The Supremes

The Supremes
The Supremes
	The Supremes у 1967 році (зліва направо за годинниковою стрілкою: Сідні Бердсонг, Даяна Росс, Мері Вілсон)
Основна інформація
Жанр	Поп, ; R&B ; соул, ; психоделічний соул, ; диско
Роки	1959—1977
Країна	США
Місто	Детройт
Лейбл	Lupine (Primettes), Motown (Supremes)
Склад	Mary Wilsond, Даяна Росс, Florence Ballardd, Betty McGlownd, Barbara Martind, Cindy Birdsongd, Jean Terrelld, Lynda Laurenced, Scherrie Payned і Susaye Greened
Колишні; учасники	Флоренс Беллард; Мері Вілсон; Даяна Росс; Сінді Бердсонг; Джин Террелл; Лінда Лоренс; Шеррі Пейн; Сузей Ґгін; -; Бетті Макґлаун; Барбара Мартін; Primettes members
	The Supremes у Вікісховищі

The Supremes — американський жіночий поп-гурт, утворений наприкінці 50-х у Детройті під назвою The Primettes. Комерційно найуспішніший проєкт Motown та найуспішніший американський вокальний гурт, з 12 синґлами на першому місці Billboard Hot 100. На своєму піку в середині 1960-х Supremes конкурували з Beatles за світовою популярністю, і їхній успіх уможливив досягнення мейнстрімної популярності майбутніми афроамериканськими R&B та соул музикантами й музикантками. Billboard відніс Supremes на 16-те місце з Hot 100 artist of all time^[1].

Учасниці-вокалістки та авторки більшости пісень: Даяна Росс (вокал), Флоренс Беллард^[en], Мері Вілсон^[en] та Бетті Тревіс^[en].

Історія

Після запису єдиного синглу для малої локальної фірми «Lupine», 1960 року, змінивши назву на The Supremes, гурт уклав угоду з фірмою «Motown». Того ж року Бетті Тревіс^[en] ненадовго змінила Барбара Мартін^[en].

Перший запис для «Motown», попри співпрацю з відомим композитором та продюсером Смокі Робінсоном, не приніс успіху. Тоді власник «Motown» Беррі Горді вирішив віддати місце вокалістки, яке займала Флоренс Беллард^[en], Даяні Росс, після чого гурт прорвався на топ-аркуші динамічним записом «When The Lovelight Starts Shining In His Eyes» (1963 року).^[2]

Однак черговий сингл не здобув успіху і Горді вирішив доручити групу продюсеро-авторській спілці Holland/Dozier/Holland^[3]. Підсумком цієї співпраці стала повна життя пісня «Where Did Our Love Go», яка стала хітом номер один у США, а також чималим хітом у Британії. Передувала вона цілій низці хіт-синглів, таких як, «Baby Love», «Come See About Me», «Stop! In The Name Of Love» та «Back In My Arms Again». Всі вони потрапили на вершину американського чарту, a «Baby Love» 1964 року у Британії, де домінував тоді біт, очолила чарт. Ці пісні спирались на танцювальні ритми і мелодію, що легко запам'ятовувалась, а також рефрени, що гармонійно співзвучали з вокалом Росс. Учасниці гурту стали об'єктом обожнювання молодих чорношкірих американців, а назва гурту вживалась у промоції деяких товарів.^[4]

Наступний сингл «Nothing But Heartaches» перервав ланцюг успіху, однак дуже сміливий «І Hear A Sumphony» знову потрапив у топ. Коли спілка Holland/Dozier/Holland досягла найвищої точки своїх творчих можливостей, а Даяна Росс була повністю впевнена у своїх силах, репертуар став найдосконалішим. The Supremes записували альбоми з бродвейськими стандартами, виступали в ексклюзивних клубах і стали зірками фірми «Motown», завоювавши гарне ставлення її власника. Популярність вони закріпили черговими хітами, такими як «You Cant Hurry Love», «You Keep Me Hanging On», «Love Is Here & Now You're Gone» та «The Happening».

