Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 2200 (XXI)
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 2200 (XXI)
Дата	16 грудня 1966
Засідання	21-ша сесія
Код	A/RES/2200(XXI) (Документ)
Предмет	Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
Результат голосування	104 [A], 102 [B], 76 [C] за; 0 [A], 0 [B], 18 [C] проти; 0 [A], 3 [B], 13 [C] утрималися; 18 [A], 17 [B], 15 [C] не голосували;
Результат	Ухвалена

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
	; Держави-учасниці Підписано, але не ратифіковано Намір вийти з угоди Не підписанти
Абревіатура	ICCPR
Тип	Багатостороння угода[en]
Підготовлено	16 грудня 1966
Підписано	16 грудня 1966
Місце	Нью-Йорк, США
Чинність	23 березня 1976 (крім статті 41); 28 березня 1979 (загалом)
Підписанти	74 держави
Сторони	174 держави
Зберігається	Секретаріат ООН (секція договорів)
Статус	чинний
Мова	англійська, іспанська, китайська, російська, французька
Сайт	Комітет з прав людини

Міжнаро́дний пакт про громадя́нські та політи́чні права́ — пакт Організації Об'єднаних Націй, в основу якого покладено Загальну декларацію прав людини. Прийнято 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Пакт є міжнародним договором і має обов'язкову силу для 167 держав-учасників, станом на квітень 2010 року. Крім держав-учасників, пакт підписаний ще 7 країнами^[5].

Пакт ратифіковано Указом Президії ВР СРСР 18 вересня 1973 року^[6].

Нагляд за виконанням пакту здійснює Комітет з прав людини ООН, розглядаючи доповіді країн-учасниць, публікуючи коментарі («зауваження загального порядку») до пакту та розглядаючи скарги на порушення пакту країнами-учасницями першого факультативного протоколу.

Історія

Загальна декларація прав людини вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. Оскільки цей документ мав форму резолюції Генеральної Асамблеї ООН, він мав рекомендаційний характер і не міг визнаватися як юридично обов'язковий. Саме тому Генеральна Асамблея доручила одночасно Комісії з прав людини через Економічну та Соціальну Раду розробити єдиний пакт про права людини, що охоплював би широкий перелік основних прав і свобод.

На основі Загальної декларації прав людини Комісія ООН з прав людини розробила запропоновані в 1966 р. для прийняття юридично обов'язкові документи — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які найповніше визначили перелік та зміст основних прав людини. Обидва документи набрали чинності в 1976 р. після ратифікації їх, як було обумовлено, 35 країнами. Зміст пактів закріпив різний рівень обов'язковості їх положень для держав-учасниць

Структура пакту

Складається з преамбули, 53 статей, дві третини яких присвячені безпосередньо правам людини і 2 Факультативних протоколів. Осн. частина істотних положень документа присвячена захисту традиційних громадян, (особистих) і політ, прав, які викладені у Загальній декларації прав людини 1948 і закріплені у Пакті.

Преамбула
Частина I (ст. 1) — право народів на самовизначення;
Частина II (ст. 2 — 5) — порядок виконання передбачених пактом зобов'язань;
Частина III (ст. 6 — 27) — каталог прав;
Частина IV (ст. 28 — 45) — правила діяльності комітету з прав людини;
Частина V (ст. 46 — 47) — правила тлумачення пакту;
Частина VI (ст. 48 — 53) — порядок підписання та набрання чинності пакту.

Каталог прав

Стаття 1 — право народів на самовизначення;
Стаття 6 — право на життя;
Стаття 7 — заборона тортур;
Стаття 8 — заборона рабства та примусової праці;
Стаття 9 — право на свободу та особисту недоторканність;
Стаття 10 — право осіб, позбавлених волі, на гуманне поводження та повагу гідності;
Стаття 11 — заборона позбавлення волі за борги;
Стаття 12 — право на вільне пересування та свобода вибору місця проживання;
Стаття 13 — обмеження можливості висилки іноземців;
Стаття 14 — рівність перед судом, презумпція невинності, заборона повторного засудження, право на перегляд засудження та інші процесуальні права;
Стаття 15 — заборону кримінального засудження за дії, не визнавати злочинними під час їх вчинення;
Стаття 16 — право на визнання правосуб'єктності;
Стаття 17 — заборона втручання в особисте та сімейне життя, недоторканність житла, таємниця кореспонденції та захист від незаконних посягань на честь та репутацію;
Стаття 18 — право на свободу думки, совісті та релігії;
Стаття 19 — свобода слова;
Стаття 20 — заборону пропаганди війни та виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являють собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства;
Стаття 21 — свобода зборів;
Стаття 22 — свобода асоціацій;
Стаття 24 — права дітей;
Стаття 25 — право брати участь у веденні державних справ, голосувати і бути обраним;
Стаття 26 — рівність перед законом, заборона дискримінації;
Стаття 27 — права етнічних, релігійних та мовних меншин.

