Бриль плели по українських селах із житньої, пшеничної соломи або очерету, бо цей матеріал найкраще захищав від палючого літнього сонця, при роботі в полі або на левадах. Спочатку плели солом'яні стрічки — пліті чи плетянки, з яких потім зшивали капелюх[2][3], заздалегідь заготовлені пліті змотували в клубки (скрути)[4]. У Словарі української мови Б. Д. Грінченка «простим брилем» називається капелюх, «плетений з гладкої, не зубчастої солом'яної тасьми»[5].
Бриль вважався цінним вбранням. Не в кожному селі можна було знайти гарного майстра бриляра, який би сплів гарний бриль. Плетінням брилів здебільшого займались чоловіки (пасічники або кошикарі), чи літні члени родини в зимовий час, коли не було роботи у полі, та й для розваги, поєднуючи приємну справу з корисним.
Брилярство було і лишається доволі рідкісним ремісництвом.
