Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

AIM-120 AMRAAM

AIM-120 AMRAAM
Ракета AIM-120
Ракета AIM-120
Типракета класу «повітря — повітря» середньої дальності
ПоходженняСполучені Штати
Історія використання
На озброєннівересень 1991
ОператориСША США
Історія виробництва
РозробникHughes/Raytheon
Розроблено1979—1991[1], лютий 1984[1]
ВиробникRaytheon
Вартість одиниці• $300 000-$400 000 варіант 120С
• $700 000 варіант 120D (приблизно)
Виготовлена
кількість		~20 000[2]
ВаріантиAIM-120A, AIM-120B, AIM-120C, AIM-120C-4/5/6/7, AIM-120D
Характеристики
Операційна
дальність
• AIM-120A/B: 55–75 км
• AIM-120C-5: >105 км
• AIM-120D : >160 км
AIM-120 AMRAAM у Вікісховищі

AIM-120 AMRAAM (англ. Advanced Medium-Range Air-to-Air Missile) — американська всепогодна керована ракета класу «повітря — повітря» середньої дальності. Ракети цього класу призначені для ураження повітряних цілей за межами прямої видимості цілі (англ. Beyond Visual Range (BVR)). У ВПС США отримала прізвисько Slammer (укр. Хлопавка).

Розроблялася фірмою Hughes Aircraft з 1981 року й була прийнята на озброєння ВПС США в 1991 році. Крім США, перебуває на озброєнні ВПС Великої Британії, Німеччини та низки інших країн-членів НАТО. Є основним озброєнням винищувачів F-15C, F-15E, F-16, F/A-18C/D, F/A-18E/F, F-22.

Виробництвом ракет займалися фірми Hughes Aircraft і Raytheon. Після поглинання фірми Hughes, єдиним виробником ракет є фірма Raytheon.

Історія розробки

AIM-120

Історія розробки AMRAAM почалася в середині 1970-х років, коли військові кола США дійшли висновку про необхідність розробки нової ракети середньої дальності з активною радіолокаційною ГСН на зміну ракетам AIM-7 Sparrow з напівактивною радіолокаційною ГСН. Основою цих висновків послужили як дослідження, так і практика бойового застосування ракет «повітря — повітря». У 1974—1978 роках були проведені спільні програми з дослідження тактики повітряного бою — ACEVAL (англ. Air Combat Evaluation) і вироблення вимог до ракет класу «повітря — повітря» — AIMVAL (англ. Air Intercept Missile Evaluation), які показали, що винищувач у процесі наведення на ціль ракет із напівактивним наведенням дуже вразливий[3]. На авіабазі Нелліс були проведені повітряні бої між представниками «синіх» — винищувачами F-14 і F-15 озброєних AIM-7 та AIM-9, і представниками «червоних» — винищувачами F-5E, озброєних лише AIM-9. Повітряні бої показали, що необхідність підсвічування бортовою РЛС цілі після пуску ракет AIM-7 винищувачами «синіх» дає можливість застосування «червоними» своїх ракет і призводить до взаємного знищення противників[4]. Одним із висновків стало ухвалення рішення про необхідність розробки ракети з активною ГСН за типом AIM-54, але легшої — в розмірності AIM-7.

З іншого боку, аналіз бойових дій показав зміну тактики повітряних боїв і необхідність використання ракет, що діють за принципом «вистрілив і забув», оскільки ракети з напівактивним наведенням мають малу ефективність і не забезпечують вирішальної переваги в повітряному бою. Так, у ході Арабо-Ізраїльської війни 1973 року ракетами Спарроу ізраїльтяни збили тільки сім літаків, а ракетами з ІЧ ГСН — близько 200. У повітряних боях між ізраїльськими та сирійськими винищувачами над Ліваном в 1982 році ракетами Спарроу збили тільки два літаки, а ще п'ятдесят ракетами з ІЧ ГСН[5].

У 1978 році спільно ВПС і ВМС США були сформульовані вимоги JSOR (англ. Joint Service Operational Requirement) до нових ракет. Вони включали в себе завдання створення ракети з активною ГСН, ведення бою одночасно з декількома літаками противника й сумісності з літаками як ВПС, так і ВМС[5]. У 1980 році до програми приєдналися кілька країн НАТО. Був підписаний меморандум про розробку двох програм. Країни НАТО за участю США повинні були зайнятися програмою створення ракети малої дальності ASRAAM (англ. Advanced Short Range Air to Air Missile). США, за участю країн НАТО, займалися програмою створення ракети середньої дальності AMRAAM (англ. Advanced Medium-Range Air-to-Air Missile)[5].

У грудні 1976 року до розробки концепції нової ракети приступили фірми Ford Aerospace, General Dynamics, Hughes, Raytheon і Motorola/Northrop[6]. У лютому 1979 року після закінчення концептуальної фази (англ. conceptual phase) опрацювання серед п'яти претендентів для продовження робіт було відібрано дві фірми — Hughes Aircraft Co. і Raytheon Co. Протягом 33 місяців фірми займалися опрацюванням технічного боку ракет і створенням льотних тестових прототипів. У грудні 1981 року фірмами Hughes і Raytheon були продемонстровані прототипи[7]. Фірма Hughes запропонувала ракету нормальної аеродинамічної схеми, що зовні нагадувала ракету Спарроу. Фірмою Raytheon була запропонована більш революційне компонування — зі зменшеними аеродинамічними поверхнями і несівним корпусом[6]. Фірма Hughes Aircraft була оголошена переможцем конкурсу і з нею був укладений 50-місячний контракт вартістю 421 мільйон доларів[6] на подальшу розробку ракети [8]. Розробка нової ракети йшла під індексом YAIM-120A[7][1].

