Розташоване на Опіллі (Подільське горбогір'я) — західній частині Подільської височини. До села приєднано хутір Кам'яна Гора. У зв'язку з переселенням жителів, хутір Замче виключений з облікових даних.
У селі є річка Яблунівка, яка впадає у Золоту Липу.
Історія
Археологічні знахідки
На території Завалова були знайдені сліди давніх поселень, зокрема, бронзовий меч доби пізньої бронзи.[1]
Походження назви
Нова назва села походить від трьох валів, що оточують село ще з часів Княжої доби. Перший вал — це гора Карачин, що перетинає дорогу до Галича. Ця околиця ще й сьогодні називається «Вал». Другий вал — Кам'яна Гора. Саме за ним стояло військо воєводи Романа, і тут був розташований василіянськиймонастир святого Миколая[2] Третій вал розташований у напрямку села Носова[3].
Письмові згадки
Згадка про існування села є ще в літописних записах Західної Словенії VIII століття.
Перша письмова згадка — у 1310 році, наступна — у 1395 році (поселення — власність І. Унгаруса).[4]
Ще одна письмова згадка про Завалів — переказ-легенда, згадана отцем Йоаникієм Галятовським, архімандритом Чернігівським, у книзі «Небо новоє»[5], написаній у 1665 році, у розділі «Чудо 17-те».[6]
Історія села
З 1395 року землі над Золотою Липою посідав Іваниш Унгарус (Іван Угрин), шляхтич гербу і роду Сас, який переселився сюди з Волохії. У 1438 році внуки Іваниша поділили землі — старший, Іван Завиша, отримав Гнильче і Лису, а молодший, Станислав — Завалів і Посухів біля Бережан. Рід Станислава був пізніше названий Завалівським, про що йдеться й у люстрації короля польського Казимира Ягеллонського.[2]
Шляхтичі Бучацькі, гербу Абданк, якийсь час володіли Заваловом.[7][8]
Пізніше власниками Завалова були Маковецькі, гербу Пом'ян.
У вересні 1655 року через Завалів переходили козацькі відділи гетьмана Богдана Хмельницького, хоч головні війська і сам гетьман йшли через Підгайці на Львів. Панські посілості тоді були знищені, хоча невідомо, чи козаки здобували замок.
У вересні 1675 року татарська армія під проводом візира Ібрагіма Шишмана здобула і знищила замок, а всіх Маковецьких взяла в полон. Після сімох років неволі, Маковецькі були викуплені і повернулися в Завалів. Після смерті Рафаеля Маковецького у 1689 році Завалів одідичив Ян Станіслав Яблоновський.[2] У 1725 році або у березні 1729 року[4] Завалову було надано маґдебурзьке право. У другій половині XIX століття у Завалові був 191 будинок і 1285 мешканців (698 греко-католиків, 587 римо-католиків, 12 німців, 17 євреїв, інші — вірмени). У місті були цегляний костел, Миколаївська церква та синагога.
Княжна Теофіля (Теофіла Стшежислава — барська конфедератка, дружина коронного крайчого Юзефа Сапеги), дочка князя Юзефа Александра Яблоновського та його першої дружини Кароліни Терези Радзівілл, під кінець XVIII століття продала свої завалівські посілості Йосипові Груї, котрий вже посідав Горожанку, а Станіслав Груй,[2]</ref> його син, продав посілості Мошинським, які були власниками Литвинова.[6] Близько 1847 року ці землі у Фредерика Мошинського викупив віденський адвокат, українець з боярського роду, д-р Климентій «Климко» Рачинський. Згідно його заповіту, після його смерті спадок перейшов Олександру Рачинському. Саме Климентію Рачинському село завдячує появі отця Дмитрія Гузара.[6]
Дмитро Гузар (1823—1908), котрий більше ніж півстоліття був парохом села Завалів, покоїться разом із дружиною на цвинтарі у завалівській землі, його правнуком є Блаженніший Любомир. До Завалова о. Дмитро Гузар приїхав у 1856 році. Служив тут у парафії до 1908 року. Мав синів Володимира і Євгена, а в с. Завалів ще народилися син Лев (дід Любомира Гузара) та Ольга (у майбутньому письменниця, перекладачка, дружина Володимира Левицького). Блаженніший Любомир побував і помолився за своїх родичів на цвинтарі у Завалові.[10]
У 1833 році Завалів постраждав від епідемії холери.[11]
У 1883 році на Великдень визначний український філософ і письменник Іван Франко гостював у с. Завалів (у місцевого священика о. Дмитра Гузара[12]). У церкві увагу Івана Франка привернули два образи над дияконськими дверима іконостасу, через місяць з'явилася його стаття під назвою «Два образи в церкві Завалівській».[13] Також Франко у церкві співав з людьми «Христос воскрес із мертвих».[12]
У містечку якийсь час діяв водолікувальний заклад, який згорнув діяльність, та був переведений до Моршина.[14]
Під впливом революційних подій у Росії восени 1905 року відбувся страйк сільськогосподарських робітників, жорстоко придушений поліцією.[1]
Наприкінці червня 1915 року Січові Стрільці дійшли до Золотої Липи і стали під Заваловом. Обабіч Завалова зайняла фронт 55-а дивізія австрійської Південної армії. До цієї дивізії входили два курені Українських Січових Стрільців. Два куріні стояли в лісах, поблизу Маркови і у Карачинському лісі неподалік від Завалова, майже два місяці. 9 серпня другий курінь перебазувався ближче до Завалова, а перший — на його місце до Карачинського лісу — у запас 130-ї бригади. Звідси він 17 серпня повернувся до становища поблизу Маркової.[15] Це описав д-р Осип Назарук у книжечці «УСС над Золотою Липою».[16] 27 серпня 1915 року в бою під Заваловом загинув геройською смертю чотар Іван Балюк, молодий письменник, один з ідейних провідників стрілецтва. Після переможного бою під Заваловом, 28 серпня, стрільці рушили на схід.[2]
Радянський період
У серпні-вересні 1920 році в селі встановлена Радянська влада.
