 13-та загальновійськова червонопрапорна армія складалася з 4 мотострілецьких дивізій, з'єднань й частин армійського підпорядкування^[50]:

• 17-та гвардійська мотострілецька дивізія (СРСР), Хмельницький
  • 105-й танковий полк
  • 56-й гвардійський мотострілецький полк, Тульчин
  • 318-й мотострілецький полк
  • 56-й гвардійський мотострілецький полк
  • 90-й гвардійський артилерійський полк, Тульчин
  • 1160-й зенітний полк
• 51-ша гвардійська мотострілецька дивізія, Володимир-Волинський
  • 170-й танковий полк
  • 44-й гвардійський мотострілецький полк
  • 47-й гвардійський мотострілецький полк
  • 50-й гвардійський мотострілецький полк
  • 43-й гвардійський артилерійський полк
  • 59-й зенітний полк
• 97-ма гвардійська мотострілецька дивізія, Славута
  • 110-й танковий полк
  • 289-й гвардійський мотострілецький полк
  • 292-й гвардійський мотострілецький полк
  • 294-й гвардійський мотострілецький полк
  • 232-й гвардійський артилерійський полк
  • 1094-й зенітний артилерійський полк
• 161-ша мотострілецька дивізія, Ізяслав
  • 83-й гвардійський танковий полк
  • 57-й гвардійський мотострілецький полк
  • 313-й мотострілецький полк
  • 316-й мотострілецький полк
  • 1036-й артилерійський полк
  • 1067-й зенітний полк
• 119-й окремий вертолітний полк (24 Мі-8, 1 Мі-6, 12 Мі-24, 5 Мі-24К), Броди
• 442-й окремий вертолітний полк (24 Мі-24, 12 Мі-8, 3 Мі-9), Жовтневе
• (?) десантно-штурмовий батальйон, Дубно
• 247-й окремий ремонтно-відновлюваний батальйон, Ізяслав
• 374-й окремий ремонтно-відновлюваний батальйон, Ізяслав
• 13-й окремий артилерійський полк (24 од. 2С5 «Гиацинт», 36 од. 2А65), Ковель
• 802-й окремий реактивний артилерійський полк (36 од. 9П140 «Ураган»), Ковель
• 713-й окремий реактивний дивізіон, Ковель
• 62-га зенітно-ракетна бригада (ЗРК «Бук-М»), Любомль
• 49-й окремий інженерний полк, Острог
• 561-й окремий інженерно-саперний батальйон, Острог
• 38-ма ракетна бригада (8 ПУ 9К72), Славута
• Штаб 86-ї бригади матеріального забезпечення, Рівне
• 55-й окремий Петроківський Червонопрапорний полк зв'язку, Рівне
• 53-й окремий радіотехнічний батальйон, Рівне
• (?) окремий батальйон охорони й забезпечення (5 Т-72, 22 БТР-70), Рівне
• 22-й окремий батальйон хімічного захисту, Рівне
• 21-й окремий батальйон радіоелектронної безпеки, Рівне
• 971-й окремий батальйон радіоелектронної безпеки, Рівне
• 79-й окремий навчальний медичний батальйон, Рівне

• Генерал-лейтенант Філатов Петро Михайлович (25 травня — 8 липня 1941), (отримав тяжке поранення 8 липня, помер у Москві 14 липня)
• Генерал-лейтенант Ремезов Федір Микитович (9—13 липня 1941), (отримав тяжке поранення 12 липня);
• Генерал-лейтенант Герасименко Василь Пилипович (14—26 липня 1941),
• Генерал-майор Голубєв Костянтин Дмитрійович (26 липня — 30 серпня 1941),
• Генерал-майор Городнянський Авксентій Михайлович (31 серпня 1941 — 2 січня 1942),
• Генерал-майор, з 14 лютого 1943 р. — генерал-лейтенант, з 26 серпня 1944 р. — генерал-полковник Пухов Микола Павлович (3 січня 1942 — 3.06.1946).