Початковими планами передбачалося розгортання ракет в 1987 році, а габарити і вартість нової ракети мали бути менше, ніж у ракет Спарроу[5]. У 1982 році другим виробником ракет була обрана фірма Raytheon, з часткою 40 % в загальній кількості вироблених ракет. Планувалося виробити близько 24 000 ракет, а вартість програми оцінювалася в 10 мільярдів доларів[6]. Однак реалізація даних планів зіткнулася з труднощами. Якщо витримати вимогу за габаритами вдалося, то зі строками та вартістю розробки виникли проблеми. Станом на 1984 рік затримка в строках розробки склала вже два роки, а вартість ракети на 120 % перевищила спочатку заплановану — розрахункова ціна ракети зросла з 182 тисяч доларів до 438[8][прим. 1].

Програма розробки зіткнулася і з політичними труднощами. У зв'язку з невдачами і затримками при розробці компонентів ракет ASRAAM з програми її розробки вийшла Німеччина, а потім й інші країни. США вирішили продовжувати розвиток ракет сімейства Сайдвіндер. У кінцевому підсумку програма була продовжена Великою Британією практично самостійно. Зміна планів по створенню ракет малої дальності привела і до перегляду планів по участі європейських країн у розробці AMRAAM. Німеччина і Велика Британія вирішили зайнятися розробкою ракети MBDA Meteor, а Франція — самостійною розробкою ракети MICA.

У лютому 1984 року відбувся перший випробувальний пуск AIM-120A з борту винищувача F-16. Але запуск повноцінної ракети з перехопленням реальної цілі відбувся тільки через три роки у вересні 1987 року. Перші постачання початкової партії ракет (англ. Low-Rate Initial Production) були здійснені ВПС в жовтні 1988 року. У вересні 1991 року було оголошено про досягнення ракетами оперативної готовності (англ. Initial Operational Capability - IOC)[1]. Про досягнення оперативної готовності ракетами, поставленими ВМФ, було оголошено у вересні 1993 року[7].

Конструкція

Схема ракет AIM-120A

Ракета AIM-120 виконана за нормальною аеродинамічною схемою з «Х» подібним розташуванням консолей крила і керма. Корпус ракети поділений на три відсіки: головний, бойової частини і хвостовий. Корпус покритий спеціальною фарбою сірого кольору, що витримує значний кінетичний нагрів[9].

У головному відсіку розташований блок системи керування і наведення WGU (англ. Weapons Guidance Unit), що включає в себе обтічник, активну радіолокаційну голівку самонаведення (ГСН), блок керування, інерціальний блок, неконтактний детонатор TDD (англ. Target Detection Device)[7]. На AIM-120A використовується блок наведення модифікації WGU-16/B[1].

Всі пристрої, крім радіопідривача, розташовані всередині конструкції, що складається з обтічника, титанової оболонки і кормового алюмінієвого шпангоута. Радіопідривач, інерціальний блок, блок керування і ГСН приєднуються до кормового шпангоуту єдиним модулем[7]. Радіопрозорий обтічник має довжину 530 мм, діаметр біля основи — 178 мм і виготовляється з кераміки армованої скловолокном[9]. Активна радіолокаційна головка самонаведення працює в єдиному з РЛС носія частотному X діапазоні (довжина хвилі 3 см). У ГСН застосований генератор зондуючого сигналу з використанням лампи біжної хвилі з вихідною потужністю 500 Вт. Дальність захоплення цілі з ЕПР = 3 м² становить близько 16-18 км[9].

За ГСН розташований блок керування, що включає в себе автопілот з високопродуктивною мікро-ЕОМ на базі процесора з тактовою частотою 30 МГц[9] і має пам'ять ємністю 56 000 16-розрядних слів. ЕОМ є спільною для командної та радіолокаційної систем — за допомогою неї відбувається керування сервоприводами антени ГСН, обробка сигналів радіолокаційної апаратури, забезпечуються всі функції управління і командного зв'язку[7]. Використання ЕОМ дозволило здійснювати розрахунок параметрів взаємного руху цілі і ракети і виконувати розрахунок оптимальної траєкторії наведення і виведення ракети на ціль під ракурсом, необхідним для отримання найбільшого вражаючого ефекту бойової частини[9]. Модифікація AIM-120A не може бути перепрограмована і для зміни програмного забезпечення вимагає зміни апаратури. Пізніші модифікації отримали програмне забезпечення на перепрограмованому постійному запам'ятовуючому пристрої (англ. Electronic Erasable Programmable Read Only Memory), що дозволило перепрограмовувати ракету перед вильотом[7].

У задній частині блоку управління знаходиться безкарданна інерціальна платформа, в якій застосовані мініатюрні швидкісні гіроскопи. Вага платформи становить менше 1.4 кг[9].

Відсік бойової частини (англ. Weapons Detonation Unit) інтегрований в корпус ракети. AIM-120A оснащується осколковою бойовою частиною (з готовими осколками) спрямованої дії WDU-33/B масою 23 кг[1], що складається власне з бойової частини, запобіжного виконавчого механізму FZU-49/B і контактного детонатора Mk 44 Mod 1[7]. У передній частині відсіку знаходиться роз'єм для з'єднання з головною частиною[7].

Відсік двигуна WPU-6/B (англ. Weapons Propulsion Unit) складається з корпусу ракети, твердопаливного ракетного двигуна (РДТП), соплового блоку і пристроїв для підвісу під літак AFD (англ. Arm/Fire Device)[7]. Дворежимний РДТП розробки фірм Hercules/Aerojet[1] оснащений малодимним полібутадіеновим[7] паливом вагою 45 кг[9]. Корпус РДТП суміщений з корпусом ракети. Разом з двигуном виготовляється вогнева труба, навколо якої розташовується відсік керування. Сопловий блок виконаний знімним, для забезпечення знімання/установки відсіку керування. На корпусі відсіку двигуна розташовані роз'єми для установки знімних консолей крила[7].