У 1941 році організоване колективне господарство, яке відновило роботу у 1948 році. В Завалові розміщувалася центральна садиба колгоспу «Іскра». За ним закріплено 1,6 тис. га земельних угідь, у тому числі 1,4 тис. га орної землі.
З 1947 року в селі існувала комсомольська організація, що налічувала 180 членів ВЛКСМ, а створена у 1948 році, партійна організація налічувала 22 члени.[1]
господарсько-кредитове товариство «Поміч» (зареєстроване у 1908 році на правах Народної торгівлі);
кооператива «Злука» з обмеженою порукою, заснована у 1911 році на статуті Краєвого товариства «Народна торгівля» під контролем Ревізійного союзу українських кооператив;
гурток українського господарського товариства «Сільський господар» заснований ще перед першою світовою війною і підпорядковувався Краєвому товариству «Сільський господар»);
ринок, ресторан і харчова крамниця, крамниця з одягом, крамниця з залізними виробами, м'ясарня;
два млина: один — гречано-крупний — для селян, інший — купецький, великий млин «Американ», що згорів у 1915 році.[2]
Незалежна Україна
З 26 жовтня 2018 року розпочала чергування місцева пожежна бригада. Вогнеборці дбають про безпеку мешканців ще 12 населених пунктів. На озброєнні у працівників МПК була автоцистерна.[17][18]
12 червня2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Підгаєцької міської громади.[19]
19 липня2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Підгаєцького району, село увійшло до складу Тернопільського району[20].
Символіка
Герб
Герб Завалову надала Теофілія Яблоновська (Сєнявська). Затверджений у 1729 році.[21]
На червоному полі — срібний хрест, у нижній частині якого святий Ян Непомуцький із пальмовою гілкою в руці. Над ним — два щитки навскіс: правий розтятий, у його правому червоному полі — срібна коса й трираменний хрест, у лівому лазуровому — половина золотої підкови; лівий — із золотим півмісяцем і зіркою на лазуровому полі.
Покровителем міста є святий Ян Непомуцький, канонізація якого відбулася 1729 року. Має право на життя й інше тлумачення: образ Святого Яна на давньому гербі був вміщений Теофілією Яблоновською на честь її сина Яна.
Пам'ятки
Природи
У селі зростає Завалівський платан — екзотичне дерево, ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Росте в межах садиби селянської спілки «Завалівська». Оголошене об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 30 серпня 1990 року № 189. Перебуває у віданні місцевої селянської спілки. Площа 0,02 га. Під охороною — платан кленолистий віком 100 років, діаметр 99 см, гібрид платана східного і західного. Цінний у садово-парковому будівництві. Батьківщина — Балканський півострів, країни Близького та Середнього Сходу.[22]
Біля села знаходиться ботанічний заказник місцевого значення Урочище «Вивірки».
Жирський Роман — член ОУН з 1939 року, пропав безвісти.
Козак Степан Михайлович (нар. 1922) — член ОУН, за допомогу ОУН-УПА був засуджений і відбув 10 років каторги в Сибіру. Помер в с. Завалів.
Кифор Володимир Ярославович — член ОУН, помер у 1994 році і похований на цвинтарі села Заставче.
Кифор Іван (1923—1944) — вояк УПА, заарештований Вінницьким МДБ 1 квітня 1944 року і розстріляний 22 листопада того ж року, реабілітований посмертно у 1993 році.
Кифор Михайло (Климінків) — за зв'язки з ОУН-УПА засуджений на 10 років.