Факультативні протоколи

Докладніше: Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права

Факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права, що передбачає процедуру розгляду повідомлень про порушення державами-учасниками пакту, прийнятий та відкритий для підписання 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Ратифікований ВР СРСР 5 липня 1991 р.^[7]

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямований на скасування смертної кари, прийнятий 15 грудня 1989 року резолюцією 44/128 Генеральної Асамблеї на її 82-му пленарному засіданні, набув чинності 1991 року.

Нагляд за дотриманням Пакту

Контроль за дотриманням норм Пакту, включаючи розгляд індивідуальних скарг, здійснює міжнародний орган — Комітет із прав людини. Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, підписаний у 1966 р., надав Комітету із прав людини компетенцію приймати та розглядати повідомлення (скарги) від осіб про те, що вони є жертвами порушень державою-учасницею Пакту та цього протоколу якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала Протокол і визнає юрисдикцію Комітету.

Протокол передбачає такі умови звернення до Комітету:

звертатися до Комітету можуть лише особи, що перебувають під юрисдикцією держав, які ратифікували Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. та І Факультативний протокол до нього;
порушення має стосуватися громадянських та політичних прав людини, передбачених цим Пактом;
звернення може бути прийняте Комітетом до розгляду лише за умови, якщо було вичерпано усі національні засоби захисту порушеного права;
звернення не може бути прийнятим до розгляду, якщо воно подане анонімно або є проявом зловживання правом на звернення.

За результатами розгляду звернення Комітет приймає резолюції, які підлягають обов'язковому виконанню відповідною державою у 6-місячний строк.

Комітет з прав людини згідно з Пактом про громадянські і політичні права 1966 р. наділений загальною компетенцією у сфері захисту прав людини, а згідно з І Факультативним протоколом до Пакту 1966 р. — петиційною компетенцією. Таким чином, у відносинах з державами, які приєдналися і до Пакту, і до І Факультативного протоколу, Комітет має загальну і петиційну компетенцію, а у відносинах з державами, які приєдналися лише до Пакту — загальну компетенцію.

Примітки

↑ International Covenant on Civil and Political Rights (англ.). The United Nations Treaty Series^[en]. Процитовано 22 серпня 2024.
↑ The Core International Human Rights Instruments and their monitoring bodies (англ.). ООН. Процитовано 22 серпня 2024.
↑ Resolutions adopted by the General Assembly at its 21st session (англ.). Бібліотека імені Дага Гаммаршельда. Процитовано 22 серпня 2024.
↑ International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights, International Covenant on Civil and Political Rights and Optional Protocol to the International Covenant on Civil and Political Rights : resolution / adopted by the General Assembly (англ.). Цифрова бібліотека ООН. Процитовано 22 серпня 2024.
↑ Сведения о подписании и вступлении в силу Пакта [Архівовано 1 вересня 2010 у Wayback Machine.](англ.)
↑ Международный пакт от 12.16.1966 р. «О гражданских и политических правах» — КонсультантПлюс. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 серпня 2013.
↑ s:Постановление о присоединении СССР к Факультативному протоколу к Международному пакту о гражданских и политических правах

Література

О. Задорожній. Факультативний протокол // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Д. В. Скринька. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Nowak M. Commentary on the U.N. Covenant on Civil and Political Rights. Kehl: N.P.Engel Verlag, 2005. 2nd revised edition 1278 p. ISBN 3-88357-134-2
Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 336 с.
Ю. І. Нипорко Права человека: Сб. междунар. договоров. Н.-Й.. 1989.
Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.