Носії

Пуск AIM-120 з винищувача F-15

Ракети AMRAAM є основною зброєю класу «повітря — повітря» всіх типів сучасних винищувачів американських збройних сил — «Harrier-II», F-15, F-16, F/A-18, F-22. Нею буде оснащений і перспективний винищувач F-35. Ракети сімейства AIM-120 також стоять на озброєнні винищувачів країн НАТО та інших союзників США — F-4F, «Tornado», «Harrier», JAS-39 «Grippen», «Eurofighter Typhoon». Ними озброювалися і вже зняті з озброєння винищувачі F-14D і JAS-37 «Viggen»[9].

Ракети можуть стартувати з рейкових пускових пристроїв LAU-127A (винищувачі F/A-18C/D), LAU-128A (F-15) і LAU-129A (F-16). З цих же напрямних можливий пуск ракет AIM-9 Sidewinder[7].

Тактика застосування

У загальному випадку траєкторія польоту ракети може складатися з трьох відрізків: командно-інерційного, автономного інерційного і активного радіолокаційного. Схема наведення принципово подібна для пусків із будь-якого виду носіїв. На винищувачі F/A-18 ціль шукає бортова РЛС AN/APG-65. Вона здатна виділяти і одночасно супроводжувати до десяти найважливіших цілей. На бортовому індикаторі зображено вісім з них. Пілот вибирає ціль та запускає ракету. Режим активного самонаведення використовується в ближньому повітряному бою при візуальній видимості цілі[9].

У разі пуску за межі візуальної видимості цілі, бортовою апаратурою носія здійснюється розрахунок траєкторії цілі та обчислення точки зустрічі ракети з цілі. Перед пуском інерційно-навігаційній системі ракети з борту носія передаються координати цілі. Після пуску ракети в бортовій апаратурі літака-носія фіксуються дані траєкторії цілі. Якщо ціль не маневрує, то передача з носія команд корекції не відбувається. Наведення AIM-120 на початковій ділянці здійснюється тільки за допомогою власної ІНС, а потім починає працювати активна ГСН. Як уже зазначалося, виявлення цілі з ЕПР = 3 м² відбувається на дальностях порядку 16-18 км[9].

Якщо ціль маневрує, бортовою апаратурою проводиться розрахунок її траєкторії і на ракету передаються скориговані координати цілі. Коригувальні команди передаються через бічні пелюстки діаграми напрямленості антени РЛС літака-носія з періодичністю її сканування. Ці команди ракета приймає за допомогою бортового приймача лінії зв'язку. За допомогою бортової апаратури носія можливо наведення одночасно до восьми ракет, запущених по різних цілях. Бортова апаратура відстежує для кожної ракети час, що залишився до захоплення цілі активною ГСН. Це дозволяє своєчасно вимикати передавання команд корекції. З ракети на носій може надходити телеметрична інформація про режими роботи систем ракети, включно з сигналом про захоплення цілі головкою самонаведення[9].

У разі постановки ціллю звад, апаратура ракети на середньому і кінцевому відрізках може перемикатися в режим наведення на джерело завад. Відповідний режим наведення вибирається за концепцією «пустив і забув», згідно з якою льотчик повинен якомога раніше вийти з-під можливої ​​атаки противника, перевівши ракету в режим інерційно-активного наведення[9].

Модифікації

AIM-120A

Базова модифікація ракети. Постачання цієї модифікації почалися в 1988 році, а у вересні 1991 року ракети досягли оперативної готовності (англ. Initial Operational Capability-IOC)[1].

AIM-120B

AIM-120B, перші постачання якої почалися в 1994 році, отримала новий блок наведення (англ. guidance section) WGU-41/B. Він мав перепрограмовувані модулі EPROM, новий цифровий процесор і ряд інших нових елементів[1]. Ракета отримала можливість перепрограмування безпосередньо в транспортному контейнері[10]. Навчальні модифікації отримали позначення CATM-120B (англ. captive-carry missiles) і JAIM-120B (англ. test and evaluation missiles)[1].

AIM-120C

В результаті виконання першого етапу програми комплексної модернізації (англ. P3I Phase 1 - Pre-Planned Product Improvement, Phase 1) була створена модифікація AIM-120С. Основною відмінністю від попередніх модифікацій стало зменшення розмаху крила і оперення до 447 мм. Це було зроблено для забезпечення можливості розміщення ракет AIM-120 на внутрішній підвісці винищувача F-22 Raptor[1]. Було знижено аеродинамічний опір, але дещо погіршилися маневрові характеристики[11]. Ракета отримала вдосконалену систему інерціального наведення WGU-44/B[1][11]. За аналогією з AIM-120A/B навчальні варіанти ракет отримали позначення CATM-120C і JAIM-120C[1].

AIM-120C-4

Першою модифікацією створеної в рамках другого етапу модернізації P3I Phase 2 стала AIM-120C-4. Розміщення її у військах розпочато в 1999 році. Ракета отримала нову бойову частину WDU-41/B меншої маси (18 кг замість 23.5 кг на ранніх модифікаціях)[1].

AIM-120C-5

Наступною модифікацією по другому етапу стала AIM-120C-5. Вона являє собою AIM-120C-4 з коротшою модифікованої секцією керування WCU-28/B з електронікою менших габаритів[1]. Також були використані компактніші приводи рульових поверхонь[11]. Це дозволило збільшити довжину паливного заряду на 127 мм і підвищити дальність до 105 км[11]. Нова секція двигуна отримала позначення WPU-16/B. Також на ракетах було застосовано нове програмне забезпечення, що підвищує роздільну здатність РЛ ГСН[11] і була підвищена перешкодозахищеність[1]. Модифікація AIM-120C-5 була призначена на експорт[11], її постачання почалися в липні 2000 року[1].