Однак серед учасниць гурту розвинулись конфлікти. Флоренс Беллард^[en] була незадоволена другорядною роллю, і учасниці вирішили усунути її з гурту. У другій половині 1967 року її місце зайняла Сінді Бьордсонґ^[en], проте більшість фанів не помітила цієї зміни.

Лідерська позиція Даяни Росс у The Supremes давала їй особливі права, наприклад, вписувати своє ім'я на платівках поряд з назвою гурту, що викликало подібні бажання в інших лідерів груп, пов'язаних з «Motown». Незвичайний запис «Reflections» розпочав нову еру у кар'єрі гурту. На жаль, закінчення співпраці спілки Holland/Dozier/Holland з «Motown» 1968 року не найкраще вплинуло на темпи подальшої кар'єри The Supremes. Чергові два сингли «Love Child» (номер один у США) та «I'm Living In Shame» методом протиставлення порушували суспільну тематику. Гурт також записувався з The Temptations, а підсумком співпраці став хіт-сингл «I'm Gonna Make You Love Me».

У 1969 почались з'являтись чутки, що Даяна Росс готується до сольної кар'єри. Вони підтвердились в кінці року, коли The Supremes зіграли прощальний концерт, а на новому синглі, який піднявся на вершину американського чарту, Росс виконала сумну пісню «Someday We'll Be Together».^[5]

Однак гурт не припинив діяльність, а скоротив назву від Diana Ross & The Supremes до The Supremes у січні 1970 року, запросив вокалістку Джин Террелл^[en]. Новий склад того ж року здобув перший успіх синглом «Up The Ladder To The Roof», а наступний — «Stoned Love» — виявився найкращим британським хітом за останні чотири роки. Гурт підсилив своє звучання, що викристалізувалось у часи співпраці з The Temptations, записавши серію альбомів з The Four Tops. Однак з часом популярність гурту почала спадати, і коли «Motown» переїхала з Детройту до Каліфорнії, The Supremes залишились на узбіччі.

1972 року гурт залишила Сінді Бьордсонґ^[en], а її місце зайняла Лінда Лоренс^[en], 1973 року Террелл змінила Шеррі Пейн^[en], a 1974 року Лоуренс — Сьюсей Ґрін^[en]. 1976 року тріо записало платівку «Mary, Scheme & Susaye» і через рік розпалось. 1978 року Мері Вілсон реанімувала The Supremes у новому складі, з Каарен Реґланд^[en] та Карен Джексон^[en]. Однак закінчення контракту з «Motown» припинило реалізацію творчих задумів гурту і з того часу єдиною власницнею прав на назву The Supremes стала фірма «Motown», яка не давала згоду новому складу записатись під старою назвою, побоюючись, що вони зіпсують славу легендарного гурту.

Однак Джин Террелл, Шеррі Пейн та Лінда Лоуренс відвоювали права на вживання назви The Supremes у Великій Британії. 1989 року Пейн зв'язалася з фірмами «Nightmare» та «Motor City» і, співпрацюючи з продюсером Іеном Лівіном, сконцентрувалась на диско-записах. Сольний контракт на записи з Лівіном також отримали Лоуренс, Вілсон та Грін. Разом вони, без Вілсон, записали нову версію твору «Stone Love», a 1992 року з'явився їх сингл, який вони записали разом з гуртом The Originals.^[6]