Лужний Михайло (псевдо «Зір», 1925—1947) — звеновий Юнацтва ОУН, учасник УПА, загинув у Завалові там похоронений.
Лужний Петро (нар. 1921) — учасник УПА, брат Михайла Лужного, загинув у Бокові.
Лужний Роман — член ОУН, арештований Підгаєцьким райвідділом НКВС у 1940 році, помер на засланні у Сибіру.
Масляк Богдан (псевдо «Вій», 1918—1947) — був на підстаршинському вишколі Українській Дивізії «Галичина», брат Олександра та Володимира Масляків. Після бою під Бродами здезертирував та перейшов до УПА. Загинув у перестрілці з участковим міліції в селі Лиса у 1947 році, тіло забрали до Підгаєць, місце поховання невідоме.
Масляк Володимир (нар. 1921) — член ОУН, брат Олександра та Богдана, заарештований німцями, перебував у Люблінській в'язниці у Польщі, помер у Канаді.
Михайлюк (Марницька) Ліда (нар. 1926) — зв'язкова УПА, арештована Чортківським КДБ, засуджена на 10 років, відбула сибірську каторгу.
Моравський Мирон — член ОУН, засуджений на 10 років, загинув у таборі в Сибіру.
Моравський Михайло — виховник доросту «Просвіти», карався в польських тюрмах, член ОУН з 1939 року, арештований НКВС у 1939 році і замордований у Тернопільській в'язниці НКВС у 1940 році.
Моравський Степан — член ОУН з 1939 року, брат Михайла Моравського. Заарештований НКВС у 1939 році і замордований у Тернопільській в'язниці НКВС у 1940 році.
Панас Володимир — член УПА з 1943 року, місце загибелі невідоме.
Рокецький Микола (1922—1948) — член УПА-СБ, загинув у бою 1948 року, похований у братській могилі в селі Завалів.
Фостій Марія Йосипівна — заслужена вчителька Української РСР, депутат Верховної Ради УРСР 8-9 скликання, відмінник народної освіти, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора та медалі ім. Макаренка, українська радянська діячка, заступник директора Завалівської середньої школи Бережанського району Тернопільської області.[33]
Проживали, перебували
У селі закінчила середню школу українська поетка Оксана Сенатович.
У боях першої світової війни у селі загинув січовик-поет Іван Балюк. Могила четаря Івана Балюка знаходиться на цвинтарі села Завалів.[34][35]
Учасник національно-державницького руху, поет, автор самвидаву, підприємець, меценат Рокецький Володимир Юліанович закінчив Завалівську середню школу.
↑Powiat Podhajce [Архівовано 26 березня 2020 у Wayback Machine.] // Przewodnik po województwie tarnopolskiem: z mapą. — Tarnopol: Wojewódzkie Towarzystwo Krajoznawcze, 1928. — S. 67—72. (пол.)
↑Чайковський М. Пам'ятки природи Тернопільщини. — Львів, 1977.
↑Dobrzyniecka J. Jabłonowski Józef Aleksander (1711—1777) h. Prus III // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — T. Х/2, zeszyt 45. — S. 227. (пол.)
↑Щербак Л. Карий Богдан Васильович// Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4: А—Я (додатковий). — С. 269.
↑ абАрхівована копія. Архів оригіналу за 7 квітня 2018. Процитовано 7 квітня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Батик Й., Кіцик Е., Пиндус Б. Завалів // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1: А-Й. — С. 592. — ISBN 966-528-197-6.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 5 серпня 2019. Процитовано 5 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Jerzy Sewer Dunin Borkowski Rocznik Szlachty Polskiej. — T. 2. — Lwów: Nakładem księgarni K. Łukaszewicza, 1883. — S. 739. (пол.)
Підгаєччина в спогадах емігрантів / Упорядники-редактори: Богдан Мельничук, Богдан Хаварівський та Іван Шебешович. — Козова, 1994. — С. 130—148.
Підгаєцька земля. Історично-мемуарний збірник / голов. ред.: проф. Тарас Гунчак; ред. кол.: д-р Олекса Яворський; мистец. оформ.: Богдан Титла. — Дітройт : Головний комітет підгаєчан, 1980. — 744 с.
Бойко О. Костели Підгаєччини: історико-архітектурні нариси // Підгайці та Підгаєччина: 350-річчю Підгаєцької битви гетьмана Петра Дорошенка присвячено: науково-краєзнавчий збірник. Вип. 2 / упоряд. С. Колодницький. — Тернопіль, 2017. — С. 442—458.
Матейко Р. Воєнними дорогами синів Галичини: Українські січові стрільці на Тернопільщині / Р. Матейко, Б. Мельничук. — Тернопіль : Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991. — 70 с.