AIM-120C-6

Для внутрішнього виробництва випускалася модифікація AIM-120C-6[11], що є аналогом AIM-120C-5. Відмінністю було застосування радіопідривача нової конструкції (англ. TDD-Target Detection Device)[1].

AIM-120C-7

Результатом третього етапу модернізації (P3I Phase 3) стала ракета AIM-120C-7. Розробки почалися в 1998 році і проводилися з метою збільшення захисту від перешкод і виявлення їхнього джерела, удосконалення ГСН. Застосування компактнішої електроніки дозволило зменшити довжину приладового відсіку, а звільнений простір використати для додаткового палива. Це дозволило збільшити дальність стрільби. Замовником ракети були також ВМФ США, що розглядають їх як заміну знятих 2004 році з озброєння ракет великої дальності AIM-54 Phoenix. Льотні випробування з пусками по реальних цілях проводилися в серпні-вересні 2003 року[1]. Розробка була закінчена в 2004 році, а постачання розпочато в 2006 році[11]. У 2011 Австралією були замовлені 110 ракет за ціною $ 202 млн.

AIM-120D

У рамках четвертого етапу модернізації (P3I Phase 4) триває розробка ракети AIM-120D (раніше мала позначення AIM-120C-8). Ракета оснащується двосторонньою системою зв'язку і вдосконаленою ІНС з корекцією GPS. Це спільний проєкт ВВС і ВМФ США. Ракета повинна мати на 50 % більшу дальність в порівнянні з AIM-120C-7[1] — до 180 км[11]. Перший запуск з борту F-22A був здійснений в квітні 2006 року[11]. Прийняття на озброєння планувалося в 2008 році[11], але станом на березень 2010 року про закінчення випробувань не повідомлялося. Навчальна версія ракети (англ. inert captive-carry training version) матиме позначення CATM-120D[1].

NCADE

NCADE (англ. Network Centric Airborne Defense Element) — програма розробки протиракети повітряного базування з використанням компонентів ракети AMRAAM[1]. Призначена для перехоплення балістичних ракет малої і середньої дальності на активному і висхідній ділянці траєкторії як в межах, так і поза атмосферою[12] за рахунок прямого кінетичного попадання (технологія «hit to kill»)[13]. Ракета буде двоступеневою і матиме габарити AMRAAM (довжина 3.66 метра і діаметр 178 міліметрів)[14]. Перший ступінь ракети являє собою блок двигуна ракети AMRAAM. Замість головної частини ракети AMRAAM встановлена ​​спеціально розроблений другий ступінь. Другий ступінь створюється фірмою Aerojet і складається з РДТТ, блоку управління, тепловізійної ДБН від ракети AIM-9X Sidewinder і головного обтічника, що скидається. Двигун має час роботи 25 секунд і здатний створити тягу 550 ньютонів[1]. Комбінована установка двигуна має чотири хвостових сопла і чотири сопла поперечного управління, що дозволяє створювати тягу як у поздовжньому, так і поперечному напрямках.

Планується, що за рахунок двигуна першого ступеня ракета буде запущена вгору під досить крутим кутом в розрахункову точку. Після відділення другого ступеня буде здійснено скидання головного обтічника, захоплення цілі ГСН і кінетичне перехоплення балістичної ракети на старті[1]. Використання двигуна поперечного управління дозволить здійснювати перехоплення в розріджених шарах атмосфери і забезпечити пряме попадання бойової ступені в ціль.

Оскільки нова ракета використовує систему керування та пускові установки ракет AMRAAM, вона буде сумісна з усіма її носіями, використовувати існуючі засоби зберігання і транспортування. Відносно мала маса ракети дозволить застосовувати її з борту безпілотних літальних апаратів[15]. За рахунок використання в конструкції великої кількості вже створених компонентів і відпрацьованих технологій, очікуються зниження технічних ризиків та фінансових витрат.

Ракета розроблялася в ініціативному порядку фірмою Рейтеон. 3 грудня 2007 з борту F-16 був здійснений тестовий запуск двох модифікованих ракет AIM-9X Sidewinder[15]. Випробування повинні були показати здатність модифікованої ГСН відстежувати і супроводжувати балістичну ціль. Було здійснене успішне перехоплення балістичної цілі, хоча до завдання випробувань воно не входило. У 2008 році фірма Рейтеон уклала дворічний контракт вартістю 10 мільйонів доларів на подальшу розробку ракети[16]. Незважаючи на істотні скорочення військових витрат на 2010 фінансовий рік, на програму NCADE запитане 3,5 мільйона доларів[17]. За заявами фірми Рейтеон чотирирічна програма розробки, виробництва та розгортання першої партії з 20 ракет обійдуться американському платнику податків у 400 мільйонів доларів[17].

ЗРК на базі AMRAAM

NASAMS

Докладніше: NASAMS

Ракета AIM-120 використовується в норвезько-американському зенітно-ракетному комплексі NASAMS (англ. Norwegian Advanced Surface-to-Air Missile System). Він розроблявся спільно Raytheon і норвезькою Norsk Forsvarteknologia (зараз Kongsberg Defence Systems) з 1989 по 1993 роки[18]. У батареї комплексу використовується машина управління, РЛС і три пускові установки з шістьма напрямними. Загальна вартість розробки та розгортання до 1999 року шести батарей оцінювалася в 250 мільйонів доларів.