Дискографія

1963: Meet The Supremes
1963: Live At The Apollo
1964: Where Did Our Love Go
1964: A Bit Of Liverpool
1965: The Supremes Sing Country, Western & Pop
1965: Movie Hits
1965: We Remember Sam Cooke
1965: Live At The Copa
1965: More Hits By The Supremes
1965: Merry Christmas
1966: I Hear A Symphony
1966: Supremes A-Go-Go
1967: The Supremes Sing Holland-Dozier-Holland
1967: Diana Ross & The Supremes Sing Rodgers & Hart
1967: Greatest Hits
1968: Diana Ross & The Supremes — Reflections
1968: Diana Ross & The Supremes Sing & Perform «Funny Girl»
1968: Diana Ross & The Supremes Live At London's Talk Of The Town
1968: Diana Ross & The Supremes — Love Child
1968: Diana Ross & The Supremes Join The Temptations
1968: Diana Ross & The Supremes — TCB (разом з The Temptations)
1969: Diana Ross & The Supremes — Let The Sunshine In
1969: Diana Ross & The Supremes — Together (разом з The Temptations)
1969: Diana Ross & The Supremes — Cream Of The Crop
1969: Diana Ross & The Supremes On Broadway
1970: Greatest Hits. Volume 2
1970: Diana Ross & The Supremes — Farewell
1970: Right On
1970: The Magnificent Seven (разом з The Four Tops)
1970: New Ways But Love Stays
1970: Surrender
1971: Return Of The Magnificent Seven (разом з The Four Tops)
1971: Touch 1971: Dynamite (разом з The Four Tops)
1972: Floy Joy
1972: The Supremes
1974: Anthology
1975: The Supremes
1976: High Energy
1976: Mary, Sherrie & Susaye
1978: At Their Best
1983: Great Songs & Perfomances That Inspired The Motown 25th Anniversary TV Show
1987: Every Great № 1 Hit
1987: Never Before Released Masters

Mary Wilson

1979: Red Hot

Jean Terrell

1978: I Had To Fall In Love

Sherrie Payne — Susaye Green

1979: Partners

Примітки

↑ Greatest of All Time Hot 100 Artists. Billboard.
↑ Bego, Mark; Goldberg, Whoopi; GRAMMY Museum (2019). Supreme glamour. New York, New York. ISBN 978-0-500-02200-9. OCLC 1090428556.
↑ Wepman, Dennis (2016-04). Parks, Gordon (30 November 1912–07 March 2006). American National Biography Online. Oxford University Press.
↑ Bowman, Rob (2001). Supremes, the. Oxford Music Online. Oxford University Press.
↑ Bronson, 2003, с. 269
↑ Balázs, Béla (2006-01). Radio Drama. October. Т. 115. с. 47—48. doi:10.1162/octo.2006.115.1.47. ISSN 0162-2870. Процитовано 25 вересня 2022.

Подальше читання

Benjaminson, Peter (2008). The Lost Supreme: The Life of Dreamgirl Florence Ballard. Chicago: Lawrence Hill. ISBN 978-1-55652-705-0.
Bronson, Fred (2003). The Billboard Book of Number One Hits (вид. 5th). New York: Billboard Books. ISBN 9780823076772 — через Google Books.
Chin, Brian & Nathan, David. Reflections Of... The Supremes [CD boxed set liner notes]. New York: Motown Record Co./Universal Music, 2000.
Clinton, Paul. "Diana Ross' tour excludes old partner, friend". CNN.com, April 20, 2000.
Supremes Wow Europe, Too. Ebony. Т. 20, № 8. Johnson Publishing Company. June 1965. с. 86 — через Google Books.
Gans, Andrew. "Foxx and Usher to Join Beyonce for Dreamgirls Film". Playbill, May 12, 2005.
Mary Wilson: An Interview Supreme by Pete Lewis, 'Blues & Soul' May 2009
Nathan, David. The Soulful Divas: Personal Portraits of over a Dozen Divine Divas. New York: Billboard Books/Watson-Guptill Publications, 2002. ISBN 0-8230-8430-2.
Posner, Gerald. Motown: Music, Money, Sex, and Power. New York: Random House, 2002. ISBN 0-375-50062-6.
Wilson, Mary; Romanowski, Patricia (1999) [1986, 1990]. Dreamgirl & Supreme Faith: My Life as a Supreme. New York: Cooper Square. ISBN 0-8154-1000-X.
Wilson, Mary; Bego, Mark (2019). Supreme Glamour. New York: Thames & Hudson. ISBN 978-0-500-022009.