За всю війну 13-та армія брала участь в 17 наступальних та 10 оборонних операціях. До її складу у різний час війни входило 135 з'єднань, у лавах яких воювало близько мільйона військовослужбовців.

Під час боїв 13-та армія знищила понад 350 тисяч солдат та офіцерів противника, понад 2500 танків і самохідно-артилерійських установок, понад 1000 літаків, близько 3000 гармат, сотні тисяч ворогів були взяті у полон.

У 13-й армії воювало понад 500 Героїв Радянського Союзу, 32 повні кавалери ордена Слави, 150 тисяч воїнів-орденоносців. В роки війни 16 воїнів армії закрили своїм тілом амбразури різних вогневих точок противника. Особовий склад армії за зразкове виконання завдань командування 28 разів отримував подяки Верховного Головнокомандування.

• Генерал-полковник Шумилов Михайло Степанович (4.06.1946 — 18.02.1947)
• Генерал-полковник Плієв Ісса Олександрович (19.02.1947 — 19.04.1948)
• Генерал-полковник Людников Іван Ілліч (20.04.1948 — 2.12.1949)
• Генерал-лейтенант Нечаєв Олександр Миколайович (3.12.1949 — 8.01.1953)
• Генерал-лейтенант Олешев Микола Миколайович (9.01.1953 — 5.04.1954)
• Генерал-лейтенант Бакланов Гліб Володимирович (6.04.1954 — 23.02.1959)
• Генерал-майор Андрющенко Сергій Олександрович (24.02.1959 — 25.02.1961), із 25 травня 1959 р. — генерал-лейтенант
• Генерал-лейтенант Вашурін Петро Семенович (20.04.1961 — 2.06.1968)
• Генерал-лейтенант Мельников Павло Васильович (3.06.1968 — 3.02.1970)
• Генерал-лейтенант Рикалов Федір Іванович (4.02.1970 — 27.02.1973)
• Генерал-майор Зайцев Микола Олексійович (28.02.1973 — 31.08.1975), з 4 листопада 1973 р. — генерал-лейтенант
• Генерал-майор Савочкін Роман Михайлович (1.09.1975 — 19.08.1977)
• Генерал-майор Скоков Віктор Васильович (20.08.1977 — 1979), з 16 лютого 1979 р. — генерал-лейтенант
• Генерал-майор Гусєв Петро Іванович (1979—1981), з 25 жовтня 1979 р. — генерал-лейтенант
• Генерал-майор Клейменов Анатолій Миколайович (1981 — лютий 1984), з 3 листопада 1983 р. — генерал-лейтенант
• Генерал-лейтенант Макаров Олександр Сергійович (лютий 1984 — січень 1987)
• Генерал-майор Гурін Геннадій Миколайович (січень 1987 — березень 1989), з 27 жовтня 1988 р. — генерал-лейтенант
• Генерал-майор Шеєнков Анатолій Григорович (березень 1989—1991), з 25 квітня 1990 р. — генерал-лейтенант
• Генерал-майор Степанов Валерій Миколайович (1991 — 28 січня 1992), з 29 квітня 1991 р. — генерал-лейтенант
• Генерал-майор Шуляк Петро Іванович (1992—1993 рр.)
• Генерал-лейтенант Затинайко Олександр Іванович (1993—1996 рр.)
• Генерал-майор Петрук Микола Миколайович (1996—2000 рр.)

• 13-я армия на www.victory.mil.ru(рос.)
• Перечни вхождения соединений и частей РККА в состав Действующей армии в 1939—1945 гг. [Архівовано 17 грудня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
• 13-я армия [Архівовано 7 лютого 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Боевой состав Советской Армии на 1 мая 1945 г.
• 13-я АРМИЯ

• Радянська анексія західнобілоруських земель
• Оборона Вільно
• Битва за Модлин
• Лінія Маннергейма
• Операція «Цитадель»

• «В пламени сражений. Боевой путь 13-й армии», Москва, 1973
• Пухов Н. П., «Годы испытаний», Москва, 1959
• Гордиенко А. К., «Днепровские были», Москва, 1967