Комплекс розроблявся для використання ракет AIM-120A, тому іноді для його ракет можна зустріти позначення MIM-120A, хоча офіційно такого позначення не існує[1]. Постачання комплексу ВПС Норвегії почалися в 1994 році, а в 1995 році перший комплекс заступив на бойове чергування[19]. Повідомлялося про постачання одного комплексу в США і чотирьох до Іспанії в 2003 році[19].

В серпні 2005 року фірма Kongsberg уклала з норвезьким ВПС контракт на розробку модифікованого комплексу — NASAMS II, що надійшов у війська в липні 2007 року[19]. Комплекс отримав нову систему тактичного зв'язку, інтегровану з системою зв'язку НАТО. У грудні 2006 року армія Данії уклала контракт на постачання шести батарей ЗРК NASAMS II з початком постачань в 2009 році[19].

CLAWS

У 1995 році Армія США розглядала можливість використання ракет AMRAAM з модифікованих стаціонарних пускових установок ЗРК Hawk і мобільних пускових установок з шасі HMMWV (Project 559 — програма HUMRAAM — «Hummer-AMRAAM»). Розробки за програмою HUMRAAM лягли в основу комплексу CLAWS (англ. Complimentary Low-Altitude Weapon System) замовленого Корпусом морської піхоти США[1]. У квітні 2001 року фірма Raytheon уклала контракт на розробку комплексу[1]. Незважаючи на проведення у 2003—2005 роках успішних випробувань ЗРК стрільбою по різних цілях, у серпні 2006 року програма була зупинена замовником у зв'язку з необхідністю економії коштів[20].

SL-AMRAAM/SL-AMRAAM-ER

Армія США планує створити ЗРК середньої дальності під назвою SL-AMRAAM (Surface-Launched AMRAAM). Як і комплекс CLAWS, є розвитком програми HUMRAAM і використовує самохідну пускову установку на базі всюдихода HMMWV. Цим ЗРК планується замінити частину комплексів Евенджер з ракетою FIM-92 Stinger. Перші постачання комплексу плануються в 2012 році[20].

У червні 2007 року фірма Рейтеон анонсувала дві програми з удосконалення комплексу SL-AMRAAM. Планується створити універсальну пускову установку для ракет AMRAAM і ракет AIM-9X Sidewinder з дальністю 10 км. Ракети запускаються з однієї і тієї самої рейкової напрямної. На виставці в Ле-Бурже в 2007 році демонструвалася пускова установка з шістьма напрямними і встановленими на ній чотирма ракетами AIM-120 і двома ракетами AIM-9X.

Також для заміни комплексу ЗРК Hawk планується розробити в рамках програми SL-AMRAAM-ER ракету великої дальності. Ракета повинна мати дальність 40 км[19]. Макет нової ракети також був показаний на авіасалоні Ле-Бурже в 2007 році[21]. За заявою Дж. Гарретта, віцепрезидента фірми Рейтеон, нова ракета створюється на базі ракети ESSM з використанням її блоку двигуна і бойової частини, а ГСН і система управління взяті від ракети AMRAAM[22]. Перші випробування нової ракети SL-AMRAAM-ER були проведені в Норвегії в 2008 році[23].

  • AIM-120 AMRAAM в ЗРК NASAMS
    AIM-120 AMRAAM в ЗРК NASAMS
  • Пускова установка SL-AMRAAM в Ле-Бурже 2007 з ракетами AIM-120 і AIM-9X.
    Пускова установка SL-AMRAAM в Ле-Бурже 2007 з ракетами AIM-120 і AIM-9X.
  • Макет ракети SL-AMRAAM-ER на Ле-Бурже 2007.
    Макет ракети SL-AMRAAM-ER на Ле-Бурже 2007.

Тактико-технічні характеристики

Модифікація AIM-120A[1] AIM-120B[1] AIM-120C[1] AIM-120C-4[1] AIM-120C-5[1] AIM-120C-6 AIM-120C-7[24] AIM-120D
P3I Phase 1 P3I Phase 2 P3I Phase 3 P3I Phase 4
Рік початку поставок 1991 1994 1996 1999 2005 2005 2009 2007?
Максимальна дальність пуску, км 50-70 105 120[11] 180[11]
Мінімальна дальність пуску 2 км[1] ?
Довжина ракети 3,66 м (12 футів)
Діаметр корпусу ракети 178 мм (7 дюймів)
Розмах крила 533 мм
(21 дюйм) 		447 мм
(17,6 дюйма) 		445 мм
(17,5 дюйма)
Розмах рулів 635 мм
(25 дюймів) 		447 мм
(17,6 дюйма) 		447 мм
(17,6 дюйма)
Стартова вага, кг 157 161,5
Максимальна швидкість польоту 4М
БЧ ОФ 23 кг (50 фунтів) ОФ 18 кг (40 фунтів) ОФ 20,5 кг (45 фунтів)
Система наведення ІНС + радіоканал + АРЛ ГСН ІНС + GPS + двосторонній канал + АРЛ ГСН
Відсік БЧ (Weapons Detonation Unit) WDU-33/B WDU-41/B ??
Навігаційний відсік (Guidance Unit) WGU-16/B WGU-41/B WGU-44/B ?? ??
Відсік рушія (Propulsion Section) WPU-6/B WPU-16/B ?? ??
Блок управління (Control Section) WCU-11/B WCU-28/B ?? ??

Виробництво

Програма закупівель США[прим. 2]

Фінансовий рік (контракт) кількість, штук сума, млн. $[прим. 3] коментар
AirForce Navy AirForce Navy
1987 (Lot 1)[25] 180 0 593 0
1988 (Lot 2)[25] 400 0 712 0
1989 (Lot 3)[26] 874 26 795 35
1990 (Lot 4)[26] 815 85 686 102
1991 (Lot 5)[26] 510 300 535 286
1992 (Lot 6)[26] 630 191 532 192
1993 (Lot 7)[26] 1000 165 606 102
1994 (Lot 8)[26] 1007 75 487 58 План
1995 (Lot 9)[26] 413 106 310 8 План
1996 (Lot 10) ? ? згідно з Component Breakout of the Advanced Medium Range Air-To-Air Missiles [Архівовано 17 липня 2011 у Wayback Machine.] по 1996 фінансовий рік включно МО США отримало 7342 ракети, витративши 6,6 мільярда доларів (вартість розробки і виробництва).
1997 (Lot 11)[27] 133 100 110,6 50,3 Ціна однієї ракети згідно з Lot 11 — 340 тисяч доларів[7].
1998 (Lot 12)[28] 173 120 101,9 54,1 Lot 12 включає в себе виробництво 813 ракет (з них 520 на експорт) на суму 243 мільйони доларів (ціна однієї ракети 299 000 доларів)[7].
1999 (Lot 13)[29] 180 100 89,7 50,5
2000 (Lot 14)[29] 187 100 89,7 46,1 План
2001 (Lot 15)[30] 170 63 95,7 37,6
2002 (Lot 16)[31] 190 55 100,2 36,5
2003 (Lot 17)[32] 158 76 84,9 50,5
2004 (Lot 18)[33] 159 42 98,4 36,9
2005 (Lot 19)[34] 159 37 106,9 28,9
2006 (Lot 20)[35] 8 48 103,1 73,8
2007 (Lot 21)[35] 87 128 115,4 88,3 План
2008 (Lot 22)[36] 133 52 190,8 8
2009 (Lot 23)[36] 133 57 203,8 93 План
2010 (Lot 24)[36] 196 79 291,8 145,5 План

Станом на 31 грудня 2009 року планується виробництво 17 840 ракет, а загальна вартість програми (розробки та виробництва) оцінюється в $ 21 283 300 000[37].

Експлуатація та бойове застосування

Середній час напрацювання на відмову для ракет AIM-120 становить 1500 годин[38][39].

Зафіксовані такі випадки бойового застосування ракет AIM-120:

  • 27 грудня 1992. Ірак. AIM-120A, запущеною з F-16, збитий іракський МіГ-25[38].
  • 17 січня 1993. Ірак. AIM-120A, запущеною з F-16, збитий іракський МіГ-23[38].
  • 18 січня 1993. Ірак. AIM-120A, запущеною з F-15, збитий іракський МіГ-25[38].
  • 28 лютого 1994. AIM-120A, запущеною з F-16, збитий G-4 Super Galeb боснійських сербів[38].
  • 24 березня 1999. Косово. AIM-120B, запущеною з голландського (RNeAF) F-16, збитий сербський МіГ-29[40]
  • 24 березня 1999. Косово. AIM-120C, запущеною з американського F-15, збитий МіГ-29[40]
  • 24 березня 1999. Косово. AIM-120C, запущеною з американського F-15, збитий МіГ-29[40]
  • 26 березня 1999. Косово. AIM-120C, запущеною з американського F-15, збитий МіГ-29[40]
  • 26 березня 1999. Косово. AIM-120C, запущеною з американського F-15, збитий МіГ-29[40]
  • 4 травня 1999. Косово. AIM-120A, запущеною з американського F-16, збитий МіГ-29[40]

У Північному Іраку 14 квітня 1994 ракетою AMRAAM, запущеної з американського F-15C 53-винищувальної ескадрильї (англ. 53-rd Fighter Squadron), помилково був збитий один з двох американських вертольотів UH-60 «Блек Хок»[41].

Під час військових навчань в Естонії 7 серпня 2018 року іспанський літак Eurofighter EF2000 випадково здійснив запуск ракети AIM-120 AMRAAM. Станом на кінець серпня рештки ракети так і не були знайдені[42].

Оператори

За даними компанії-виробника Rayteon, ракети AMRAAM знаходяться на озброєнні 33 країн світу[43]. Поставки ракет здійснюються тільки союзникам США і, в основному, призначені для озброєння літаків американської розробки — F-4, F-15 і F-16.

Оцінка проєкту

Ракета AMRAAM прийшла на зміну ракетам AIM-7 і AIM-54. У порівнянні з ракетою AIM-7 оснащеною напів-активною голівкою самонаведення (ГСН), ракета AIM-120 з активною радіолокаційною ГСН є ракетою, що діє за принципом «вистрілив і забув» і дозволяє здійснювати одним винищувачем стрільбу ракетами одночасно по декількох цілях. У порівнянні з ракетою AIM-54, AMRAAM помітно легша, що дозволило озброїти нею не тільки важкі винищувачі типу F-14, але і легші літаки. Менша вага в порівнянні з попередниками дозволиа збільшити кількість ракет на одному винищувачі і оснастити AIM-120 всі американські винищувачі.

Фахівці по різному оцінюють можливості ракет AMRAAM. Деякі фахівці відзначають, що повітряний бій на малих дістаніціях не втратив своєї значимості. Існують складності виявлення супротивника, що використовує літаки побудовані з використанням технологій малопомітності і застосовують спеціальну тактику зближення. За результатами проведеного американськими фахівцями аналізу, 50 відсотків повітряних боїв що починаються з великих і середніх дистанцій закінчуються ближніми маневреними боями[47]. Під питанням залишається і ефективність застосування ракет в умовах радіоелектронної протидії. Необхідність використання бортової РЛС демаскує винищувач і більш бажаним є використання ракет з інфрачервоними ГСН, що використовують пасивні методи наведення[48]. Разом з тим дослідження проведені фахівцями СРСР показали, що відсутність ракет, подібних AIM-120 AMRAAM, призводить до 5-7-кратного програшу по ефективності авіаційного комплексу[49]. До того ж, доктрина США припускає домінування в повітрі і широке використання літаків дальнього радіолокаційного виявлення та управління (ДРЛВ)[50]. У цих умовах виявлення противника відбувається на дальніх дистанціях, а винищувач може не демаскувати себе включенням РЛС, отримуючи цілевказівка ​​від літака ДРЛВ.

Ракета AMRAAM першою в класі ракет «повітря — повітря» середньої дальності була оснащена активної радіолокаційною ГСН. Ракети середньої дальності з подібними тактико-технічними характеристиками та оснащені активною радіолокаційною ГСН і інерційним наведенням на початковому етапі польоту створені в ряді країн. У 1994 році на озброєння ВПС Росії прийнята ракета Р-77. У Китаї на основі Р-77 розроблена ракета PL-12. Трохи осторонь в цьому ряду стоїть французька ракета MICA. При дещо меншій дальності, вона має набагато меншу масу і є ракетою, що поєднує в собі характеристики ракет середньої та малої дальності. До того ж, ця ракета може оснащуватися ІЧ ГСН, що забезпечує більш гнучке її застосування. Багато країн[які?] приділяють багато сил створенню ракет великої дальності (понад 100 км). Країни Євросоюзу[які?] розробляють ракету Метеор, відмінною особливістю якої є використання прямоточного повітряно-реактивного двигуна.

В цілому ракети AMRAAM показали себе досить надійним та ефективним видом зброї. Ракета може застосовуватися по широкій номенклатурі цілей включаючи безпілотні літальні апарати і крилаті ракети, що підтверджено великою кількістю випробувань[9].


Ракета Зображення Рік Дальність, км Швидкість, число М Довжина, м Діаметр, м Розмах крила, м Розмах рулів, м Маса, кг Маса БЧ, кг Тип БЧ Тип рушія Тип наведення
США США AIM-7F 1975 70 4М 3,66 0,203 1,02 0,81 231 39 ОФ РДТП ПАР ГСН
США США AIM-54C 1986 184 5М 4,01 0,38 0,925 0,925 462 60 ОФ РДТП ІНС+РК+АРЛ ГСН
США США AIM-120A 1991 50-70 4М 3,66 0,178 0,533 0,635 157 23 ОФ РДТП ІНС+РК+АРЛ ГСН
США США AIM-120C-7 2006 120 4М 3,66 0,178 0,445 0,447 161,5 20,5 ОФ РДТП ІНС+РК+АРЛ ГСН
Франція Франція MICA-IR 1998 50 4М 3,1 0,16 0,56 110 12 ОФ РДТП ІНС+РК+ТП ГСН
Франція Франція MICA-ER 1999 50 4М 3,1 0,16 0,56 110 12 ОФ РДТП ІНС+РК+АРЛ ГСН
Росія Росія Р-77 1994 100 4М 3,5 0,2 0,4 0,7 175 22 стриженева РДТП ІНС+РК+АРЛ ГСН
КНР КНР PL-12 2007 100 4М 3,93 0,2 0,67 0,752 199 ОФ РДТП ІНС+РК+АРЛ ГСН
Європейський Союз Європейський Союз MBDA Meteor 2013 >100 4М 3,65 0,178 185 ОФ ПВРД ІНС+РК+АРЛ ГСН

Примітки

  1. ↑ В цінах 1987 фінансового року. Розрахункова ціна обчислюється як вартість розробки і виробництва запланованої кількості ракет.
  2. ↑ Дані в цій таблиці за деякі роки містять планові цифри, тому підсумкова цифра по даній таблиці не збігається з кількістю реально закуплених ракет.
  3. ↑ У цінах поточного фінансового року. Увага! Сума виділена на закупівлі включає в себе як ціну самих ракет, так і вартість закупівлі матеріалів на подальші поставки, запчастини та комплектуючі до ракет тощо

Джерела

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак Andreas Parsch. Raytheon (Hughes) AIM-120 AMRAAM. www.designation-systems.ne (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  2. ↑ AIM-120C AMRAAM. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 19 листопада 2012.
  3. ↑ Advanced Medium Range Air-to-Air Missile (AMRAAM). Curren plans and alternatives. — The congress of the United States. Congressional Budjet Office, 1986. — С. 7. Архівовано з джерела 10 квітня 2010 [Архівовано 2010-04-10 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Barry D. Watts. Doctrine, Technology, and War. Part 3. Technology and War. Air & Space Doctrinal Symposium Maxwell AFB, Montgomery, Alabama 30 April-1 May 1996 (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 12 квітня 2010. [Архівовано 2012-03-18 у Wayback Machine.]
  5. ↑ а б в г Advanced Medium Range Air-to-Air Missile (AMRAAM). Curren plans and alternatives. — The congress of the United States. Congressional Budget Office, 1986. — С. 8. Архівовано з джерела 10 квітня 2010 [Архівовано 2010-04-10 у Wayback Machine.]
  6. ↑ а б в г Carlo Kopp. Quo Vadis - AMRAAM? (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 12 квітня 2010.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с AIM-120 AMRAAM Slammer. www.globalsecurity.org (англійською) . Архів оригіналу за 7 жовтня 2006. Процитовано 11 квітня 2010.
  8. ↑ Advanced Medium Range Air-to-Air Missile (AMRAAM). Curren plans and alternatives. — The cogress of the Uited States. Congressional Budjet Office, 1986. — С. 9. Архівовано з джерела 10 квітня 2010 [Архівовано 2010-04-10 у Wayback Machine.]
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м н п "AMRAAM" AIM-120. ИС Ракетная техника. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 15 квітня 2010.
  10. ↑ AIM-120 AMRAAM. airwar. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Владимир Ильин. ЗАРУБЕЖНЫЕ РАКЕТЫ «ВОЗДУХ-ВОЗДУХ». Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  12. ↑ Raytheon NCADE (англійською) . 07/06/2009. Архів оригіналу за 7 серпня 2009. Процитовано 30 квітня 2010.
  13. ↑ NCADE: An ABM AMRAAM - Or Something More? (англійською) . 20 ноября 2008. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 11 квітня 2010.
  14. ↑ Raytheon NCADE Network Centric Airborne Defense Element (PDF) (англійською) . Процитовано 30 квітня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)[недоступне посилання]
  15. ↑ а б Raytheon Successfully Tests New Air-Launched Missile Defense System (англійською) . 4 декабря 2007 года. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 11 квітня 2010.
  16. ↑ Raytheon Network Centric Airborne Defense Element (англійською) . 07.06.2009. Архів оригіналу за 07.08.2009. Процитовано 11 квітня 2010.
  17. ↑ а б Stephen Trimble (04/06/09). Raytheon's NCADE survives FY10 budget cuts (англійською) . Flightglobal.com. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 11 квітня 2010.
  18. ↑ Зенитно-ракетный комплекс NASAMS (російською) . ИС Ракетная техника. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 25 апреля 2010.
  19. ↑ а б в г д Surface-Launched AMRAAM (SL-AMRAAM / CLAWS) Medium-Range Air Defence System, USA (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  20. ↑ а б Зенитный ракетный комплекс средней дальности SLAMRAAM. Информационная система "Ракетная техника". Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  21. ↑ ГосНИИ АС. ЭКСПРЕСС-ИНФОРМАЦИЯ. США. Расширение возможностей ЗУР SL-AMRAAM. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  22. ↑ Raytheon goes for grand slam. www.flightglobal.com (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  23. ↑ Kris Osborn (19 июня 2008). Raytheon Tests Extended SL-AMRAAM (англійською) . Процитовано 5 травня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)[недоступне посилання]
  24. ↑ AMRAAM Advanced Medium-Range Air-to-Air Missile (PDF) (англійською) . Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2011. Процитовано 5 травня 2010.
  25. ↑ а б Закупівлі 1981—1995, стор А-13 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2011. Процитовано 23 листопада 2012. [Архівовано 2011-10-12 у Wayback Machine.]
  26. ↑ а б в г д е ж Закупівлі 1981—1995, стор А-15 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2011. Процитовано 23 листопада 2012. [Архівовано 2011-10-12 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Department of Defense Budget for Fiscal Year 1999 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 36. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  28. ↑ Department of Defense Budget for Fiscal Year 2000 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 33. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  29. ↑ а б Department of Defense Budget for Fiscal Year 2001 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 35. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  30. ↑ Department of Defense Budget for Fiscal Year 2003 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 34. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  31. ↑ Department of Defense Budget for Fiscal Year 2004 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 34. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  32. ↑ Department of Defense Budget for Fiscal Year 2005 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 35. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  33. ↑ Department of Defense Budget for Fiscal Year 2006 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 32. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  34. ↑ Department of Defense Budget for Fiscal Year 2007 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 36. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  35. ↑ а б Department of Defense Budget for Fiscal Year 2008 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 42. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  36. ↑ а б в Department of Defense Budget for Fiscal Year 2010 (pdf). defenselink.mil (англійською) . US Department of Defence. с. стр. 3-38. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2011.
  37. ↑ SAR Program Acquisition Cost Summary As of Date: December 31, 2009 (PDF) (англійською) . Архів оригіналу (PDF) за 30 січня 2012. Процитовано 5 травня 2010.
  38. ↑ а б в г д AMRAAM's Performance and Reliability is Combat-Proven! (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 1 травня 2010. [Архівовано 2011-11-02 у Wayback Machine.]
  39. ↑ AMRAAM (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 1 травня 2010. [Архівовано 2012-12-16 у Wayback Machine.]
  40. ↑ а б в г д е Carlo Kopp (25.04.2008). The Russian Philosophy of Beyond Visual Range Air Combat (англійською) . Архів оригіналу за 30.01.2012. Процитовано 1 травня 2010.
  41. ↑ MICHAEL R. GORDON (15.04.1994). U.S. Jets over Iraq attack own helicopters in error ; all 26 on board are killed (англійською) . Архів оригіналу за 30.01.2012. Процитовано 1 травня 2010.
  42. ↑ #BalticBrief: Accidental Missile Launched Over Estonia. DFRLab. 27 серпня 2018. Архів оригіналу за 28 серпня 2018. Процитовано 27 серпня 2018.
  43. ↑ Advanced Medium-Range Air-to-Air Missile (AMRAAM) (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 25 квітня 2009.
  44. ↑ а б в Three Arab Nations Purchase Raytheon AMRAAM (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 26 квітня 2010.
  45. ↑ Air defence contract with the Netherlands (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 1 травня 2010. [Архівовано 2012-07-17 у Wayback Machine.]
  46. ↑ Czech Air force has bought 24 AMRAAMs (англійською) . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 1 травня 2010.
  47. ↑ Ст. лейтенант К. Егоров. Перспективы развития зарубежных управляемых ракет класса «воздух - воздух». «Зарубежное военное обозрение», №8 2001 г. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 1 травня 2010. [Архівовано 2011-09-07 у Wayback Machine.]
  48. ↑ Полковник В. КИРИЛЛОВ. Современный воздушный бой. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  49. ↑ Очерк истории создания отечественного управляемого оружия класса "Воздух-воздух". Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.
  50. ↑ Полковник А. Краснов. Завоевание превосходства в воздухе. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 30 квітня 2010.

Посилання
Kembali kehalaman sebelumnya